ОСЯЙНЕ ДИТЯ СВІТАНКУ

Людмила ДЕХТЯРЬОВАДля археолога давні смітники — безцінна інформація. Європа епохи бронзи залишила купи сміття з потрощених річкових мушель. Їх знаходять під час розкопок майже кожного трипільського поселення. Розтерті мушлі додавали до глини, виготовляючи кераміку; м’яке тіло молюска з’їдали, перлини використовували як прикраси. Їх намагалися збагнути, складали про них міфи. Міфи трансформувались у балади.Давньогерманські барди співали, як перед світанком завдяки чарам стають непомітними благородні Perlamutter (з німецької “мати перлини”). Вони збираються біля річкових кам’янистих мілин і чекають, коли блимнуть діамантами перші краплі роси. Злизують це “світанкове сім’я” і від нього народжують сяючих красунь зі шляхетним титулом Perle. Найшляхетніші з них наділені справжнім діамантовим блиском. У наш час такі унікуми називають “вогняними” або перлинами “чистої води”.Своєрідними були міркування давніх рибалок — північних слов’ян. “Обмиваючи” завершення сезону ловів, вони ставили на стіл до медовухи миску з ікрою сьомги та миску “перлової ікри”. Вважали, що одразу після нересту в зябрах риби з’являються зародки перлів. Сьомга плаває з ними в морі впродовж року. Потім заходить до гирла ріки з твердим незамуленим дном. Там на неї чекають “мамки-годувальниці” з розкритими стулками. У кожну мушлю сьомга обережно впльовує крихітну перлинку, щоб зростала й гарнішала.Серед полотен С. Ботічеллі є широко відома картина “Народження Венери”. Майже третину її площі займає зображення прекрасної мушлі, з якої з’являється ніжна юна богиня. Усе це сприймається напрочуд органічно. С. Ботічеллі належав до тих митців доби Ренесансу, які були прихильниками епікурейства. Багато в чому вона суперечила догмам церкви. У картині “Народження Венери” закодовано головні положення епікурейства: Всесвіт побудовано як ідеальне поєднання розумного з прекрасним; для мислячої людини це приносить відчуття задоволення; жінка — не вмістилище гріха, а уособлення прекрасного. Її можна порівняти з досконалістю такого явища, як перлина у перламутровій мушлі, що символізує гармонійну будову світу. Справді, старозавітним догмам місця тут не залишається.***Гаптування одягу перлами має у слов’ян глибоке коріння. Підтверджує це Переяславський літопис X ст. У ньому описано сон царя древлян Мала: “Пришед Олга, даша ему порты многоценны, вся жмчюгом изсажены”. Княгиня Ольга справді “пришед”, але щоб помститися за вбивство чоловіка. Перли наснилися Малові, бо він мріяв узяти Ольгу за дружину, а як посаг — князювання на Київському престолі. У слов’янському світі перлина символізувала родинний добробут, здоров’я, довголіття, здійснення мрій.У ті часи перлів було не злічити. Ними прикрашали себе князі, городяни, селяни, рибалки. Попереду всіх у захопленні перлами виявилася візантійська церква, що й перенеслося на київські терени. Під час зведення у Києві собору Св. Софії мозаїки на його бані прикрасили перлами. Згодом вони перейшли на вівтарі, оклади Євангелій, чаші для причастя, одяг священиків, митри, патериці митрополитів.Вершиною церковного ювелірного мистецтва вважають патерицю митрополита Фотія (початок XVI ст.). На ній золотою ниткою виведено багатофігурну композицію, побудовану за біблійними мотивами. Усі контури фігур і коло, в яке вони вписані, обнизано перлинами. Ними також написано текст молитви та виведено чудові орнаменти на краях патериці.Головний критерій, за яким визначають якість — товарність ювелірної перлини, — її блиск. Далі оцінюють розмір, форму, колір. Під блиском розуміють гру світла, переливання кольорів, сяйво та глибину просвічування — орієнт. Якщо цього немає, перлину не вважають ювелірною. Коли блиск яскравий — це перлина найвищого ґатунку. Вона просвічує на всю глибину, з найменшим рухом спалахує діамантовим блиском. Це красуня “чистої води” або “вогняна”. Власного кольору вона не має, а трохи віддає блакитним або сріблястим відтінком, наче чиста вода. У відкритому продажу не буває, і вартість її захмарна. Усі спроби культивації таких унікумів марні. До речі, давні барди помилялися — серед річкових перлин “вогняних” не буває, бо їх народжують лише морські молюски.***Перші штучно вирощені перлини з’явились у Давньому Китаї близько 2 тис. років до н.е. Якось наприкінці весни з озера Пан-Хон виловлювали молюсків-кристурій. Вкладали всередину крихітну фігурку Будди, відлиту зі свинцю або міді, й знову викидали в озеро, а через рік отримували “перлового” Будду, вкритого чудовим перламутром.Дослідами з культивацією перлів займалися шведський біолог К. Лінней, італійський учений де Філіппо, німецький науковець Джемсон, російський інженер Ч. Хмелевський, поляк з України. Японський острівець у затоці Ісє зараз відомий усім, хто причетний до культивації перлів. У затінку мальовничих японських сосен на околиці міста Тоба стоїть скульптура невисокого чоловіка з бамбуковою паличкою в руці. Це К. Мікімото. Для японця він — приклад найкращих рис нації. Метою Мікімото були високоякісні ювелірні перлини, вирощені штучно. Після десятиліть наполегливої праці та невдач він отримав патент на власний метод культивації. 1913 р. його морські угіддя принесли перший “урожай”: 4 200 чудових білосніжних перлин ідеальної сферичної форми з гарним блиском. Ідеї Мікімото було взято за основу виробництва товарних перлів у багатьох господарствах Японії. Найбільше та найуспішніше з них — фірма “Мікімото перлз”. Острівець зі скульптурою майстра названо його ім’ям. У місті є присвячений йому музей. При музеєві працює лабораторія, де можна навчитися, як швидко й безпомилково відрізнити штучну перлину від природної. На жаль, “вогняної” перлини поки що не виведено. Деталей технології Мікімото не розголошують. Перлину сприймають як делікатну живу істоту, яка “не любить” кремів на шкірі того, хто її носить, “не любить” бути надто довго на тілі — вона пересихає, перламутр “помирає” і втрачає блиск. Перлина “знає”, що має найкращий вигляд, коли пасує до кольору й відтінку шкіри, очей, волосся своєї господині. Перлина “любить”, щоб її любили. ***Сьогодні, коли є електронний мікроскоп, рентгенограф, спектрограф, сканер, занурюватись у глибини перлини значно цікавіше, ніж пірнати в тропічній лагуні. Спостереження за тим, як вона формується, розв’язали одну з філософських світоглядних проблем, яка стосується матриці, тобто субстанції, що запрограмована контролювати побудову живої або неживої матерії. Написано чимало науково-фантастичних книжок, створено захопливі фільми з пригодами комп’ютерної матриці в космосі. Але найцікавішими можуть бути кадри процесу зародження й росту перлини. Її матриця водночас працює на побудову неживої матерії (кристалики ювелірного арагоніту, з яких складається перламутр) та живого (заповнює прошарки між кристалами арагоніту). Раніше про таку ідеально запрограмовану матрицю лише дискутували.Не можна не погодитися з образною мовою С. Ботічеллі, який стверджує: перлина в мушлі — це крихітна модель побудови прекрасного й розумного у Всесвіті. Творець знав, як це має бути.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment