19—23 травня, квітучої, по-літньому спекотної пори, Дніпропетровщина стала духовним центром України: тут проходило Міжнародне Шевченківське свято “В сім’ї вольній, новій”.
Ніна ГНАТЮКЩо знаємо про Січеславщину, край козацької вольниці, безмежних степів, тихоплинного Дніпра-красеня? Знаємо, що тут виплавляють метал і творять петриківські диво-розписи, космічні ракети і різноманітне шахтне й металургійне устаткування. Лише в Дніпропетровську, колишньому Катеринославі, що будувався як третя, південна (після Москви і Петербурга) столиця Російської імперії, сьогодні понад 100 наукових і науково-конструкторських організацій, чотири академії й стільки ж університетів.Нас полонив своєю красою і величчю Дніпро, набережна якого простяглася в обласному центрі на 32 кілометри. Завдяки цій могутній ріці, численним паркам і скверам, широким бульварам не так відчуваються викиди в атмосферу металургійних комбінатів, багатьох десятків тисяч автомобілів.
Та чи все ідеально в цьому півторамільйонному місті, що завдяки своїм багатьом владцям і товстосумам все не хоче прощатися з комуністичним минулим? Дніпропетровськ ніяк не стане Січеславом, хоч про це мріють і цього домагаються просвітяни, наукова і творча громадськість, тисячі його свідомих мешканців.У місті досі нема вулиць з іменами таких відомих діячів, як архітектори О. Л. Красносельський і Д. С. Скоробогатов, письменники А. Ф. Кащенко і В. П. Підмогильний, богослов, історик В. О. Біднов і літературознавець П. О. Єфремов… У той же час місто “прикрашають” набережна імені Леніна, площі, найменовані прізвищами багатьох інших більшовицьких вождів, а також Зональна, Тимчасова, Панельна, Колгоспна, Комітетська, Сільрадівська, Соціалістична, Незаможна, Обласна, Електрична, Масивна, Конструктивна, Зоологічна та інші вулиці. Настав час нарешті визначитися з назвою обласного центру та з його гербом, враховуючи історичне минуле цього славетного козацького краю. Не варто прислухатися до слів земляка з президентською булавою, який сказав, що національна ідея не спрацювала. Якби колишній президент України глибше знав творчість Тараса Шевченка, якби хоч інколи розгортали цю священну для українців книгу його підлеглі, то дійшли б висновку, що національна ідея закодована у словах Великого Кобзаря: “В своїй хаті — своя й правда, і сила, і воля”. Нарешті маємо свою хату — незалежну Українську державу. Треба подбати, щоб панувала в ній правда — про нашу історію, про нашу владу, про наші проблеми і сподівання, як і за рахунок чого живемо і виживаємо. А воля для українців — не лише свобода, а й зусилля бути вільними, здатність порвати окови духу і ніколи більше не бути рабами на праотчій землі. Хіба не так, українці?У праці “Тарас Шевченко. Життя і творчість” академік Іван Дзюба зазначає: “Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе — свій час і Україну в нім. І наша доба, як і кожна попередня, прагне наблизитися до розуміння Шевченка. Та щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повніше збагнути його як сучасника проблем, суспільства середини ХІХ ст. Шевченко сам приходить у наш час. Але й ми повинні йти в його час. Тільки так між нами й ним глибшатиме взаєморозуміння.Ми цінуємо духовне й естетичне багатство його творчого світу, захоплюємося ідейним авангардизмом і високим громадянським образом, політичною і моральною принциповістю, його органічною належністю народові та багатьма іншими дорогоцінними якостями, що пов’язані в нашій свідомості з його іменем. Але чи завжди і чи сповна можемо уявити, що за цим стояло, скільки це коштувало боротьби, болю, мужності, прозріння думки, сили волі, природної чистоти і доброти?”У кожного з нас свій Шевченко. І його словами часто говоримо, його очима дивимося на світ, його думами живемо і любимо, радіємо і страждаємо, народжуємося і покидаємо цей світ.“Той мурує, той руйнує”, — мимоволі згадуємо, коли бачимо покинуті клуби і бібліотеки, забуті, спорожнілі людські оселі, а поруч — палаци торгашів і крадіїв, нового лукавого панства.Коли почуєш, як представники фракції комуністів прагнуть зробити російську другою державною, а насправді — єдиною державною мовою, мимоволі згадуєш: Доборолась УкраїнаДо самого краю.Гірше ляха свої дітиЇї розпинають.І до нас, нині живущих, із сивої давнини звернені мудрі, вистраждані, по-батьківському зворушливі слова Тараса Шевченка:Свою Україну любіть,Любіть її… Во врем’я лютеВ остатню тяжкую минутуЗа неї Господа моліть.Отож, Міжнародне Шевченківське свято прийшло на Січеславщину. Відбувся прийом представницької творчої делегації в обласній держадміністрації. Заступник голови ОДА Євген Бородін, заступник голови обласної ради Андрій Шипко, начальник обласного управління культури і туризму Катерина Самарець, голова Дніпропетровської обласної письменницької організації Леся Степовичка розповіли про трудові й творчі здобутки січеславців, видатних діячів минулого і славних добротворців сьогодення, висловили впевненість, що міста і села Дніпропетровщини, люди цього краю стануть ріднішими кожному з нас.Письменники з усіх областей України, АР Крим, а також з Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Литви, Польщі, Японії приїхали до міста на Дніпрі, щоб сказати своє слово про генія українського народу, глибше пізнати цей козацький край, примножити в ньому дух лицарства і творчості, скласти шану людям праці, збагатитися духовними скарбами історії.Серед учасників цьогорічного свята — лауреати Національної премії України імені Тараса Шевченка письменники Любов Голота, Григорій Гусейнов, Олесь Лупій, Леонід Талалай, Степан Сапеляк, Дмитро Кремінь, художник і автор прозових творів Василь Лопата.Учасники свята, представники громадськості поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку в центрі міста.Відкриваючи Міжнародне Шевченківське свято “В сім’ї вольній, новій” у Дніпропетровському академічному музично-драматичному театрі ім. Т. Шевченка, голова Комітету Верховної Ради України з питань духовності і культури, голова НСПУ, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Яворівський зазначив, що вже майже два століття слово Шевченка хвилює, надихає свідомих українців, не дає спокою тим, хто хотів би знову бачити Україну колонією Російської імперії.Дніпропетровщина — споконвічний козацький край, де має на повний голос звучати рідна українська мова, розквітати українська культура, адже це земля багатьох велетів духу, серед яких — Дмитро Яворницький і Олесь Гончар. Маємо зробити все, щоб не міліли ріки нашого патріотизму, не виснажувався ґрунт віри, з покоління в покоління передавалися Тарасові думи, Тарасове пророче: “Борітеся — поборете!”Заступник голови Дніпропетровської обласної адміністрації Євген Бородін тепло привітав гостей, побажав плідної праці, успіхів у творчості й вручив В. Яворівському сувеніри — щойно видрукуваний том “Шевченкіана Придніпров’я” і настінну таріль з портретом Тараса Шевченка роботи петриківських майстрів розпису.Поет і громадський діяч, голова Комітету з присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка Роман Лубківський нагадав, що члени мистецької делегації, добираючись до Січеслава, їхали через Чигирин, Черкаси, певним чином повторюючи Шевченків шлях. І важко повірити, що тут, у славному Січеславі, пам’ятник молодому Тарасові Шевченку стоїть на вулиці Леніна. Сподіваємося, що нова влада прагне позитивних змін. Ми хочемо їх бачити тут, у промисловому серці України. Нас непокоїть майбутнє цього краю, адже багато кого завезли сюди з інших земель. Треба зробити все, щоб ці люди наблизилися до українських джерел.Щирими оплесками вітали земляки письменницю Любов Голоту, 2008 року удостоєну Національної премії України імені Тараса Шевченка за роман “Епізодична пам’ять”. Любов Василівна часто приїжджає в рідний край: народилася у Кривому Розі, жила і навчалася в Софіївському районі, закінчила Дніпропетровський університет, працювала на обласному радіо. Нещодавно у Гірничій академії була презентація роману “Епізодична пам’ять”. Побувала письменниця і на Гончарівських читаннях. Добре, що є в Дніпропетровську вулиця О. Гончара, кілька шкіл носять його ім’я.Болять доньці степу проблеми цього краю. У багатьох селах бракує питної води — доводиться завозити її у пластиковій тарі. Висихає річка Базавлук, та залишається незнищенним дух степу і волі. І цей дух переможе.Голова Дніпропетровської обласної організації НСПУ, заслужений працівник культури України Леся Степовичка, вітаючи учасників свята, підкреслила, що нинішня влада в області — вже не кучмівська. Є чимало позитивних змін і в ставленні до людей мистецтва. Зокрема, письменниця радіє, що її проект став дійсністю: видрукувано ошатну, майже на півтисячі сторінок книгу “Шевченкіана Придніпров’я”. Серцевину цього довгоочікувано видання становлять твори Григорія Бідняка, Сергія Бурлакова, Григорія Гарченка, Віктора Гриценка, Григорія Гусейнова, Марії Дружко, Олеся Завгороднього, Олександра Зайвого, Юрія Кібця, Віктора Коржа, Михайла Ларіна, Миколи Миколаєнка, Олесі Омельченко, Віталія Старченка, Надії Тубальцевої та інших січеславських письменників, присвячені пам’яті Тараса Шевченка.Далі буде.Незабутній Наталці Нікуліній належать такі рядки:Шукаймо у собі Шевченка (Хоч іскру — праведності й віри) — Він мусить бути там, в глибинах,Інакше нас би не трималаОця земля, калини матір.Ми мусимо. Ми конче мусимЗнайти в собі його кровину —Інакше з темряви не вийти.Усім життям, всім током кровіНароджуймо в собі Шевченка,Хоч іскру кожен. Іскру кожен.Всі разом — буде Україна.Відбулося вручення літературної премії НСПУ і Міжнародного благодійного фонду Ернеста і Наталії Гуляків “Айстра” Галині Пагутяк за найкращу книгу року. Гучними оплесками, вигуками “Слава!” зустрічали січеславці кожного митця, особливо ж гостей з-за кордону — майстрів слова, дослідників творчості Т. Шевченка, перекладачів. Алесь Рибак, Іренеуш Шмідт, Вікторас Радзянскас, Володимир Сарішвілі, Галим Жайлибай читали Тараса Шевченка у перекладі білоруською, польською, грузинською, казахською мовами. Фелікс Бахчинян привіз “Кобзар” у перекладі вірменською. Та, мабуть, найбільше захоплення присутніх у театрі імені Т. Шевченка, в інших аудиторіях викликала добірна українська мова, якою звертався до дніпропетровців посланець Японії Хіросі Катаока. Він захистив у Києві дисертацію, став кандидатом філологічних наук, працює в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського, досліджує український фольклор.Слухаючи, як більшість жителів Дніпропетровська спілкується російською, а Хіросі Катаока — українською, завідувач міжнародного відділу НСПУ Сергій Борщевський прочитав експромт. Хоч тут вчувається вплив відомих рядків В. Маяковського, ця строфа стала популярною в дні свята:Якщо ти чужою говориш, мов раб,А рідною гребуєш досі, За те українську ти вивчив хоча б,Що нею говорить Хіросі.Програма свята була вщерть наповнена презентаціями, виставками, творчими зустрічами в навчальних закладах, музеях, бібліотеках, клубах.Відкриваючи художню виставку “Мальовнича Україна”, міністр культури і туризму України Василь Вовкун зазначив, що в області буде збережено місця козацької слави. Історичний музей ім. Д. Яворницького готує усі потрібні документи для надання йому статусу Національного. До кінця року реконструюють також музей у Каневі, облаштують Тарасову гору, відновлять хрест, який стояв на могилі після перепоховання поета.Дніпропетровськ — місто багатої культурної спадщини, видатних майстрів слова, пензля, різця, театральної сцени. Слід захистити надбання людського генія від того свавілля, безкультур’я, навали бездуховності, яке спостерігаємо всюди в Україні. Біля історичного музею — кам’яні скульптури з минулих віків. Скіфські баби старіють не від плину років, а від металургійного пилу, викидів автомобільних моторів. Треба добудувати ще один філіал історичного музею, накрити ці безцінні реліквії минулих століть склом, металом.Під час відкриття Всеукраїнської виставки “Мальовнича Україна” у виставковому залі НСХУ шанувальники мистецтва радо вітали народного художника України Володимира Небоженка, автора багатьох пам’ятників Тарасові Шевченку. Заступник голови Національної спілки художників України, заслужений художник України Петро Зикунов зазначив, що виставковий зал не може вмістити навіть найкращих полотен прославлених митців України. А ще ж є талановита творча молодь. Тому треба будувати не лише стадіони, спортивні майданчики, а й нові виставкові зали.Усі захоплювалися виставкою рушників з портретами Тараса Шевченка, що належать самобутньому творцеві Василеві Канделі з Краснопілля. Його руками створено десятки рушників з портретами Т. Шевченка та віршами. А ще в рушниковій галереї майстра — вишиті портрети Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, Олени Теліги, В’ячеслава Чорновола, багатьох інших історичних постатей.Як живе майстер, наділений людською повагою, та обділений званнями, преміями? Як зазначено у книзі “Шевченкіана Придніпров’я”, Василь Демидович у перерві між напруженою творчою працею ходить до районного соцзабезу, щоб отримати обіцяну йому, інвалідові, “Таврію”. Якийсь час він був першим у черзі, а тепер з невідомих причин його відтіснили аж у сьомий десяток.Міністр Василь Вовкун замовив у Василя Демидовича Кандели сорочку, рушник. Може, спільними зусиллями вдасться допомогти цій талановитій людині, справжньому патріотові у розв’язанні найболючіших проблем. Щиро вірю, що ВУТ “Просвіта” висуне В. Д. Канделу на здобуття Національної премії України за його рушникову Шевченкіану.Незабутнє враження на всіх нас справив меморіальний будинок-музей славетного українського історика, академіка Дмитра Яворницького. Девізом видатного вченого стали слова: “Моїм правилом в житті було — працюй; працюй, не очікуючи нізвідки і ні від кого ні нагороди, ні похвали; працюй до тих пір, поки служать тобі руки і поки б’ється живе серце в твоїх грудях; працюй на користь твого народу і на благо батьківщини, дорогої тобі”.Ім’я Яворницького пов’язане з дослідженням героїчного минулого України — історії запорозького козацтва. “Запорожье в остатках старины и преданиях народа” (1883), “Сборник материалов для истории запорожских казаков” (1892, 1895, 1897), “Источники для истории запорожских казаков” (1903) — усі ці фундаментальні праці ми побачили в музеї. Саме завдяки подвижницькій діяльності цієї рідкісно обдарованої і невтомної людини багато наступних поколінь отримали змогу доторкнутися очима і серцем до святинь героїчної минувшини. Учений широко, залучаючи багатий архівний матеріал, свідчення старих людей, народні легенди і перекази, топоніміку досліджував Запорозьку Січ, її історію й визначальну роль у боротьбі за свободу українського народу. Дмитро Яворницький зробив неоціненний внесок у краєзнавство, лексикографію, збереження фольклорних скарбів. Він записав і видрукував у збірці “Малороссийские народные песни, собранные в 1878—1905 гг.” 830 пісень, а також близько 60 тисяч слів, яких лексикографи раніше не зафіксували. 1920 року вийшов перший том “Словника української мови”, який підготував академік.У Катеринославі у будинку на Дворцовій площі, 5 вчений прожив 35 років. Той, хто переступає поріг цього будинку-музею, потрапляє в світ легенди. Вже у вестибюлі з унікальних розписів дивляться на вас чубаті лицарі-запорожці. Розпис “Тарас Бульба з синами” створив 1920 року художник М. Струнников. А “Сцени з козацького життя” — місцевий майстер пензля Т. Ткаченко.З цікавістю розглядали учасники свята рукописи, книги вченого, колекцію козацьких люльок, зброю, одяг, інші старожитності, які зібрав Д. Яворницький. Любов Голота, Олесь Лупій, Володимир Лис, Василь Неволов, Марія Людкевич, Едуард Драч, Андрій Медведенко, Леся Мудрак, зарубіжні гості милувалися картинами, уважно вдивлялися в дорогі обличчя, зафіксовані на старих світлинах: О. Потебня, М. Костомаров, Я. Щоголів, І. Рєпін, М. Лисенко, М. Самокиш, М. Кропивницький, П. Саксаганський — ці та інші визначні діячі науки і культури були однодумцями і друзями історика.У просторій вітальні Д. Яворницького часто звучала бандура. А цього разу численні відвідувачі будинку-музею насолоджувалися грою на кобзі й співом поета і виконавця Едуарда Драча.Будинок-музей Д. Яворницького потопає в квітах і травневому розмаї дерев. Тополі, клени, горіхи, абрикоси, барвінок, любисток, калина — все тут як з пісні. Достигають черешні, радуючи око своєю соковитою красою. У дні Шевченківського свята на Січеславщині опівдні позначка термометра сягала 37 градусів. Тому сад Яворницького подарував нам жадану прохолоду…Цікавою, хвилюючою була зустріч письменників, майстрів мистецтв з викладачами і студентами Дніпропетровського національного університету. Хлібом-сіллю зустрічали вони голову Національної спілки письменників України Володимира Яворівського, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, свою випускницю Любов Голоту, голову Дніпропетровської обласної організації НСПУ Лесю Степовичну, яка теж закінчила цей університет, письменника, політв’язня Олексу Різниченка з Одеси, львів’янок Марію Людкевич і Галину Пагутяк, посланця Японії Хіросі Катаоку, першого заступника голови правління Спілки письменників Казахстану Галима Жайлибая, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Дмитра Кременя, квартет “Явір”, інших гостей.Любов Голота хвилювалася, виступаючи у Гончаревій аудиторії:— Ми в студентській юності одягали вишиванки і носили їх як національні прапори. Ми — діти “Собору”. І тому так вболіваємо за українську мову, культуру, духовність. Січеславщина — це споконвічна українська земля.Першим послом України в Казахстані назвав Галим Жайлибай Тараса Шевченка. Великого сина України було заслано в казахські степи без права писати і малювати, що для нього означало духовну смерть. Перебуваючи у напівпустелі, Тарас Шевченко потай все ж пише і малює. І казахський народ свято береже пам’ять про великого Тараса, а його картини, книги стали найдорожчими експонатами музею в місті Форт Шевченка.Яскраве підтвердження дружби і духовного єднання наших народів — проведення торік Року Казахстану в Україні, а нині — Року України в Казахстані. Видано збірку творів письменникові двох країн “Гомін степів”. На творчій зустрічі в Дніпропетровському університеті звучав “Заповіт” українською, грузинською, вірменською, японською, кримсько-татарською, іншими мовами. Це свідчить про те, що високе, свободолюбиве слово Тараса Шевченка відоме і дороге людям багатьох країн. Воно навчає любити рідну землю, шанувати матір, рвати кайдани рабства, утверджувати ідеали свободи, краси, гуманізму.Вітаючи представницьку делегацію, проректор університету, професор Валентин Іваненко ознайомив гостей з історією цього відомого в Україні й за кордоном навчального закладу. Понад 50 академіків, 10 Героїв праці, 9 Героїв України стали гордістю університету.У квітні, коли Україна відзначала 90-річчя з дня народження Олеся Гончара, всі ми раділи приємному повідомленню: Дніпропетровський університет носитиме ім’я свого випускника, сина січеславських степів. Бачили погруддя Олеся Гончара роботи скульптора Володимира Небоженка біля одного з університетських корпусів. А от імені видатного майстра пера досі немає у назві цього поважного навчального закладу. Чому?Письменники, художники, артисти, журналісти з різних куточків України, зарубіжні гості побували майже в усіх районах області. Мені пощастило поїхати разом з Любов’ю Голотою у її рідний Софіївський район.Хлібом-сіллю зустрічали земляки Любов Василівну, щиро вітали з присудженням Національної премії України імені Тараса Шевченка. Роман “Епізодична пам’ять” народжувався саме радощами, тривогами дорогих серцю людей, духом рідних степів, пахощами лугового різнотрав’я, голосами горлиць, що ніколи не замовкнуть, не вигаснуть у душі письменниці.На зустрічі, яку вела в. о. голови Софіївської райдержадміністрації Наталя Блажко, Любов Голота читала вірші, дарувала книжки з автографами, а також видання “Просвіти” для районної бібліотеки. Вчителі, бібліотекарі, учні хотіли сфотографуватися на згадку з видатною землячкою, взяти автограф, подарувати їй квіти.Не менш хвилюючою й цікавою була зустріч Любові Голоти з колективом Ордо-Василівської загальноосвітньої школи імені Т. Шевченка, яку очолює Антоніна Черничко. Тут навчається всього 100 учнів, але школа відома далеко за межами району. Вразив шкільний музей Тараса Шевченка, де експонуються портрети Великого Кобзаря, рушники з його зображенням, численні видання “Кобзаря”, зокрема й дореволюційні, діорама “Шевченко над Дніпром”, ілюстрації юних художників до багатьох віршів і поем. Бачимо тут і землю з Тарасової могили з Канева, і “Кобзар” казахською мовою, а також листи Шевченківського лауреата Віри Вовк з Бразилії, Юрка Ткача з Австралії. Вразив нас і прапор школи, який вишила Наталя Маляренко. На ньому — портрет Тараса Шевченка, тризуб, кетяг калини як символ нев’янучої краси і духовності нашого народу.Власними руками учні відтворили хату-мрію великого поета.Нам надовго запам’ятаються розповіді юних екскурсоводів-шевченкознавців Юлі Середенко, Наталі Клименко, Тані Соломахи, Оксани Шадурської, адже кожне їхнє слово було зігріте любов’ю до рідної землі, готовністю жити і творити в ім’я розквіту України.Є в шкільному музеї стенд, присвячений творчості Любові Голоти.Письменниця відвідала рідну хату, разом з братом Віктором Васильовичем вклонилася могилам матері Ольги Григорівни і батька Василя Мефеодійовича. Скільки добрих очей, світлих облич, щирих, теплих долонь зустрічалося нам впродовж цих трьох незабутніх днів! Особливо пам’ятною була зустріч на зворотньому шляху в козацькому хуторі, де митців зустрічали заслужений майстер народної творчості, голова правління Центру народного мистецтва “Петриківка”, Андрій Пікуш та представники козацької громади. Володимир Яворівський хвацько осідлав коня, продемонструвавши силу і спритність. Василь Лопата, Василь Довжик, Петро Засенко, Галина Гай, Павло Щириця, інші члени нашого творчого десанту не лише смакували козацький куліш, а й ознайомилися з нехитрим спорядженням зимівника, оглянули своєрідну капличку з лози, музей старожитностей. А Василь Довжик і Хіросі Катаока, згадавши Шевченків рядок “Людей у ярма запрягли пани лукаві”, просунули голови у трьохсотлітнє ярмо, чим викликали сміх і захоплення козаків.На завершальному літературно-мистецькому вечорі у театрі імені Т. Шевченка було передано естафету свята Чернівецькій області. Її прийняли представники обласної держадміністрації, управління культури і туризму. Заслужений діяч мистецтв України, заступник голови ВУТ “Просвіта” Василь Фольварочний, який багато років працював на Буковині, один з керівників Буковинського земляцтва в Києва, запевнив, що Шевченківське свято теж стане головною подією в духовному житті цього смерекового краю. Земляки Юрія Федьковича, Ольги Кобилянської, Сидора Воробкевича, Івана Миколайчука, Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Михайла Ткача вміють цінувати слово і пісню, портрет Т. Шевченка побачите у кожній оселі. А тому дякуємо Придніпров’ю за хліб-сіль, гаряче сонце, гостинність і кажемо: “До зустрічі в Карпатах, над Дністром і Черемошем!”
