Матеріали підготувалаОксана МІТРАШЕВСЬКАНа початку ІХ століття західні монахи, які були в Єрусалимі, зустрівши там заперечення проти символа Filiogue (заперечення щодо присутності в Символі Віри того, що Дух Святий виходить тільки від Отця, а не від Сина), коли повернулись, звернулись зі скаргою до Папи Льва ІІІ. Він порадив їм звернутися до коронованого Папою Львом ІІІ Римського імператора Карла Великого, що славився своїми учнями-богословами. Зробивши попереднє дослідження, Карл з єпископами на Соборі в Аахеї 809 р. прийняли Символ Віри з Filiogue: Дух Святий ісходить від Отця і від Сина. Цю постанову відіслали з тими самими монахами до Папи. Папа Лев ІІІ визнав це доречним виразом з богословської точки зору, але внести його в Никео-Цароградський символ відмовився.Доктор А. Піхлер доводить, що головною причиною великого розколу Церков було створення Франкської імперії як спадкоємниці Римської, а потім неформальне ставлення Церкви до держави на Сході — сервелизм (плазування, прислужництво) правлячого кліру (духовенства).Професор А. Гармак не заперечував значення в розділенні Церков богословських спорів, ієрархічного властолюбства і різких національних особливостей. Як основну причину цього явища він вказує на різні відповіді на запитання про ідеал життя.Визнаємо величезне значення коронування папою Львом ІІІ Карла Великого. Схиляємося на бік того, хто бачить причину великого розколу в галузі канонічно-адміністративної організації Церкви, а саме в боротьбі за владу між Папою Римським і Патріархом Константинопольським. Звичайно, для широких мас вірян, розділених етнографічно, географічно чи політично це прикривали релігійними мотивами — боротьбою за чистоту віри, звичаїв тощо.Ці маси (до них належало духовенство) в своєму розходженні з Римською Церквою керувались і психологічно відштовхувались від неї саме релігійними мотивами, від душі вважали її в своїй santa simplicitas (свята простота) “єретичною”.Але тим більший гріх нависає на тих “спокусниках”, хто свої владолюбиві та честолюбиві задуми вміло закутав у релігійне священне покривало. У цьому випадку, без сумніву, більша провина лежить на Константинопольському Патріархові, ніж на Римському Папі. Безперечно, Папі належав канонічний авторитет на Сході; багато Соборів, канони та імператорські едіти й укази згадують про це.Але як діяв Константинопольський Патріарх?Зрозумівши, що Папи з часів коронації Карла Великого в Римські імператори назавжди стали однозначними політичними злочинцями в очах візантійських царів, відділення апостольської столиці від Східної Церкви вважали вже здійсненим фактом. Константинопольський Патріарх вибудував на цьому всю свою програму фанатичного возвеличення. Першим пунктом в цій програмі було звільнення від будь-якої канонічної залежності від Римського Папи. Це прагнення дуже влучно визначається епітетом Константинополя-Стамбула: “Східний папа”.Друге завдання складало не тільки зрівняння патріаршої влади з царською, а й возвеличення над нею з прочитанням Святого Письма без дослухання до прочитання Святого Письма богословами.Над виконанням обох завдань — особливо першого — з надзвичайною енергією працював Патріарх Фотій (приблизно 800—897 рр.)Нам надається можливість повного єднання в Апостольській та Вселенській Церкві за допомогою єдиного для Сходу та Заходу Собору, який повинен розглянути все дозволене Римською Церквою вже без спілкування її зі Східною.Звичайно, організацію подібного Собору і ведення справ на ньому важко уявити, та життя буває винахідливішим за людську уяву і думку. Рішенню цього Собору всі повинні підкоритися.Західні богослови в полемічних настроях називають іноді Східну Церкву “фотіанською” в тому значенні, що Фотій формував відмінності Східної Церкви від Західної — це залишилось визначальним на майбутнє.Нам, народам Центральної та Східної Європи, треба було б рівнятись не на Фотія, а на св. Мефодія та Кирила. Вони, хоч і вийшли з Константинопольської Церкви в той самий час, коли Фотій боровся з Папою Миколаєм І, не взяли участі в протистоянні. І коли ця боротьба досягла найбільшої напруги (866—867 рр.), коли Фотій скликає “Вселенський” Собор, анафемізує Папу, св. Мефодій і Кирило, перебуваючи під тиском німецького духовенства, шукають захисту в Папи, їдуть у Рим, приносять у дар Папі мощі св. Климентія Римського, потім довго залишаються в Римі.Чи святі Мефодій і Кирило нічого не чули про боротьбу Фотія з папою Миколаєм І? Чи можливо це? Вони не схвалювали її, не надавали їй значення, як не вважали за потрібне дивитись на Римську Церкву і на Папу очима Фотія.Михайло ПОСНОВ, доктор церковної історії Університету Св. Володимира в Києві, 28. VІ. 1931 р. Софія* * *Святі Солоунські брати Кирило (828(?) — 869) та Мефодій (825(?)—885) пов’язані з українською землею. Константинопольський імператор Михайло ІІІ (842—867) та Патріарх Фотій послали двох братів, наділених блискучими духовними та інтелектуальними здібностями, проголошувати Євангеліє в Моравію, де вони досягли великих успіхів значною мірою завдяки тому, що проповідували народною, так званою старослов’янською мовою. Проте в них було багато труднощів, насамперед через німецькомовних священиків, які в євангелізації послуговувалися латинською мовою. Багато хто в ті часи вважав, що є лише три священні мови: єврейська, грецька й латинська, тому тільки цими мовами відправляли Божественну Літургію. У такій ситуації брати Кирило та Мефодій змушені були поїхати до Рима й отримати схвалення свого методу євангелізації Папи Андріана ІІ (867—872).Їх радо прийняли в Римі ще й тому, що вони привезли мощі третього наступника Святого Апостола Петра Святого Папи Климентія (92—99 рр.), який зазнав тортур у Херсонесі поблизу нинішнього Севастополя в І столітті християнської ери. Римський Архієрей помер у засланні мученицькою смертю, освятивши своєю кров’ю кримські землі Херсонеса. У цьому самому місті князь Київської Русі Володимир Великий прийняв хрещення 988 року. Св. Климентія — Єпископа Рима — вшановує Католицька і Православна Церква.Св. Кирило, молодший брат, прийнявши монашество, невдовзі захворів і помер у Римі, де його поховали в базиліці Святого Климентія. Там досі зберігають останки Святого Климентія, який помер у Криму.Святий Мефодій, ставши Єпископом, повернувся до Моравії, отримавши від Папи Андріана ІІ затвердження священних книг, які він переклав старослов’янською мовою. Ця подія мала велике релігійне, культурне та політичне значення, яке, до речі, особливо підкреслив Святійший Отець Іван Павло ІІ в Енцикліці Slavorum Apostoli. Усі слов’янські народи, кожний по-своєму, справедливо вдячні Святим Кирилові та Мефодію та Папі Андріану ІІ, який затвердив літургійні книги старослов’янською мовою, що мало велике значення для духовного та культурного формування слов’янських народів. Тому не дивно, що Апостольським Листом Egregiae virtutis від 31 грудня 1980 року Святійший Отець Іван Павло ІІ проголосив Святих Кирила та Мефодія співпокровителями Європи. Цим його святість підкреслив, що Європа повинна стати спільним домом для всіх своїх народів, подолавши берлінський мур, символ бар’єру, який штучно розділяв європейські народи на два блоки в політичному та ідеологічному протистоянні. Архієпископ Микола ЕТЕРОВИЧ,Святий Престол (Ватикан) — Київ, 2004
