НЕ ХИЛИСЯ, СОСНО

Микола ДМИТРЕНКОСОСНА — символ світового дерева, дерева життя; плодючості; витривалості, сили характеру; безсмертя; самотності, туги. Стовбур із кроною — символ фалоса. Соснові шишки символізують чоловічу силу, плодючість. Сосна буває заввишки до 50 м, морозостійка до -650С. Середній вік — 300—500 років. Відоме давнє обрядове використання сосни. Зокрема, у весільному обряді дерево (гілки з нього) використовували як гільце (вильце, різка), що його прикрашали в дівич-вечір: “На городі сосна золотом обросла. //Золото зберіте, гілечко вберіте”. До гільця співали:Ой сосно, сосно зелена,Де ти, сосно, росла?Дунаєм-водою припливла,У молодої на столі зацвіла.Мотиви горіння, палання сосни у відомій пісні також пов’язані з одруженням (“Горіла сосна, палала, //Під нев дівчина стояла…”). Цей образ спочатку зустрічається у веснянках, гаївках, де горіти — означає закохуватись, гасити водою — стримуватися. Проте тут простежується жартівливий мотив (образ решета: “Скільки в решеті водиці, //Стільки у дівчат правдиці”):Бура соснонька горіла,Під нев ми дівонька сиділа,Решітцем водицю носилаТа буру сосноньку гасила.Щодо іншого мотиву горіння сосни і спалення під нею дівчини, то, здається, досі не розкодовано символічного змісту цих образів. М. Костомаров та Я. Коллар вважали цей сюжет дуже давнім, таким, що, можливо, належить до міфічного періоду й означає принесення дівчини в жертву, покарання за втрачену цноту або за чари. Натомість у весільному обряді, вважав М. Костомаров, нема такого сумного значення, як у піснях. З образом сосни пов’язано стан самотності:Не хилися, сосно, бо й так мені тошно;Не хилися, гілко, бо й так мені гірко.Образ дерева відображено в народних загадках, приказках, порівняннях: “Всі пани скинули жупани, а один пан не скинув жупан”, “Усі пани поскидали каптани, одна пані у каптані”; “Зелений, як у сосни гілки”, “Вчепився, як смола до сосни”.У художній літературі, малярстві образ сосни досить поширений. Леся Українка через образ сосни передала важкий емоційний стан, зажуру. Через контраст весни — зими передано нездійснення мрій, нерозвіяність тяжкої зимової думи:З вітром весняним сосна розмовлялаВічно зелена сосна.Там я ходила і все вислухала,Що говорила вона.Ой не “зеленого шума” співалаВічно смутная сосна…Ні, не “зеленого шума”!Чулася в гомоні тяжка зимовая дума.Образ дерева-оберега, розрадниці, вірної подруги життя описав Григорій Тютюнник у романі “Вир”: “Дорош сидів, обнявши сосну, і тихо розказував їй: “Як же мене не вбило кулею?..” А сосна йому відшіптувала: “Я тобі живиці дам. Я наживлю тебе земною силою…” Всебічну характеристику сосни з погляду образів-символів подав І. Драч:Старезна струна, басова, мідяна,А крона корони, гірка й медяна,Зеленою магмою в хмарах застиглаНа сонячних карих розжарених тиглях.Стоїчно, велично шумить шумовицю,У венах підкірних бурштинить живицю.Грудаста, сучкаста, вівтарно стосвічнаПосестра вічності — княжна потойбічна.У вірші, присвяченому Григору Тютюннику, в образі “соснової кошулі” прочитуємо тотальну заборону говорити правду, це своєрідна труна, в якій її ховають: “Рано ж як одягати //На Правду соснову кошулю…”Ліна Костенко констатує:Сосновий ліс перебирає струниНад берегами вічної ріки.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment