Олексій РЕВЕНКО, вчитель-пенсіонер, с. Горохолина Івано-Франківської обл.Село Острів під Тернополем — батьківщина драматичного актора, диригента, композитора, драматурга Богдана Михайловича Антківа, де 14 січня 1915 року він з’явився на світ. Змалку був допитливим і здібним до музики, бо ріс в атмосфері мистецького життя. Тоді в Галичині в кожному селі діяли читальні товариства “Просвіта”, що були важливими осередками культурно-просвітницького виховання жителів краю. Закінчивши в рідному селі школу, бере участь у різних мистецьких гуртках читальні сільської “Просвіти”.Початок 30-х років минулого століття характерний піднесенням діяльності товариств “Просвіта” на західноукраїнських землях, що перебували під чужинецьким пануванням. Починаючи з 1936 року “Просвіта” стає міцною матеріально й фінансово. При кожній читальні “Просвіти” була бібліотека, а також діяли різні гуртки, зокрема музики і співу.Закінчивши в 1935—36 роках шестимісячні заочні диригентські курси у Львові, Богдан Антків керує хором у рідному селі, який співає в церкві й різних фестинах та концертах, а також драматичним гуртком, мандоліновим та духовим оркестром. У хорі співав навіть парох села о. Глуховецький. Виконавський рівень гуртків був досить високим, про що свідчить те, що з дозволу церковного владики духовому оркестру було дозволено під час Різдвяних і Великодніх свят грати в церкві села Острів. Церкву побудовано в XIX ст., а розписав її видатний український маляр Корнило Устиянович. Зараз її відреставровано, а в селі діє духовий оркестр, як і у 30-ті роки XX ст.Польській владі була не до вподоби діяльність “Просвіти”, яка виховувала національно свідомих українців. Тоді влада виселяє Богдана Антківа як активного діяча “Просвіти” в прикарпатське село Горохолину Богородчанського повіту Станіславівського воєводства. Працюючи в “Маслосоюзі” (кооперативно-кредитна спілка), Богдан Михайлович керує хорами (дорослим чоловічим і змішаним дитячим) читальні “Просвіти”. Згадує тодішня учасниця хору Марія Каралаш, (1922 р.н.): “Батько мене привів у читальню “Просвіти” в горішній частині села, коли мені було 14 років, і я стала учасницею хору молодіжної організації “Соколята”. Хор носив ім’я Т. Шевченка. Ми виступали з концертами в селах Горохолина-Ліс, Грабовець, Старуня, Діброва, Горохолина-Долішня. Репертуар хору складався з українських народних, стрілецьких, пісень на слова Тараса Шевченка. Ми брали участь у виставах, де режисером і автором був Богдан Антків”. 1939 року після приєднання Західної України до УРСР “Просвіту” закрили і хор перестав існувати.1940—1941 років Богдан Антків співає в хоровій капелі при Тернопільській обласній філармонії. З 1941-го до 1944-го Б. Антків керує сільським хором і драматичним гуртком у рідному селі Острів.1942 року хор села Острів бере участь у крайовому конкурсі у Львові, присвяченому 100-річчю з дня народження Миколи Лисенка. До складу журі входили професор Є. Козак, доктор Станіслав Людкевич, професор Микола Колесса, професор Йосип Москвичів, професор Ярослав Вітошинський, доктор Василь Барвінський. Конкурс проходив у трьох номінаціях: 1) великоміські хори; 2) містечкові хори; 3) сільські хори. Хор с. Острів під орудою Богдана Антківа посів перше місце. Тодішня преса писала: “Першун у категорії сільських хорів — хор із с. Острова біля Тернополя під кермою Богдана Анткова виконав дві пісні Лисенка “Навгороді коло броду” та “Вітер в гаї нагинає”. Своєю співацькою культурою вирізнявся помітно серед сільських хорів”. (Альманах першого краєвого конкурсу хорів у Галичині у 100-річчя народження Миколи Лисенка. — Львів. — 1943 р.).З 1944-го до 1948 року Б. Антків працює хормейстером у Тернопільському драматичному театрі імені І. Франка. Тернопіль було дуже зруйновано в роки війни, тому театр працював у м. Чорткові Тернопільської області. Зі спогадів сина Юрія: “Якось захворів актор, що грав головну роль у п’єсі М. Старицького “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”. Не було дублера, і батько погодився замінити його. Зігравши блискуче роль, батько був зарахований у трупу і відтоді поєднував професію актора з професією хормейстера”. 1948 року театр перевели в Тернопіль і почали іменувати Тернопільський музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка. Тут Богдан Антків працює до 1963 року, виконуючи героїко-романтичні ролі. З 1950 до 1958 року пише музику до вистав театру. 1952-го Б. Антківу було присвоєно звання заслуженого артиста України. З 1963 до 1964-го Богдан Михайлович диригував студентським ансамблем “Черемош”. З вересня 1963 року до останніх днів життя Богдан Антків працював у Львівському академічному театрі ім. Марії Заньковецької. Як результат співпраці з Іриною Вільде на сцену виходить інсценізація роману “Сестри Річинські”. Ця п’єса мала довге життя, була візитівкою тетру на гастролях, її зіграли на сцені понад 400 разів, і на кожну виставу приходила Ірина Вільде. У театрі ім. М. Заньковецької митець інсценізує твори “На зламі ночі”, “Край битого шляху”, “Несподівані зустрічі” (всі у співавторстві з Романом Іваничуком), “Прапороносці” О. Гончара (у співавторстві з С. Данченком), трилогію “Мотря” Б. Лепкого тощо.Помер Б. М. Антків у Львові 22 грудня 1998 року.Справу батька продовжують його сини: Богдан, нині народний артист України, художній керівник Державної чоловічої академічної хорової капели ім. Л. Ревуцького в Києві, та Юрій, диригент у Львові.
