СІЧЕСЛАВ ЯК ІДЕЯ МАЙБУТТЯ

Леся СТЕПОВИЧКА, письменниця, голова Дніпропетровської ОО НСПУКожне покоління українського народу шанує Тараса Шевченка по-своєму. Заборонений і підданий анафемі як єретик за царату, соціаліст-демократ — за соціалізму, духовний Батько нації та її Провідник — в незалежній Україні. Хоч би як ставилися до Кобзаря політичні режими, офіційна влада, для простого люду він був завжди поруч з іконою на покуті, для інтелігенції — Пророком. Це ж він про нас, про теперішнє, написав, бо наперед провидів: Б’ють пороги; місяць сходить,Як і перше сходив… Нема Січі, пропав і той,Хто всім верховодив!Нема Січі; очеретиУ Дніпра питають:“Де-то наші діти ділись,Де вони гуляють?”Чайка скиглить літаючи,Мов за дітьми плаче;Сонце гріє, вітер вієНа степу козачім.На тім степу скрізь могилиСтоять та сумують;Питаються у буйного:“Де наші панують?Де панують, бенкетують?Де ви забарились?Вернітеся! Дивітеся —Жита похилились,Де паслися ваші коні,Де тирса шуміла,Де кров ляха, татаринаМорем червоніла…Вернітеся!”…(Тарас Шевченко. До Основ’яненка. 1839, Cанкт-Петербург). Голос Тараса Шевченка, ці рядки, написані в позаминулому столітті, стоять перед нами сьогодні золотими літерами в захмареному небі незалежної України і бентежать наші серця, кличуть до дії. Нема Січі, Батьку, а ми, правнуки славних предків (ой, як не хочеться бути “онучатами голими”, “правнуками поганими”!), хоч забарилися, та поволі повертаємося до неї, повертаємося до себе, щоб відродитися у слові, щоб народитися вдруге і більше вже не вмирати. Шевченкові було 29, коли він уперше приїхав у наш козацький край. Це збіглося з найсвітлішим періодом його життя. Останні п’ять років він уже вільний від кріпацтва, відомий і славний автор “Кобзаря” (1840), драми “Назар Стодоля”, історичної драми “Никита Гайдай”, низки поем та віршів, серії блискучих малюнків і картин. На той час Шевченка удостоєно срібної медалі Академії мистецтв (пізніше його відзначать ще двома срібними медалями). Ще попереду — його Голгота, участь у Кирило-Мефодіївському братстві, арешт, заслання, випробування його Духу Кос-Аралом. А у травні 1843 року, отримавши відпустку в Академії мистецтв, Шевченко вирушає в Україну, на рідну землю, яку він полишив підлітком-кріпаком 14 років тому. Тарас Григорович об’їздив чимало міст і сіл України, побував у Києві, Переяславі, Качанівці, рідній Кирилівці. На початку вересня 1843 року Кобзар вирушив з Яготина в омріяні краї запорозького козацтва. Більшість дослідників сходиться на тому, що він їхав найкоротшим із поштових шляхів, які тоді існували: через Пирятин—Лубни—Хорол—Кременчук. Біля Кременчука наплавним мостом поет переїхав на Правий берег Дніпра і ступив на землю тодішньої Катеринославщини у селі Старий Орлик (у 1960-ті роки його затопили води Дніпродзержинського водосховища). Далі його шлях проліг через Верхньодніпровськ — село Романковку (пізніше увійшло до Дніпродзержинська) — Катеринослав (Старий Кодак, Мануйлівка) — Олександрівськ (Хортиця) — Нікополь. Так, ви тут мандрували, Тарасе Григоровичу, та не згадали чомусь жодним словом нашого міста, що постало на землях запорозьких. Ні в щоденниках, ні в поезіях, ні в листах… Так ніхто й не знає, лише здогадуються дослідники-історики, чи ступала Ваша нога вулицями міста. Як хочеться вірити, що таким осоружним було Вам місто, назване іменем тієї, що матінку Січ зруйнувала. Катерино-слав… А чому ж не Січеслав? Кого ж тут прославляли заїжджі неофіти? Маленькі затишні Яготин, Переяслав, Березань, В’юнище, інші міста і села були Вам милішими, були до Вас милосерднішими, і Ви подарували їм, і навіть жорстокому Кос-Аралу, свою ласку, увічнили їх. Як боляче, що Ви не згадали нашого міста…Січеслав — так воно називалося вже 1918 року під час недовгого гетьманського правління. Січеслав — так пропонував перейменувати його на З’їзді українських учителів академік Д. І. Яворницький. Січеслав — пропонували ім’я два Валер’яни, молоді літератори Поліщук та Підмогильний, на сторінках місцевої преси. СІЧЕ-СЛАВ — Січі слава! Та перейменовано було “царицине” місто 1926 року на честь “всеукраїнського старости” Г. Петровського.Але горде ім’я не вмерло. “Народ підхопив його як святість, — читаємо у книзі Яра Славутича, виданій 1985 року. — Нишком-тишком повторюють його в Україні, принаймні на запорізьких землях. Зберігаймо ж цей топонім і в нашому вжитку. Передаймо його наступним поколінням, може, й тим українцям, що під насильницьким зросійщенням уже й забули про нього. Настане час — і Січеслав залунає знову так, як залунала українська мова після занепаду царської імперії”.Січеслав — як спомин, як мрія, як віртуальна реальність, як туга за минувшиною, як ідея майбуття живе. Пророчими стали слова нашого земляка. Сьогодні Січеслав воскресає із небуття. Він дав назву літературно-мистецькому та публіцистичному часописові “Січеслав”. Так оживає наша надія на невмирущість українства, на неперебутність козацького нескореного духу, на розвій мови, даної нашому народові Творцем, на розквіт національної літератури. Він відроджується у діяльності патріотичної організації “Молода Січ”, у козацьких загонах, у назві міського кінотеатру “Січ”. У наших літературних вечорах, у Шевченківських читаннях і наукових конференціях, у квітах, покладених до підніжжя пам’ятника Тарасові Шевченку. У наших добрих вчинках, коли не сваримося, а працюємо разом в ім’я Тараса, в ім’я України. Січ, Січеслав оживають там, де живуть і творять з іменем Тараса Шевченка. І все-таки віримо, що Великий Кобзар бував у нашому місті! Шлях його вів через Старий Кодак, про зустріч із яким він мріяв. Певно, оглянув він історичні місця, рештки старовинної Кодацької фортеці, яку стільки разів відбивали у ворога козаки-запорожці. Герой Шевченкової п’єси “Назар Стодоля” каже: “Знаєш, як приїдемо ми у Кодак… Се запорозький город. От як приїдемо, мерщій у церкву, повінчаємось. Тоді і сам гетьман нас не розлучить”.Коли Тарас Григорович відвідував наші краї 1843 та 1845 років, Катеринослав був невеличким губернським містечком з населенням менше десяти тисяч. Сьогодні Старий Кодак і Новий Кодак увійшли у межі міста. А Мануйлівський дуб, біля якого, за легендою, відпочивав мандрівник, і досі стоїть… на проспекті Газети “Правда” (колишня Мануйлівка). Багата топонімічна Шевченкіана нашого краю. З 1922 року ім’я Тараса Шевченка носить одна з центральних вулиць міста. Іменем великого сина нашого народу названо Центральний міський парк культури і відпочинку. Два театри в області носять ім’я Тараса Шевченка — Дніпропетровський державний музично-драматичний та Криворізький міський театр драми та музичної комедії. А ще кілька селищ носять ім’я Шевченка. В області споруджено близько тридцяти пам’ятників геніальному поетові, названо сотні вулиць. На Монастирському острові височіє величний пам’ятник Кобзарю роботи скульптора І. Зноби, споруджений 1959 року. 2001-го в центрі Дніпропетровська постав новий пам’ятник, який ми називаємо “молодому Шевченкові” (скульптор В. Небоженко). А скільки присвячено Кобзареві віршів, пісень, картин, інших мистецьких творів! Про це ми упорядкували велику книгу “Шевченкіана Придніпров’я” (440 сторінок, кольорові ілюстрації, видавництво АРТ-ПРЕС, упорядники Леся Степовичка і М. Чабан). Вона виходить до Міжнародного Шевченківського свята “В сім’ї вольній новій…” за фінансової підтримки облдержадміністрації (заступник голови ОДА Є. Бородін, начальник обласного управління культури К. Самарець). Це подарункове видання виходить накладом 1000 примірників і містить розвідки наших земляків-істориків, краєзнавців і літературознавців С. Світленка, Нінелі Заверталюк, о. Юрія Мицика, Ангеліни Перкової, М. Костюка, М. Чабана, шевченкознавця професора А. Фоменка, історика П. Богуша, М. Шатрова, О. Аліванцевої, А. Білоконя, В. Фурсенка, В. Гриценка, а також літопис літературно-мистецьких подій та свят пам’яті Тараса Шевченка у Катеринославі-Січеславі-Дніпропетровську за матеріалами книжкових та періодичних видань 1880—1951 рр., підготовлений науковцями музею “Літературне Придніпров’я” Наталею Василенко та Іриною Мазуренко. У книзі вміщено поетичні і прозові твори багатьох письменників-земляків — від Віктора Коржа до Яра Славутича, репродукції картин, малюнки відомих майстрів пензля, присвячені життю і творчості Тараса Шевченка. Ознайомившись із краєзнавчою літературою (від академіка Д. Яворницького до професора НаУКМА       о. Юрія Мицика), пропонуємо до уваги читачів також карту перебування Тараса Шевченка у серпні—вересні 1843 року в Придніпров’ї.Ми задумали це подарункове видання як присвяту 165-й роковині з дня, коли Тарас Шевченко вперше ступив на нашу землю. Готуючи том до друку, ми прагнули наповнити його різнобічною інформацією, враховували багатолітній досвід вшанування Шевченка. Книга “Вінок Великому Кобзареві” вийшла у Дніпропетровському книжковому видавництві 1961 року. Ми хотіли перенести деякі матеріали до нашої книги, та згодом усвідомили, що не варто цього робити. Винятком стала стаття Марії Олійник (Шубравської) про Д. Яворницького, яка не втратила свого історичного значення. Яким бачимо Шевченка сьогодні, на сімнадцятому році незалежності України, у першому десятилітті ХХI століття? Травень 2008-го — особливий для нас. Міжнародне літературно-мистецьке Шевченківське свято “В сім’ї вольній, новій…” прийшло на Дніпропетровщину-Січеславщину. Яким явиться нам Кобзар? Мріється, що таким самим, яким був тут 165 років тому, коли вперше ступив на землю Батька — Великого Лугу і Матері-Січі — духовно молодим, із мріями про щасливе майбуття України. Образ Шевченка як порадника, наставника, друга, провідника, критика, рятівника не відступає, а  з роками стає ще ближчим і дорожчим для нас. На свято вшанування пам’яті Великого Кобзаря зібралися до нас гості з усіх областей України, Криму та з-за кордону, відомі художники, артисти, громадські діячі. Січеславщина в ці дні наповнилася натхненним Шевченковим Словом та голосами його духовних спадкоємців. Шевченківське свято на Січеславщині — велика честь для обласної організаці Національної спілки письменників України. Ми пишаємося тим, що одними з перших лауреатів Шевченківської премії були наші видатні земляки Олесь Гончар і Павло Загребельний. Ми горді тим, що цієї найвищої премії удостоєна цього року самобутня майстриня художнього слова, донька наших степів Любов Голота. Її пристрасне слово про рідну землю, історію й сучасність, її подвижницьку працю в ім’я відродження духовності й збереження неоціненних скарбів української мови шанують у нас. Ми раді вітати Любов Василівну в дні свята. Григорій Гусейнов і Наталія Дев’ятко, Олександр Ратнер і Валерій Ніколенко, Марія Зобенко і Юрій Кібець, Віталій Старченко і Надія Тубальцева, Володимир Сіренко і Марія Дрожко — цим та іншим письменникам нашого краю є чим звітувати перед читачами.Серед низки заходів Міжнародного Шевченківського свята — Всеукраїнська виставка “Мальовнича Україна” у виставковій залі НСХУ, виставка “Шевченкіана в книжкових знаках та графіці” Дніпропетровського клубу екслібриса “Кобзар” в Дніпропетровському художньому музеї. Відбулися зустріч учасників свята з керівниками міста й області, прес-конференція для ЗМІ, урочисте покладання квітів до пам’ятника молодому Тарасові Шевченку, екскурсії до Історичного музею ім. Д. Яворницького та до меморіального будинку-музею         Д. Яворницького. Вручено нагороди переможцям обласної радіовікторини “Шукаймо у собі Шевченка”, яку впродовж трьох місяців проводили обласна письменницька організація й обласне радіо. Святкове відкриття Міжнародного Шевченківського літературно-мистецького свята “В сім’ї вольній, новій” пройшло на сцені Українського державного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка. Гості оглянули виставки книг, рушників народного майстра          В. Кандели, творів майстрів Петриківського розпису, присвячені Тарасові Шевченку. Учасники Шевченківського свята побували у всіх 22 районах і 13 містах області, де оглянули шевченківські місця, зустрілися з жителями нашого краю, побували у школах, бібліотеках.Актори Дніпропетровського державного музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка показали шанувальникам мистецтва виставу “Назар Стодоля”. 22 травня на гостей чекають творчі зустрічі зі студентами, виступи письменників в аудиторіях Національного гірничого університету, Дніпропетровського національного університету, інших ВНЗ. У планах — урочиста хода до пам’ятника Тарасові Шевченку на Монастирський острів з покладанням квітів, а також численні виступи зарубіжних гостей, письменників зі всіх куточків України, дніпропетровських та київських артистів у багатьох концертних залах, клубах, на велелюдних майданах — все це хвилювало, наснажувало, вселяло віру у торжество наших ідеалів.  Увечері 22 травня — урочисте закриття Шевченківського літературно-мистецького свята “В сім’ї вольній, новій” в обласному державному музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка і передача творчої естафети від Дніпропетровської до Чернівецької області.Ми йдемо Тарасовими стежками нашою славною козацькою землею. Зі світлою, непохитною вірою, що слово Тараса Шевченка, молодого і вільного, сповненого радості й надії, зійде, розквітне у мільйонах сердець співвітчизників щирим прагненням власними руками розбудовувати Українську державу, творити щасливу і заможну долю своєї країни і родини.Репортаж нашого спеціального кореспондента Ніни Гнатюк про найяскравіші сторінки цьогорічного Шевченківського свята читайте у наступному числі.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment