ІДЕАЛЬНИЙ НАРОДНИЙ ГЕРОЙ

Микола ДМИТРЕНКОІз появою Тараса Шевченка Україна здобула акцент животворного символьного коду безсмертя. Це сонячний промінь, що летить із минулого в майбутнє: освітлює, зігріває і пропікає. Про цю безсмертну якість ролі Тараса Шевченка для українців свого часу писав ще Іван Франко, підкреслюючи його кровний зв’язок із народом, з нащадками: “Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду… Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори…” Образ Тараса Шевченка улюблений у народі. Ще за життя генія творили легенди й перекази про нього. Ні про кого в Україні не говорили, тільки про Тараса Шевченка, що він ходив в образі Бога до людей: з’являвся зненацька саме тоді, коли людині найважче, в години розпачу й відчаю, допомагав порадою, ділився куснем хліба, грішми, знімав із себе одежину.Ідеального героя народу зображено не лише в переказах, а й у прислів’ях та приказках, піснях. Багато його рядків стали крилатими, ідейними, моральними настановами. Це засвідчує, що Тарас Шевченко став для українців явищем світоглядотворчим, таким, що осенсовує буття нації, дає їй духовну міць, віру, надію. Слова Тараса боялися (і лякаються досі!) зовнішні та внутрішні вороги України. Справжні українці ніколи не відмовлялися від Шевченка, не відверталися від його мудрого образу, на нього молилися, як на рятівника України й гаранта її світлого майбутнього. Для народу-сонцелюба, хліботворця й добротворця геніальний поет і художник був і залишається ідеалом: “Шевченко Тарас наче сонце для нас”, “Нема квітів без кореня, а Шевченка без народу”, “Кажи правду, як Шевченко”, “Тарасові слова — то правда жива”, “Шевченків “Заповіт” облетів увесь світ”, “Тарасові думки будуть жити віки”, „Шевченко жити буде, поки на землі житимуть люди”.У легендах і переказах образ Шевченка огорнутий серпанком святості, простоти, доброти, мудрості, дотепності, любові. Ці твори на різні теми. Один із помітних мотивів — волелюбство й правдолюбство Тараса Шевченка. У переказі “Царські замки тріснуть” підкреслено віру народу в правдиве слово Шевченка: “Про Тараса Шевченка я чула, що він бував у наших краях. Кожному хотілося побачити, поговорити з ним. Уже тоді котилася про нього слава в народі. Шевченко довго говорив із людьми, розказував їм правду про волю, яку цар із панами замкнув дванадцятьма замками. Він казав, що ті замки скоро тріснуть і людям вийде воля”. Правдолюбство Шевченка підкреслено в багатьох усних народних творах про нього, зокрема в переказі “Любив правду говорити”: “Зловили ж ото жандарі Тараса Шевченка та і привели до самого царя в оті його пишні палати.Сидить цар за столом, як опудало те, — ані ворухнеться. Підходить Тарас до царя як ні в чім не було. Тут йому цар і говорить:— Оце і є ти, що царицю назвав засушеним опеньком?— Так точно, — сказав Тарас.— Як посмів ти!? — гримів цар.— Страх люблю правду говорити, — отвітив Шевченко”.Чимало творів зображує різноманітні кумедні, гумористичні ситуації з життя Шевченка. Іноді народ безжалісно, сатирично змальовує панів чи інших гнобителів: “Ішов Тарас Шевченко дорогою, а назустріч йому їде пан бричкою. Тарас привітався, а пан на те відповів: “Гусь свині не товариш”. “Коли так, то я полетів”, — сказав Тарас”. В іншому анекдоті йдеться про діалог із генералом: “Їхав одного разу Шевченко в поїзді разом із генералом. Їхали і мовчали, скоса позираючи один на одного. Шевченко читав книжку, а генерал то дрімав, то грався зі своїм цуциком. Коли Тарас поклав поруч себе розгорнуту книжку і собака понюхав її, генерал, намагаючись покепкувати з поета, звернувся до цуцика:— Учись, учись — поетом будеш.Шевченко додав:— А не доучишся — генералом будеш”.У піснях, коломийках, частівках також підкреслюється належність Шевченка до народу, вірне йому служіння словом і ділом:Півтораста років жиє,А все молодіє, —Бо душа його з народом,Тому й не старіє.Або такі рядки:Хвала й слава КобзаревіОд роду й до роду,Що сміливо кликав людБитись за свободу.Геніальне слово Тараса Шевченка ввійшло у народну свідомість, в його душу й серце. Недарма на слова поета створено стільки народних мелодій. Улюбленими стали пісні “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Думи мої, думи мої”, “Як умру, то поховайте”, “Ой літа орел”, “Тече вода в синє море”, “Зацвіла в долині червона калина”, “Плавай, плавай, лебедоньку”, “Садок вишневий коло хати”, “Нащо мені чорні брови”, “Летить галка через балку”, “Утоптала стежечку” тощо.Ідеальний образ народного героя, витворений мільйонами, непідвладний часові. Проте останніми роками спостерігаємо зневажливе ставлення до цього високого ідеалу в окремих політиків, представників недоукраїнізованої інтелігенції, в тих, що їх Тарас Шевченко називав “добрими людьми” (“Не так тії вороги, як добрії люде”). Навіть деякі сучасні богослови, науковці, письменники, журналісти заявляють про “іконізацію”, культ Шевченка, про те, що будувати йому пам’ятники — це ставити ідолів тощо. Чи не найбільше постарався спаплюжити світлий образ Кобзаря епатажний борзописець Олесь Бузина. Після виходу його пасквільної праці я написав таку строфу:Бузу бузує Бузина(Чи й народивсь під бузиною?)Шевченко — геній, однина,А бузини — як гною!Ідеальний образ Тараса Шевченка намагаються принизити ті, хто не будує української України, хто зневажає народ, його мову, традиційну культуру, правдиве гнівне й ніжне слово Тараса. Це ті вельможовладці, що не можуть, не вміють і не бажають творити Української держави, а чинять розбрат і хаос, каламутять воду, щоб ловити золоту рибку, щоб приватизувати Україну, перетворити її на землю обітовану для себе, а українців виморити голодом або випхати, як констатував ще колись Тарас Шевченко, “на чужину, на чужу роботу”. Це ті горе-реформатори, гробівники національної ідеї, хто зменшив кількість годин на вивчення української мови, творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки. Це ті, хто на щити виставив злочинне протиставлення-запитання в проекті “Великі українці”: “Українець (Тарас Шевченко) чи українка (Леся Українка)?” Це ті, хто кривить писки чужою мовою в парламенті, уряді, державних адміністраціях, міністерствах. Це ті, хто, прикриваючись грошовими мішками, пихато й нахабно знищують усе українське за духом і буквою, стосується це скульптури, книжки чи спорту. Це ті, хто боїться сильної Української держави, хто боїться безсмертного народного поета-пророка, національного героя, генія світової літератури і культури. Тарас Шевченко уособлює народ, Україну. Український народ має такого поета, на якого заслуговує. В Україні ще нема влади, на яку заслуговує народ. Сучасна українська влада ще не осягла величі Тараса Шевченка, не зрозуміла, що код національної ідеї сформульовано у крилатих і пророчих Шевченкових словах: “В своїй хаті — своя й правда, і сила і воля”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment