Галина ЛЕВИЦЬКА, член НСЖ України, м. Київ Серед книг, які з’являються в Україні, є такі, що не потребують реклами, бо їхня найкраща реклама — імена авторів. До них належить Валерій Шевчук, автор понад 100 книг. І в кожній з них — не лише прекрасна мова, а й величезний духовно-культурний пласт.Винятком не стала нова книга розмислів В. Шевчука про Григорія Сковороду “Пізнаний і непізнаний Сфінкс”. Новою можна назвати її лише щодо виходу до читача. Для автора це підсумок багатолітнього осмислення. Книжка “Пізнаний і непізнаний Сфінкс” вийшла друком у добре відомому університетському видавництві “Пульсари”, яке спеціалізується на виданнях для читача-інтелектуала. Це чергова книга серії “Українці у світовій цивілізації”, що покликана наблизити до читача українців, які творили поза Україною, розширюючи межі українського духовного світу, показати внесок українців з України у становлення світової цивілізації. Спонсором цього унікального за змістом і поліграфією видання виступив Фонд “Україна”, який провів презентацію сковородівських переосмислень Валерія Шевчука у Київській філармонії. Автор книги “Пізнаний і непізнаний Сфінкс” розумів, що Григорій Сковорода не стане доступний українському читачеві через складну химерну мову, якою писав. Тому Валерій Шевчук переклав твори філософа сучасною. Перед Валерієм Шевчуком Григорій Сковорода постав у новому вимірі, як пізнаний і непізнаний Сфінкс. Цей символ був одним із його улюблених: є притча, кілька разів його згадано у філософських трактатах. Про це Валерій Шевчук пише: “Суть цієї фабули така: коли до Сфінкса приходили мандрованці, він задавав їм загадку, а тих, що не могли її розгадати, немилосердно вбивав. Чому ж я ототожнив Сковороду зі Сфінксом — чи ж він когось убивав? Але в мислителя, як побачив читач, ознайомившись із цією книгою, нічого нема однозначного й буквального, а все розглядається в дуалізмі. Отож загадка, яку задавав Сковорода своїм читачам чи слухачам (а читач завжди є мандрованцем, який шукає в книгах одкриття для своєї душі), — це і є його твори, а певною мірою і він сам, бо жив, як учив. Тим-то читач, котрий не розгадав тієї загадки, бував “убитий” тим, що не дійшов до пізнання його науки, а це могло статися, коли не виховав у собі внутрішньої людини, бо тільки внутрішня людина могла б ту загадку розгадати, а це значить — пізнати”. Ті, пише Валерій Шевчук, що загадку розгадали, дістали змогу користуватися премудрістю Сфінкса-мислителя, а Премудрість, за його знаком, — присутність Бога в людині.Отже, ще живучи у світі, Сковорода був пізнаний і непізнаний, зазначено в книжці. “І після смерті Сковорода залишався пізнаний і непізнаний. Про нього писали, з нього дивувались, але осмислити не могли, та й не дуже дбали (за винятком одиниць), через що загадки його Премудрості не могли розгадати, відтак були “убиті” як читачі його творів, були й такі, що на нього злословили і його огуджували, суті його так і не пізнавши”.Пізнавати його по-справжньому, пише Валерій Шевчук, почали аж під кінець XIX століття: Ф. Кудринський, Д. Багалій.
