Надія КНЯЗЕВ…Мати, матінка, матуся. Марія чи Софія. Немає значення, як її кличуть інші. Для кожного з нас — найрідніша у світі людина, яка нас чекала, народила, віддала нам себе, на наше майбутнє по світах робить найбруднішу роботу, терпить приниження, хоче, щоб ми були найкращими. Вона тішиться нами, молиться за нас, бо знає, що її молитва — то сила. Жінка при надії просить у Богородиці: “О Преславна Божа Мати! Змилуйся над рабою твоєю і прийди мені на допомогу в час моїх болів і небезпек, з якими народжують дітей усі бідні Євині дочки. Даруй мені таку благодать, щоб дитя, яке виношую тепер під своїм серцем, з’явилося на світ з радістю, подібно до святого немовляти Йоана, поклонялось Божественному Господу Спасителю, що з любові до нас, грішних, впокорився і сам став немовлятком”.Є молитва за ласку годування грудьми, щоденна молитва за рідних і хрещених дітей, молитва за дітей, яким важко дається навчання. І якщо ми нечемні, то і за таких є материнська молитва. Молиться матуся і при порушенні сну в дітей. І так до вінчання. А потім — за зятя-невістку, онука-онуку, правнука-правнучку. Аж доки сама відійде у Вічність.…Мати хрещена. Та, яка дала крижмо нам, маленьким, — біле полотно — символ найкращої долі, яка нас разом з хрещеним зодягла у Хреста, і ми вже стали місіонерами на цій землі, яка нам допомагає ту нашу місію пізнавати, яка за нас молиться. З рук хрещеної отримуємо перші духовні книжки. Старенька мати у вікні — образ української неньки, яка віддала своє дитя світові, найкраще розуміє Ісуса і Богородицю Діву. “Синку, ви, священики, проповідники, не знаєте, що, кажете… Ви ніколи не були і не можете бути матерями. Ви не знаєте, що це означає”, — казала Блаженнішому Кардиналу Любомирові Гузару його мати. Мати на старості живе спогадами, а коли знаходить вдячного слухача — охоче розказує про свою дитину, якою вона була в школі, у ВНЗ — з дипломом про вищу освіту чи без нього, з науковим ступенем чи вічним кандидатом в кандидати. На схилі віку в своєму домашньому кутику все чекає на нас. Вона не хоче ані синових столичних апартаментів, ані доньчиних заміських дач — лише уваги. Вона хоче, щоб її дитятко — чи місячне, чи в рік, чи під п’ятдесят — було найкраще. Тоді їй буде спокійно. Наша матуся хоче, щоб ми не зганьбили її, її рідних, рідну вулицю, село чи селище, або навіть ціле місто. Вона дала нам життя, віддала нас життю. Задля цього наша матінка готова нас у вікно виглядати — навіть лише на Різдво, Великдень і у відпустку. Мати. Божа, рідна і хрещена. Берегиня. Любов і Україна. Все жіночого роду і з жіночим началом. Усе головне — від Жінки, від Матері. Чим ми, діти, можемо їй віддячити? Дяки вона не вимагає. Маємо її День, завдяки Держкому України у справах сім’ї та молоді, міжнародній організації “Жіноча громада”, Спілці жінок України та громадській організації “Союз українок”, на чию ініціативу 10 травня 1999 року пристав тодішній Президент України. Пам’ятаймо, діти і хрещеники, про наших матерів. Дбаймо про них. Бережімо й цінуймо їх не лише у травні, а щоденно, щохвилинно, щосекундно. Це єдине, що не піддається сумніву. І не вкорочуймо їм віку.Просімо у Всевишнього благословення для матерів, щоб Господь обдаровував їх здоров’ям і добробутом, просвічував їхні серця, щоб вони могли ступати дорогою заповідей Його. А за спочилих матерів просімо Господа упокоїти душі їхні, Його ласки, милосердя і прощення їм вільних і невільних гріхів, просімо царства Небесного. Це так мало, що ми можемо їм дати. Пам’ятаймо, діти!
