ВОНИ НЕСЛИ СВІТЛО ЗНАНЬ

Просвітянські періодичні видання, брошури, календарі та книжки духовно збагачували українців знаннями, розповідали про людську гідність та формували національну свідомість. Саме тому ця література була небезпечною для будь-якої влади — царської і комуно-більшовицької. Видавничу діяльність культурно-освітніх товариств “Просвіти” забороняли, літературу знищували або вона потрапляла у спецсховища. Та попри вкрай несприятливі умови — урядові заборони, жандармські переслідування, фінансову скруту та негласне “табу” компартійної ідеології — “Просвіти” зуміли видавати й розповсюджувати серед народу свої книжки рідною українською мовою. Це був справжній духовний подвиг просвітян наприкінці XIX і на початку XX століть.

Святослав МІЗЕРНЮК Як зазначають дослідники, і в Західній Україні (до 1918 р. перебувала під Австро-Угорщиною, а до 1939 р. — під Польщею), і на теренах, які входили до Російської імперії, видавнича діяльність “Просвіти” була надзвичайно складною. Зокрема, Валуєвський циркуляр 1863 р. й Емський едикт 1876 р. поставили українське друковане слово поза законом. Саме тоді руку допомоги українцям Наддніпрянщини (Поділля, Полісся, Слобожанщини) подала львівська “Просвіта”. Тут, у друкарні Наукового Товариства імені Шевченка, побачили світ твори українських класиків Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Леоніда Глібова, Бориса Грінченка, Марка Вовчка.

Упродовж 70 років (1868—1939) під егідою львівської “Просвіти” та її філій вийшло друком понад 1 000 видань: книжки, брошури, “метелики”, шкільні підручники, листівки, мапи, портрети видатних діячів України загальним накладом понад 5 мільйонів примірників. Видавнича діяльність не припинялась і під час Першої світової війни, яка захопила й Східну Галичину. Відомі своєю подвижницькою працею на просвітянській ниві організатори, автори, редактори, упорядники видань “Просвіти”: І. Франко, Б. Грінченко,         І. Крип’якевич, М. Возняк, Г. Хоткевич, Я. Веселовський, Ю.Федькович та багато інших. З 1870 до 1939 р. львівська “Просвіта” почала щорічно видавати “Календар”. Вийшло їх шістдесят. Це був альманах енциклопедичного характеру. Такі щорічники стали настільними книгами для багатьох поколінь українців. На їхніх сторінках оживала історія України від найдавніших часів (козацтво, Руїна), колядки й щедрівки, ліричні вірші, думи, твори Пантелеймона Куліша, Миколи Костомарова, переклади зі слов’янських мов, казки для дітей, оповідання. Багато видано й навчальної літератури, яка знайомила читачів із досягненнями людської цивілізації, підручників з різних галузей знань: математики, фізики, хімії, астрономії, біології, геології, історії, економіки, медицини, агрономії, лісництва, мовознавства, зоології, ботаніки, книжок про мистецтво, музику, театр, звичаї, побут, фольклор… Побачила світ чимала кількість читанок для сільського люду та художня література українських і зарубіжних класиків: Івана Котляревського, Степана Руданського, Петра Гулака-Артемовського, Павла Грабовського, Лесі Українки, Миколи Гоголя, Миколи Костомарова, Юрія Федьковича, Льва Толстого, Адама Міцкевича, Віктора Ґюґо, Генріха Гейне, Сельми Лагерльоф. Окремі книжки й ілюстровані календарі, що мали літературну й наукову частини, несли українцям, які мешкали на зрусифікованих, мадяризованих, румунізованих, ополячених теренах тодішньої України, запашне українське слово. Ще 1868 р. на перших загальних зборах львівської “Просвіти” прийнято рішення видавати книжки “чистою” українською мовою. Але через Столипінську реакцію 1910—1916 рр., Першу світову війну, заборони й утиски цензури дозвіл на вихід у світ кожної книжки здобували ціною значних зусиль. Проте завдяки матеріальній підтримці добродійників із середовища українських патріотів деякі культурно-освітні товариства “Просвіти” спромоглися розпочати видавничу діяльність. Так, виходові у світ своїх книжок одеська “Просвіта” завдячує Л. Смоленському, а катеринославська — М. Дмитрієву, які пожертвували власні кошти на їхнє видання. Б. Грінченко, К. Прокопович, Л. Жебуньов та інші добродії допомагали київському товариству “Просвіта”. Вона стала найактивнішою і найпліднішою, згуртувала навколо себе чимало національно свідомої інтелігенції на чолі з Борисом Грінченком. “Наша “Просвіта”, серед членів якої чимало людей, відомих в українській літературі, має силу виконати свої завдання і дати українському народові науково-популярну бібліотеку, що гарно прислужилася б його культурному розвиткові”, — стверджував на Установчих зборах 1906 р. Б. Грінченко. За неповних чотири роки київська “Просвіта” вже видала 36 книжок загальним накладом понад 173 тисячі примірників. Культурно-освітні товариства “Просвіти” не мали власної друкарської бази на Наддніпрянщині, лише осередки у Вінниці й містечку Широкому поблизу Кривого Рогу. Тому більшість їхніх видавничих планів не було реалізовано: у світ вийшло лише по 2—4 книжки. Крім того, діяв циркуляр “О закрытии некоторых инородческих обществ, преследующих ложные цели”, та “Уложение о чрезвычайном положении”: майже всі тогочасні “Просвіти” заборонили. Єдине вціліле просвітянське товариство у Катеринославі та його філії у навколишніх селах продовжували видавничу справу аж до 1916 р., бо репресії оминули їх завдяки тому, що урядовці-українці з катеринославської губернської адміністрації співчували національному культурно-освітянському рухові. Видання “просвітянської” літератури допомагали патріотично налаштованій інтелігенції у тяжку добу національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. доносити простим малоосвіченим українцям рідне слово. Книжки, брошури й часописи видавали чимало товариств “Просвіти”, навіть містечкові й сільські. За кількістю та якістю видань вагомі місця посідали полтавська, київська, вінницька, катеринославська “Просвіти”. З весни 1917 р. на Наддніпрянщині вони з’являлися, як гриби після дощу: у Київській губернії їх налічувалося майже 400, у Полтавській — 350. Для координації видавничої справи у вересні 1917 року в Києві скликано перший Всеукраїнський з’їзд просвітянських товариств. Щоб краще організувати й цілеспрямовано видавати та розповсюджувати книжки для позашкільної освіти, видавець, популяризатор науки, діяч культурно-просвітницького руху В. Корольов запропонував заснувати Всеукраїнське кооперативне видавниче товариство “Просвіта” й створити у губернських містах редакційно-видавничі просвітянські комісії. З’їзд прийняв постанову “У справах видавничих”, у якій окреслено завдання “Просвіти” та координацію діяльності товариств: тематику книговидання, раціональне використання книжок, забезпечення літературою книгозбірень. Діячка київської “Просвіти” М. Ішуніна писала: “Просвіти” повинні дати народові книжку, з якої він міг би черпати потрібну для будови свого життя мудрість. І “Просвіти” це можуть зробити, бо, складаючись із того ж самого народу, вони краще знають, ніж приватні видавництва, що існують по центральних містах, ті найближчі потреби народу, які слід негайно задовольнити”. Однак завдань, окреслених на з’їзді, так і не було виконано. На стан і якість видань того періоду відчутно впливали гострий брак коштів та кваліфікованих авторів із середовища свідомої української інтелігенції, низька купівельна спроможність населення, невпинна дорожнеча паперу й послуг друкарень в умовах громадянської війни. Це стало причиною незначних накладів невеличких за обсягом та форматом книжечок і брошурок “Просвіти”. Видрукувані на поганому папері, з абияким художнім оформленням або й без нього (це максимально здешевило витрати на друк і його собівартість), ці книжечки продавали надто дешево, зате їх могли придбати навіть найбідніші верстви населення.Громадянська війна 1918—1920 років та тиск радянської ідеології звели нанівець діяльність “Просвіт”.Незважаючи на це, просвітянські товариства зробили значий внесок у загальний розвиток української культури й освіти, становлення національної самосвідомості широких верств, залучення їх до національних і світових духовних багатств.Проте діяльність просвітян, які самовідданою патріотичною працею несли світло знань своєму народові, досі мало вивчена, в історії товариства багато білих плям. Не повна і бібліографічна інформація про видавничу діяльність численних організацій “Просвіти”, які в різні періоди діяли в Україні, та їхні видання. А праці, які є у бібліографічних покажчиках, не можна знайти у бібліотечних фондах України. Навіть у Національній парламентській бібліотеці, у відділі стародруків, майже немає книжок “Просвіти”, збереглися видані самими товариствами звіти, які містять перелік назв видрукуваної літератури, та кілька календарів. Знайомлячись зі звітами про видавничу діяльність просвітянських товариств, можна збагнути ту величезну й потрібну справу, яку вони робили для українців і їхнього самоутвердження як освіченої нації. Саме це спонукало царську і радянську влади забороняти книжки, які несли світло знань простим українцям, будили їхню свідомість. Більшовицький режим вбачав у просвітницьких товариствах національну потугу, що становила загрозу його диктатурі, тому комуно-більшовики по всій Україні знищували осередки “Просвіти”, архіви, документи, бібліотечні фонди. У Західній Україні це робили органи НКВС відразу після приходу Червоної Армії восени 1939 р. Так сталося і з Шевченковим “Кобзарем”: 1939-го львівська “Просвіта” почала друкувати цю книжку. Але у вересні, після вступу у Львів радянських військ, товариство заборонили, а приміщення і папери конфіскували. Це остання книжка, яку видали тоді львівські просвітяни. Досі не відомо, чи хоч кілька примірників побачило світ. Минулий рік було оголошено Роком української книги. Подія знакова, адже книжка, українське слово — могутній чинник, який допомагає спростовувати міфи та руйнувати стереотипи, формує світогляд сучасників, несе знання. Але де очікуваний розквіт книговидання, державна підтримка на законодавчому рівні? Невже багатотисячні наклади казок, оповідань для дітей були під силу лише понад століття тому, в чужій імперії? 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment