Володимир РЯБУХА,м. Краматорськ Донецької обл.3 жовтня 1937 року куля вразила серце одного з палких захисників селян в СРСР Олександра Чаянова. Це була людина високого таланту, гуманіст і вчений, який вимагав від себе й інших наукового підходу до селянського питання, наполегливо й ґрунтовно шукав соціальних та економічних важелів подолання суперечностей на селі.Коли згадують про Голодомор 1932—1933 років, то забувають, що політична база цього злочину закладалася поволі — впродовж важких для багатьох учених літ.Перше. О. В. Чаянов стверджував, що селянські родинні трудові господарства стійкі, і якщо реформувати методи господарювання й управління, надалі вони можуть бути ефективними.Друге. У питанні про диференціацію селянських господарств він передусім ставив тезу про перехід від напівнатуральних форм господарювання до товарних.Третє. Інколи О. В. Чаянов у полеміці був занадто різким і непоступливим, що викликало у представників офіційної марксистської наукової течії потребу ненауково реагувати на його висловлювання. Він говорив: “Не можна звалювати всі господарства в одну купу з формами кабальної експлуатації і вважати, що будь-який найманий працівник — тракторист чи власник молотарки, мірошник чи господар бугая — представник кабальних форм експлуатації”.Четверте. Долю О. В. Чаянова, його однодумців та всього українського селянства вирішували ще на початку 1927 року під час дискусії, яку зорганізував Науково-дослідний інститут сільськогосподарської економії, де йшла боротьба між двома схемами диференціації селянських господарств.О. В. Чаянов вважав основною формою селянського господарювання родинні трудові господарства, не заперечуючи існування граничних перехідних форм. Його класифікація охоплювала шість типів господарств: капіталістичні, напівтрудові, заможні трудові родинні, бідняцькі трудові родинні, напівпролетарські та пролетарські. Шлях їхнього реформування, на його думку, — кооперативізація більшості господарств з поступовим економічним тиском на капіталістичний прошарок сільських власників і перетворення сільських пролетарів на трудових господарів.Супротивником Чаянова був Лев Натанович Кріцман — відомий тоді керівний діяч, з 1923 року член президії Комуністичної академії, організатор її Аграрної секції, з 1928 року — директор Аграрного інституту. 1926 року виходить його книжка “Класове розшарування радянського села”, де він, зокрема, обґрунтовував і практичне застосовування коефіцієнта “пролетаристичності” та “капіталістичності” селянського господарства. Л. Н. Кріцман, В. С. Нємчинов, Г. Є. Меєрсон, Я. А. Анісімов та інші радянські вчені-марксисти обстоювали висновок про двополярність господарювання на селі на всіх рівнях, зокрема й на організаційно-політичному. І вже на початок 1929 року на цій основі викристалізувалася класова класифікація селянських господарств у вигляді “куркуль-середняк-бідняк”, яка і лягла в основу промови Й. В. Сталіна “До питань аграрної політики в СРСР” на Конференції аграрників-марксистів 27 грудня 1929 року.Й. В. Сталін відразу визначив долю О. В. Чаянова: “Непонятно только, почему антинаучные теории “советских” экономистов типа Чаяновых должны иметь свободное хождение в нашей печати, а гениальные труды Маркса—Энгельса—Ленина о теории земельной ренты и абсолютной земельной ренты не должны популяризироваться и выдвигаться на первый план, должны лежать под спудом?” А далі був вирок селянству: “Теперь мы имеем возможность повести решительное наступление на кулачество, сломить его сопротивление, ликвидировать его как класс и заменить его производство производством колхозов и совхозов”.Шляхи реалізації політичної настанови: “Теперь раскулачивание в районах сплошной коллективизации не есть уже простая административная мера. Теперь раскулачивание представляет там составную часть образования и развития колхозов. Поэтому смешно и несерьезно распространяться теперь о раскулачивании”.Прямі вказівки ката: “Наступать на кулачество — это значит подготовиться к делу и ударить по кулачеству, но ударить по нему так, чтобы оно не могло больше подняться на ноги. Это называется у нас, большевиков, настоящим наступлением… Эта борьба представляет борьбу не на жизнь, а на смерть”.І люта зловтіха над майбутніми жертвами: “Снявши голову, по волосам не плачут”. Так висновок науковця-марксиста Л. Н. Кріцмана про триланкову схему диференціації селянських господарств перетворився на партійно-ідеологічну доктрину ВКП(б), яку повинні були реалізувати всі партійні, радянські, військові, судові та інші державні органи. Про ціну питання вже не йшлося.6 грудня 1932 року голова Раднаркому Радянської України В. Я. Чубар і секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор приймають спільну постанову про занесення на “чорну дошку” шести великих сіл України за “саботаж, организованный кулацкими и контрреволюционными элементами”.Що таке “чорна дошка”? Це табір смерті, не бачений досі. З найдешевшим кошторисом. З неймовірними виявами антилюдяності. Жах на десятиліття. Навіть без доброї згадки про жертви. Ось ці перші табори смерті (за адміністративним поділом 1932 року): село Вербка Павлоградського району Дніпропетровської області; село Гаврилівка Межівського району Дніпропетровської області; село Лютенька Гадяцького району Харківської області; село Святотроїцьке Троїцького району Харківської області; село Піски Баштанського району Одеської області.Уже 8 грудня 1932 року С. В. Косіор у листі до Й. В. Сталіна повідомляв про створення в областях до 400 таких концентраційних таборів — “чорних дощок”. На початок 1933 року такі табори-села постали у майже 80 районах України. Радянська республіка стала великим концентраційним табором.Що дає підстави так класифікувати це явище? Чіткі заходи, спрямовані на знищення усіх виявів громадського і фізичного життя всіх жителів сіл — “чорних дощок”.У постанові від 6 грудня 1932 року записано: “1. Немедленное прекращение подвоза товаров, полное прекращение кооперативной и государственной торговли на месте и вывоз из соответствующих кооперативных и государственных лавок всех наличных товаров.2. Полное запрещение колхозной торговли, как для колхозов, колхозников, так и единоличников.3. Прекращение всякого рода кредитования, проведение досрочного взыскания кредитов и других финансовых обязательств.4. Проверку и очистку органами РКИ кооперативных и государственных аппаратов от всякого рода чуждых и враждебных элементов.5. Проверку и очистку колхозов этих сел, с изъятием контрреволюционных элементов, организаторов срыва хлебозаготовок”.Серед шести великих українських сіл була і Лютенька, знаменита своєю назавжди зруйнованою славетною пам’яткою архітектури — Запорозькою Успенською церквою, волелюбними людьми. Тут вихований Леонтій Христовий, який 1920—1922 років очолював повстанський рух проти більшовизації. Звідси походять Засядьки — козацький пушкарний рід.Будь-який народ пишався б таким організатором і конструктором, як Олександр Дмитрович Засядько — генерал Російської імперії, фундатор артилерійської освіти, конструктор ракет, засновник ракетобудування і відповідних військових підрозділів. Забута гордість України. Тут жив звитяжний полковник Михайло Борохович, хоробрістю якого захоплювався Іван Мазепа.Село багато разів палало, гинуло і завжди відроджувалося завдяки таланту й вірі його громади. Про це знали всі, і тому воно стало першим табором смерті.10 мільйонів загиблих у голоді. Серед них і кілька тисяч лютенців.Кожен концентраційний табір мав назву, мав і творців: наукове обґрунтування — Л. Н. Кріцман, політичне й ідеологічне утвердження — Й. В. Сталін, організаційна ініціатива — В. М. Молотов і Л. М. Каганович, втілення у життя — С. В. Косіор і В. Я. Чубар.Пом’янемо великого гуманіста і страдника Олександра Васильовича Чаянова. У Москві є вулиця його імені. Може, час зробити так і в Києві.
