ВІЗУАЛЬНО РОЗКУТА, ВОНА ПРАГНЕ ВРАЖЕНЬ…

Днями в Українському домі міжнародна громадська організація “Жінка третього тисячоліття” представила благодійну виставку “Світ очима жінки”. Благородна мета: допомога дітям, хворим на тяжку генетичну недугу муковісцидоз — і деяка розмитість концепції. Можливо, під одним дахом реально поєднати фотографію, живопис, графіку та інсталяцію, але це завжди справа міри і витриманого добору творів. Вінегретний невиважений підхід компроментує “жіноче око”.

Уляна ГЛІБЧУКОсь начебто вже третє тисячоліття, і “бахнув гендер”, за спостереженням письменника Юрія Винничука, а наше жіноцтво ніяк не може виробити власне ставлення до цього “вибуху”. Манірно підтискає губки або зодягає личину ділової “лейді”, прагне рівності або вимагає жоноцентричного пошанівку… І начебто з іронічною недовірою ставиться до слова “фемінізм”, але не проти, щоб вичавити з нього всі корисні принади. Веду до того, що наша пані — ще в пошуках свого суспільного образу. Про це свідчить і виставка в Українському домі. Найбільше було представлено фоторобіт. Миттєвий погляд через фотооб’єктив Вікторії Чекалкіної, Лілії Вітер, Світлани Лободи, Ірини Горобець, Світлани Савельєвої. У мене їхні світлини викликали відчуття гри, навіть забави. Недарма ж організатори, розвиваючи думку про певні жіночі досягнення, закцентували на слові “мандри”. Пані подорожує, релаксує, а на дозвіллі грається фотооб’єктивом. У неї пильний і зацікавлений погляд, бо поки що цей світ для неї новий. Пані — першовідкривач. Як-от поп-співачка Світлана Лобода, яка “захворіла” на країну контрастів — Індію.

Відома американська письменниця Сьюзен Зонтаг в есеїстичній книзі “Про фотографію” пише: “Спочатку професійна фотографія здебільшого означала класовий туризм у широкому розумінні, а більшість фотографів поєднувала огляди соціальних злиднів з портретами відомих осіб або товарів і дослідженнями голої натури. У таких контрастах немає нічого дивного чи непослідовного. Бідність не сюрреалістичніша за багатство; тіло в лахмітті не сюрреалістичніше за принцесу, вбрану для балу, або голісінького нудиста. Сюрреалістична дистанція, яку визначає і долає сам фотограф: і соціальну, і темпоральну…” Найбільше Лободу вразили злидні Індії. Особливо красиві обличчя жебраків. Закон шоу-бізнесу гласить, що красиве лице — товар. А тут, у старому Делі, він спокійно тиняється в лахмітті з простягнутою рукою… Фотограф вловила голу натуру країни, яка і в злиднях вміє бути щасливою. Добре, що об’єктив Світлани був швидшим за її думку. То вже потім вона розчулилась і понадписувала до світлин сентиментальні “соціалки”. Серед “мандрівних” світлин Ірини Горобець, президента видавничого дому “Міжнародний туризм”, виокремлюється фотопортрет матері Івана Миколайчука. На презентації авторка урочисто подарувала світлину вдові українського актора й режисера Марії Миколайчук.Роботи решти митців й аматорів теж підкреслюють, що жінка подорожує. Візуально розкута, вона прагне вражень. Лише невідомо для чого… Як стимулянта творчої фантазії чи як солодку пігулку від будня?Традиційні підвалини сьогодні настільки розмиті, що слово “берегиня” звучить неприродно. Принаймні його первинний, тисячоліттями напрацьований смисл. Змінюється світ — змінюється жінка. На її розкутість впливають толерантні кордони глобалізації, які на підсвідомому рівні забивають гвіздочки принуки: будь чемною з іншою нацією й расою, з їхньою культурою, віросповіданням та статевою орієнтацією. Довкілля стає картатим і хаотичним. Здається, що його живу демократичну аморфність стримує тільки світова банківська система. Ось так: епоха глобалізації однією рукою дає, а другою відбирає…  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment