МРІЯ ВИХЛЮПНУЛАСЬ КАЗКОЮ

Змалечку дитина завдяки дорослим долучається до книжок.Малюнки — це перше, що стрічає маленьку людину в світі дитячої книжки. Тієї, яку, можливо, запам’ятає на все життя, яка розважатиме, навчатиме, виховуватиме… І від того, як цей книжковий світ стріне дитину, — веселою усмішкою казкових героїв, чудернацькою вигадливістю сюжету, колоритними та неповторними портретами персонажів — залежить, чи любитиме людина книжки, чи залюбки їх читатиме.З художницею Надією Ваджиповою, від світогляду, мистецького натхнення та вміння якої залежить зоровий образ книжкового світу казки, наше інтерв’ю.

Святослав МІЗЕРНЮК— Переді мною дві дитячі книжки, які Ви ілюстрували: “Казки Скандинавії” та “Летючий корабель” (київське видавництво Грані-Т, 2007 р.) Як для студентки — це знаково. І видавці запрошують Вас до подальшої співпраці. А коли Ви вперше як художниця ступили на стежку дитячої книжки? Себто з чого все починалося?

— У Кримському художньому училищі ім. Самокиша мене навчав чудовий викладач Юрій Кіщенко. І так цікаво розповідав про працю художника над книжкою, що майже всі, хто у нього навчався, пішли цією стежкою. Наше відділення промислової графіки було експериментальним, а керівництво вирішило навчати студентів книжкової графіки. А перед цим в училищі викладали тільки “сухий” дизайн.— Отож, раніше про фах художника, який малює книжки, й не мріяли? — Це мрія мого дитинства, хоч у художній школі не навчалася, бо в Саках, звідки я родом, немає таких закладів. Закінчила звичайну десятирічку, а мама почула по радіо, що є Кримське художнє училище. У ньому згодом і навчалася п’ять років, майже як в інституті. Училище мало отримати статус вищого навчального закладу. Але комісія, яка приїхала, акцент зробила на вадах: будівлі не відремонтовано, етюдники у фарбі, студенти невиховані… і відмовила. З третього курсу вивчала книжкову ілюстрацію і диплом захищала з книжкової графіки. Дуже вдячна своєму викладачеві за те, що закохалася в книжку.— Ви хотіли відразу малювати для дітей?— Ще коли йшла вчитися, то мріялося малювати мультики. Але з часом якось непомітно бажання розмальовувати дитячі книжки взяло гору.— А про мультики не мрієте, якби була така можливість?— Може, й спробувала б. Хоч це дуже складний і тривалий процес. Праця над книжкою теж забирає багато часу, але тут добре видно, що намалював, чи вдалося. До того ж, книжку можна подарувати друзям — це дуже приємно. — З чого складається світ образів Ваших книжок? — Напевно, у всіх персонажах, які малюю, бачу себе. Щоб осягнути, якими мають бути мої казкові герої, вивчала одяг, посуд, хатнє начиння, інтер’єри, будинки. Шукала й образи: змінювала носи, збільшувала, зменшувала брови, щоб персонажі вийшли справді “живими”, цікавими. Майстерність і фантазія має працювати на казку: чим казковішою буде картинка, тим краще. Не гріх трішки навіть перебільшити. Головне, щоб виграла композиція, образ. Це виявилося нелегко. Але ж це — казка! Отож, вигадка, фантазія ставали мені у пригоді. А казкові зорові образи ідуть за мною з книжки у книжку, переплітаючись з особистим я.— Ви любите дітей? Що треба мати за плечима, щоб малювати для них?  А може, Ви чарівниця, і помахом чарівної палички створюєте образи казкових персонажів?— Звичайно! Я ж малюю саме для дітей! І завше хотіла бути чарівницею! Якщо серйозно, то перше — фантазія і ґрунтовна художня освіта. Ілюструючи книжку для дітей, важливо відчувати межу, щоб не збитися на манівці несмаку. Багато сучасних книжок виховує несмак, а має виховувати і формувати світогляд дитини, робити з маленької людини особистість. Погана книжка не здатна створити гармонію в дитячій душі. Шкода, що батьки спокушаються яскравим кольоровим розмаїттям, не вникаючи в суть ілюстрацій.— Ваш чарівний пензель володіє особливим секретом? У чому неповторність Ваших технік?— Здається, нема ніякого секрету. Хоч намагаюся завдяки найдрібнішій деталізації не просто намалювати, а матеріалізувати персонаж, якщо так можна означити весь процес творення. Працюю з аквареллю і кольоровими олівцями.— Але ж акварель — примхлива фарба. Втримати її на папері, щоб не розтеклася — непросто, а Ваші малюнки складаються з малесеньких часточок, які не “воюють” між собою.— Справді, з аквареллю працювати складно. Раніше не  виходило. Але я знайшла, відчула красу, гармонію поєднання напівпрозорих кольорів один з одним. Малюю малесеньким пензликом: крапка за крапкою. — Чому обрали саме факультет книжкової графіки? Це те, чим хочете займатися все життя, чи певний період у творчості? Іншими словами, що ще малюєте?— Після училища обрала цей шлях і вирішила вчитися лише книжкової графіки. Тричі вступала в Академію. Але закоханість у дитячу книжку — на все життя. Проте інколи роблю офорти для себе і надсилаю на виставки. Хочу спробувати щастя за кордоном. Адже художники з усього світу надсилають свої праці на знамениті серед книговидавців для дітей виставки у Братиславі, Болоньї. — Що або хто у Вашій творчій долі був тим рубіконом, після чого стало зрозуміло, що вороття немає, і Ви будете тільки художницею?— Коли мала чотири роки, мама запитала: “Надю, ким ти хочеш стати?” А я відповіла — художником! Батьки вирішили не перейматися: дитина почула десь нове слово… Але три роки потому знову мене запитали. А я знов — художником. Мама ніколи не заперечувала, хоч розповідала про інші професії. Адже є набагато престижніші й, можливо, грошовитіші заняття.— Хто Ваші батьки, як вони сприйняли потяг до малювання?— Зараз дуже радіють, що я малюю. Мама все життя вчителювала у початкових класах, тато — інженер-радіоелектронік. А тепер у них життя інше. У Саках роботи немає. Працює заводик з переробки солі та ще… базар.— Чи знаходять неповторні кримські краєвиди відображення у малюнках?— Приїжджаючи на Південний берег, завжди захоплююсь мальовничими кримськими пейзажами. Але в дитинстві малювала переважно всілякі предмети і людей; дивилась мультики по телевізору. Вони мене заворожували: малювала щось подібне до них. Тепер телевізор не дивлюсь, бо там тільки реклама.  — Чи все так легко у житті вдавалося, як задумалось і мріялось? Як ведеться дівчині з сонячного Криму в нас, на “півночі”— у столиці України? — Тут дуже холодно! Позаторік було мінус 25! У гуртожитку труби полопали, вода витекла, світло перегоріло. Мерзли, сиділи при свічках — і грілися, і темінь розганяли, доки нас відпустили по домівках, а ВНЗ закрили на три тижні. Саки — це степ. Вологий вітер гуляє, не спиняється. Тож у Києві — затишок. Не скажу, що все дається легко. Але, здається, я втрапила у досить теплу течію, і мені тут комфортно. Все поки що складається так, як мріялося. Закінчую Академію, вступила в магістратуру.— Що Ви, як уже професійна талановита художниця, порадите тим, хто робить  перші кроки?— Головне — здобувати професійну освіту, починаючи з художньої школи аж до найвищих вершин, навіть якщо вони видаються далекими, недосяжними, примарними. Важливо знайти гарного вчителя-професіонала, який всього себе віддає навчанню. Адже художники, які викладають, часто переймаються своєю творчістю, виставками, а про студентів не думають. Мені пощастило: допоміг стати художником Юрій Кіщенко, а в Академії навчаюсь у професора Галини Галинської. Це дуже цікаві, освічені, інтелігентні люди, які змогли передати нам, студентам, свої знання і любов до професії.— Про що мріє дитяча художниця?— Напевно, як і кожна людина, про власний дім, звичайне людське щастя. Слава?.. Ні, за славою не женусь! Добре, якби були і статки, бо хочу мандрувати — не люблю сидіти на одному місці. А побачити світ — для художника дуже важливо. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment