РОМАНТИК РІДНОЇ МУЗИКИ

Лідія ЛУЦЕНКО Видатний український композитор, музикознавець, професор Київської консерваторії — “останній романтик українського мелосу”. Його музичні твори пронизані мотивами української народної пісні, наповнені фольклорними та романтичними образами. Народний артист, лауреат премії ім. Миколи Лисенка, а ось давно заслужену Національну премію України ім. Тараса Шевченка, на жаль, так і не отримав. Скромна й інтелігентна людина, і його чисте й світле сумління не дозволяє бігати і випрошувати нагороди чи звання. Творець від Бога, людина унікальної духовної краси, патріот, який досконало вивчив історію та культуру свого народу. Всебічно обдарований, читає Біблію французькою з ілюстраціями французького художника Доре, а вивчивши іспанську, прочитав “Дон Кіхота” в оригіналі. В. Кирейко розмовляє англійською, німецькою, польською мовами, збагачуючи себе культурними надбаннями цих народів.Та передусім він українець з козацького роду Дніпропетровщини. Рід Кирейків великий, гордий і незалежний. Батько майбутнього композитора Дмитро Костянтинович працював учителем, деякий час вчився в музичному технікумі. Віталій з дитячих років поринув у світ музики та пісні. Батько організував із селян народний хор, який виконував твори М. Леонтовича, М. Вериківського, М. Лисенка. За це Дмитрові Костянтиновичу “діставалося” від так званого начальства, яке підозрювало його у націоналізмі, тому часто доводилося переїжджати.Саме з цієї причини родина опинилася у Кобеляках на Полтавщині, де пройшло нелегке дитинство Віталія Кирейка. Тут він навчався в школі, пережив страшний голод 1933-го, тяжкі воєнні роки. Але українців у горі й у радості вабить краса, музика, пісня. Мати Віталія знала багато народних пісень, і в хаті часто лунала музика. Семирічним Віталій вчився грати на скрипці та фісгармонії, які батько придбав за виручені на саморобних конвертах гроші. Батько грав на скрипці й фортепіано, ази музичної грамоти дав синові саме він. Чотирнадцятирічним Віталій Кирейко почав писати музичні твори. Серед перших спроб — п’єса для скрипки, пісні на вірші сучасних поетів. Це були дитячі пісні, які виконувала його п’ятирічна сестра Владислава, що пізніше стала талановитою піаністкою.Під час війни родина Кирейків два роки перебувала в окупації у Кобеляках, і щоб вижити, батько і син працювали в місцевому самодіяльному театрі. 1943 року від недоїдання та хвороби шлунка батько помер. Тоді Віталій організував самодіяльний хор, який їздив по військових частинах із концертами. І “знайомі, побачивши, що я займаюсь композиторськими спробами, порадили мені мої музичні вправи надіслати у Київський комітет у справах мистецтв. Через деякий час із Києва прийшов лист, в якому зазначалось, що мої музичні твори переглянули і порадили вступати до музичної школи”, — згадує Віталій Кирейко.Так майбутній композитор поїхав до Києва, де познайомився з відомим композитором П. О. Козицьким, який був на той час заступником голови Комітету у справах мистецтв. Козицький високо оцінив музичний дар хлопця і сказав, що йому слід учитися в консерваторії. Але консерваторія була ще в евакуації, тому, щоб не гаяти часу, Козицький влаштував Віталія в Ансамбль пісні і танцю при Управлінні 1-го Українського фронту.В ансамблі Віталій Кирейко, спілкуючись зі співаками й музикантами, удосконалював свої музичні знання та навички музикування. Нарешті довгоочікувана Київська консерваторія. Педагогом із композиції був видатний український композитор Левко Ревуцький, а гармонію викладав Михайло Вериківський. Під пильним оком цих велетів української музики Віталій Кирейко ще в студентські роки пробував писати симфонічну музику, створив два струнні квартети, які сам і розкритикував. Першим великим твором під час навчання була кантата “Мати” на вірш Максима Рильського. Після закінчення консерваторії 1949 року композитор вступив до аспірантури і працював викладачем музично-теоретичних дисциплін. Незважаючи на тяжкі післявоєнні роки, в Києві вирувало музичне й театральне життя. Як згадує Віталій Дмитрович, він зі студентами дуже часто відвідував концерти у філармонії та Оперному театрі. Слухав неперевершених співаків Михайла Гришка, Івана Паторжинського, Марію Литвиненко-Вольгемут, Бориса Гмирю та інших метрів української музики.У цьому вирі українського мистецтва Віталій Кирейко буквально ковтав томи партитур, клавірів і книжок, годинами сидів за роялем. Його цікавило все: суспільні науки й література, театр і кіно, образотворче мистецтво. Саме тоді з’явилась опера “Лісова пісня” за драмою Лесі Українки. Ця самобутня перлина української класики полонила душу молодого композитора, адже йому виповнився лише 31 рік. Оперу взяв до свого репертуару Львівський театр опери і балету ім. Івана Франка, прем’єра відбулася в травні 1958 року, хоч у художній раді були ті, хто скептично поставився до творчості молодого українського композитора. Але це, безперечно, був великий успіх. Наснажений ним, Віталій Кирейко через два роки написав балет “Тіні забутих предків” за повістю Михайла Коцюбинського, потім одноактний балет “Відьма” за поемою Тараса Шевченка та “Оргію” — драматичний балет за драмою Лесі Українки, який, до речі, вже понад 30 років чекає на втілення. 1966 року на одному диханні з’явились опера “У неділю рано” або “Турчанка” за повістю Ольги Кобилянської та опера-сатира “Марко в пеклі” за драмою Івана Кочерги. У доробку композитора — симфонічні та камерно-інструментальні твори, солоспіви для голосу й фортепіано на слова Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, М. Рильського, П. Тичини, А. Малишка та інших українських і світових класиків. Вагомий доробок В. Кирейка у жанрі хорової музики: авторські твори “Над Дніпровою сагою” на вірші Т. Шевченка, “Грай, моя бандуро” на вірші Д. Луценка, “Єднаймось, браття”, “До сонця правди”, “ Брати-козаки”, “Щиро любим Україну” на вірші Зої Ружин та інші твори ліричного і патріотичного звучання.Усе в композиторському доробку В. Кирейка пронизане українським духом, українським мелосом. Він справжній творець української культури. Це інтелігент, інтелектуал тієї старої шляхетної формації, який любить мистецтво в собі, а не себе в мистецтві. Дуже непокоїться за духовність свого народу. В одній зі статей він писав: “Триває спотворення духовності народу засобами насадження маскультури, що являє собою несмак, антихудожню сутність аж до потворних рис. І все це підноситься насамперед через радіо та телеефір, як “розквіт національної музики та пісні”, але про який художній рівень музики й поезії може йтися в таких “шедеврах”, що їх не співає, а верещить майже щодня та чи інша естрадна діва. Од усієї цієї незліченної пісенної попси та шлягерів, шоу, фестів, хіт-парадів у людей створюється враження, що музичне мистецтво — це лише пісня як така і ніяких інших жанрів музики не існує. Відбувається профанація композиторського фаху — фаху далеко не масового, який вимагає не лише природного таланту, а й тривалого навчання. Музична “попса”, до речі, тільки в нашій країні піднесена до рангу мистецтва, чого немає в жодній країні світу. Чи ж не дивно, що такі видання з питань культури, як часопис “Культура і життя”, журнал “Мистецтво” припиняють час від часу своє існування, на відміну від процвітаючих бульварних та “сексологічних” газет і журналів. Зник розкішний нотний магазин на Хрещатику, давно припинили діяльність видавництво “Музична Україна”, книгарня “Поезія”. Але ж доведено, що без відродження культури й мистецтва не може бути соціально-економічного розвитку краю. І тільки народ, позбувшись комплексу меншовартості, своїми ділами й звершеннями вилікує нашу державу від багатовікових матеріальних та духовних ран і не дозволить повернутись до якої-небудь нової чи вчорашньої імперії”. Незважаючи на свій вік і вже не таке добре здоров’я, Віталій Дмитрович невтомно працює, творить якомога більше, реалізуючи свій неповторний талант композитора.І в цьому я переконалася, відвідавши прем’єру опери “Бояриня” за драмою Лесі Українки, яка п’ять років чекала свого сценічного втілення. Твір звучав у концертному виконанні, яке здійснили співаки Національної опери України Микола Коваль, Олександр Востряков, Геннадій Ващенко, Юрій Аврамчук, Степан Фіцич, Ірина Даць, Світлана Кисла, Дмитро Гришин та інші. Диригент-постановник — народний артист України Іван Гамкало, режисер концертного виконання Микола Гамкало, хормейстер-постановник Богдан Пліш. Опера пройшла з великим успіхом, глядачі довго не відпускали артистів. Звичайно, в залі були лише свідомі українці, яким не байдужа доля української культури, але я чула і людей шовіністичного напряму, які, не знаючи твору Лесі Українки й історії свого народу, скептично поставилися до постановки.Цей твір в радянські часи понад шість десятиліть не включали в жодне видання  Лесі Українки (востаннє “Бояриню” було надруковано 1927 року в Харкові). Його не було ні в шкільних, ні в університетських програмах. Проте його не забували справжні патріоти, українська інтелігенція, яка знала і любила драму. Адже “Бояриня” розкриває суть політики російського самодержавства, яке руйнувало духовний та культурний простір українського народу — одних виманювали до Москви обіцянками кар’єри, інших забирали силоміць, а деяких нищили або засилали до Сибіру. Це були часи Руїни. Леся Українка писала твір далеко від Батьківщини — в єгипетському містечку Хельвані, де проходила курс лікування. Можливо, там, далеко від рідної землі, її опановувала ностальгія та біль за рідну країну, адже з таким болем головна героїня Оксана, яку доля закинула до Москви, усвідомила, як вона завинила перед власним народом, і все робила для того, щоб повернутися на рідну землю. Авторові лібрето Василеві Туркевичу вдалося вибудувати драматургію так, щоб герої виражали не лише внутрішній світ почуттів, а й ставлення до подій, які відбувалися в Україні.Високою філософсько-етичною напругою, відчуттям автентичності композитор вловив усі тонкощі твору Лесі Українки на тлі часу, створивши прекрасну музику. Глядачі, які прийшли на прем’єру, були трохи здивовані: де ж декорації, художнє оформлення?Але байдужих у залі не було — і це головне. Твір Лесі Українки і музика Віталія Кирейка зачепили за живе. Шкода, що в нас не вистачає коштів на справжнє мистецтво і дуже мало справжніх патріотів, які так любили б свою землю, свій народ, як Леся Українка та композитор Віталій Кирейко. Многая йому літа!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment