З літопису життя і творчості Тараса Григоровича Шевченка можна довідатися, що великий український поет побував в різні часи в багатьох місцях України. І тут, а не лише в творчості, він став прикладом для письменників і художників на всі часи, зразком єднання з народними масами.Багато подорожей Шевченка називають “археологічними”. Офіційним завданням Шевченка-археолога було зібрання фольклорного матеріалу, огляд визначних урочищ та могил, створення ескізів, зібрання, де можливо, давніх актів і грамот. У дорозі разом із Шевченком завжди були його робочі альбоми, де митець час від часу робив замальовки, записи.Остання археологічна подорож Шевченка — з 21 вересня до 29 жовтня (за ст. стилем) 1846 року на Поділлі, Волині й Київщині. 2 і 3 жовтня він перебував у Кам’янці-Подільському, незабаром виїхав, щоб змалювати Почаївську лавру і перебував там принаймні до 20 жовтня. Останню декаду жовтня Шевченко подорожував із Почаєва до Києва через Кременець, Дубно, Острог, Корець, Новоград-Волинський і Житомир, звідки поспіхом, за три дні, повернувся в Київ.Про маршрут переїзду Шевченка з Житомира до Києва не відомо нічого. Знаємо, що з Житомира у Київ у 40-і роки XIX століття вело дві дороги: одна — поштова, новіша, через Студеницю, Радомишль, Раковичі, Рожів, Мотижин і Білогородку, друга — воєнна (“старий шлях”) через Студеницю, Коростишів, Привороття, Брусилів, Грузьку, Бишів і Білогородку.Про “воєнну” дорогу Фундуклей, київський губернатор, писав: “Крім військової її важливості, вона має значення також і для торгівлі. Всі, хто проїжджає не на поштових конях у Житомир, звичайно прямують цією дорогою для скорочення шляху і для уникнення великих пісків під Радомишлем”.Ця обставина могла стати мотивом для Шевченка, що поспішав до Києва, щоб обрати другий варіант — через Брусилів, Грузьку і Бишів. Та, мабуть, були підстави обрати саме другий шлях з Житомира до Києва.За народними переказами і піснями про Івана Бондаренка, які поет записав ще 1843 р. в околицях Вишгорода, Шевченкові було відомо, що Бондаренко походив з кріпаків села Грузької, що там жила його мати, діяв Бондаренків гайдамацький загін у Бишові, що розгромлено цей загін у Макарові, а самого Бондаренка страчено в Чорнобилі.Поета здавна цікавили пісні про Бондаренка і сама історична постать гайдамацького ватажка. Він не міг не скористатися нагодою бодай проїздом відвідати рідне село одного з героїв Коліївщини Грузьку, а також Бишів і Брусилів — центри діяльності його загону.За час роботи в київській Археологічній комісії Шевченко з документів знав, що центром гайдамацького руху 1768 р. на півночі Київщини став Брусилів, “правою рукою” Івана Бондаренка був Корній Москаленко, який походив, як гадають, із села Осівці, що вони разом із загоном козаків в’їхали в Брусилів з боку села Дідівщини і “покаравши” тут шляхту і рандарів та поповнивши свої лави брусилівськими кріпаками й міщанами-ремісниками, попрямували в Грузьку, а потім у Бишів, Копилів, Рожів, Макарів, Андріївку.Яків Галайчук, знаний у Брусилівському районі краєзнавець і педагог, простежив перебування Тараса Шевченка на Волині й відвідини Брусилова. Саме тут, вважає історик, Тарас записав останню з трьох пісень про Івaнa Бондаренка. А вже навесні наступного року його як члена таємного Кирило-Мефодіївського товариства заслано в солдати в Оренбурзький край. Євген БУКЕТ,за матеріалами сайту http://brusilov.org.ua
