Іван ВОЛОШЕНЮКПрезидентська толока у Вінницькій області завершилася створенням двох дендрологічних парків — Михайла Грушевського і Василя СтусаІдею толоки на Вінниччині сприйняли з ентузіазмом. Зважаючи на те, що область аграрна та ще — “цукровий Донбас”, найбільше відводили площ під буряки. Компартійні вожді України схиляли вінницьке начальство до думки, що було б непогано, аби область мала під ними “чвертку мільйона”, себто 250 тисяч гектарів. Це був би красивий подільський рубікон.Ніхто не зважав на ту обставину, що ця цифра — поза здоровим глуздом і агротехнічною доцільністю. В області вже не мали чого орати, не залишалося землі під пасовища, борозну довели до урізу води майже всіх водоймищ, зокрема й Південного Бугу, внаслідок чого він катастрофічно змілів, ерозія набула розмірів екологічної катастрофи. Підраховано, що Вінниччині для нормалізації екологічного стану треба додатково засадити лісом 73 тисячі гектарів. Амбіційне завдання в унісон президентській толоці. Чотири тисячі гектарів посаджено нинішньої весни. Іншими словами, 16 мільйонів дерев. Акція воістину всенародна. Вінниччина на завершення цієї чудової акції вирішила поставити два особливі знаки оклику і створити два дендрологічні парки на 74 породи різних дерев, екзотів і кущів: один на батьківщині першого президента України Михайла Грушевського в селі Сестринівці Козятинського району (3 гектари, 2 927 дерев), другий — у Рахнівці під Гайсином, де народився Герой України, незламний борець за її волю, поет Василь Стус (2 гектари, 2 000 дерев). Посадили свої дерева в обох селах голова облдержадміністрації Олександр Домбровський і голова обласної ради Григорій Заболотний (на фото).Я розмовляв з найпочеснішою учасницею Рахнівської толоки Параскою Семенюк, яка живе нині в тому дворі, де народився і жив у дитинстві знаменитий нині її земляк і родич.— Що скажете про цю подію, шановна Парасковіє Тимофіївно?— Це зараз Василя Стуса вшановують. А мені найбільше запам’ятався той день, коли в село приїхали три автобуси з українськими прапорами, у клубі зібралося повно людей, всім роздавали свічки і запалювали їх, щоб пом’янули Василя, а з району і села знайшлися добровольці, які ці свічки гасили і затоптували. А коли ті гості прийшли з прапорами до моєї хати, то звідкись випірнула міліція і почали ламати древка, шматувати прапори, кричати на людей.— Ото, певне, було страху?— Не дуже я й злякалася. Совістила міліцію: “Хлопці! Нащо ви себе затоптуєте в болото? Є правда, якої ви не знаєте. Хіба ні з того ні з сього стільки людей з добрими обличчями й очима приїхало б поминати поганого чоловіка?”— А ви Василя хоч раз бачили?— Приїжджав після закінчення інституту ще нежонатим. Ми якраз розібрали ту маленьку хату, в якій він народився, і на її місці ставили більшу. Він допомагав нам крокви тесати, а потім і в’язати — роботящий і вмілий був. Чоловік мій — перший його брат. Що мене черкнуло за серце? Василь вірив у Бога, що тоді не дуже виставлялося. Не соромився помолитися чи перехреститися при людях. Я не знала про його таланти. Це вже пізніше сусіда приніс журнал з його віршами і сказав, що Стус у Києві, він — поет. Бачила Василя один-єдиний раз, а його син Дмитро до нас горнеться. Вся Україна сьогодні пливе до Рахнівки, а особливо 6 січня і 4 вересня — в дні народження і смерті. Канада його теж дуже шанує. А на цьогорічній толоці, в цьому парку за два тижні півобласті побувало. Пам’ятник Василеві на віки!Генеральний директор “Віноблагролісу” Михайло Вдовцов, який був на будівництві дендропарку головним розпорядником і дизайнером, каже, що довелося розкорчувати майже два гектари диких заростей груш, вишень, слив, розвалити стару хату, давній шкільний погріб. Сім філій облагролісу (Немирівська, Гайсинська, Теплицька, Іллінецька, Бершадська, Тростянецька, Чечельницька) та Гайсинський держлісгосп трудилися тут, не покладаючи рук. Крім клопотів з землею і посадковим матеріалом, треба було облаштовувати огорожу, алеї, альтанки, лави для відпочинку, щоб з самого початку це було схоже на парк. Беремо його під свій постійний нагляд, щоб коли що не прийметься, одразу поновити. Тут багато екзотів, завезених з престижних розсадників, зокрема з Київського ботанічного саду й Уманського дендрологічного парку.Усі роботи освятила церква. Біля входу, на тому місці, де має бути каплиця, поставлено дубовий хрест художньої роботи.
