Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ
«ЛЮТИЙ ЗВІР»
Продовження. Поч. у ч. 3, 5, 8,10, 12, 14, 17, 19, 22 за 2008 р.Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру або леопард — плями свої? Отак і ви — чи зможете добро чинити, звикши зло робити?Єремія, 13 : 23“Лютий звір стрибнув до мене на сідло і коня зі мною повалив…” Так у “Повчанні” своїм дітям Володимир Мономах змальовує одну з пригод князівського полювання. Наприкінці автор наголошує, що він вцілів не випадково, адже звірі, у біблійному дусі, скорилися волі Всевишнього: “…хвалю я силу Творця і прославляю милість Його за те, що Він мене, грішного і слабого, стільки разів охороняв від смертельної небезпеки…” Дослідники і перекладачі “Повчання” слушно зауважують, що “лютий” — це великий хижак з родини котячих.Як твердять вчені-палеонтологи, 50 тисяч років тому первісні мисливці, озброєні кам’яними сокирами, мали справу з леопардами майже по всьому Старому Світові. За доби заліза, тобто в історичні часи, цей найбільший з лісових котів ще траплявся у Північній Африці, Південно-Західній Азії, на Балканах, Кавказі та у Причорномор’ї. Його назви н а м е р, н е м а р (у грецькому перекладі — п а р д а л і с, латинському — п а р д у с) неодноразово фігурують у Святому Письмі. Словом н і м р, схожим на біблійне, у сучасному Ірані й тепер називають, крім леопарда, й інших великих котів: гепарда, тигра, барса. Але автори Біблії були краще обізнаними і, принаймні з левом, леопарда не плутали.Їх розрізнив пророк Ісая у відомій картині загального миру, помістивши леопарда біля козеняти, а телятко — з левеням (11 : 6). Переконує і згадка Єремії про плями на шкірі леопарда. Пророк Даниїл також бачив обох цих тварин у своєму видінні (7 : 4, 6). Першим він називає лева як символ Вавилонського царства, третім — чотириголового леопарда, що уособив майбутню багатонаціональну державу Александра Великого. Обидві впали або впадуть через жадобу, зухвальство і безбожність володарів; зникнуть також інші імперії. Має прийти царство Всевишнього, і всі народи та держави будуть йому служити і коритися.Попри відсутність зоопарків, багатьох представників тваринного світу давні народи знали краще від нас. По-перше, диких звірів і птахів тоді було більше; по-друге, вони відігравали помітні ролі в житті людини; по-третє, знайомилися з ними переважно не через ґрати, а у природних умовах. Тому в пророчих книгах є навіть опис особливостей поведінки леопарда. Єремія (5 : 6) твердить, що він чигає на свою здобич, у той час як лев просто б’є. Авакум (1 : 8) відзначає особливу стрімкість цих звірів, прудкіші від яких тільки коні народу, чий прихід — Божа кара. Отже, яскраве порівняння з леопардом було зрозумілим, бо його бачили або, принаймні, чули про нього від очевидців. Що ж ми, діти ХХ століття, знаємо про цього сторожкого і спритного звіра?Як і кожен з великої родини котячих, він — досконалий хижак, який живиться лише м’ясом спійманих тварин. Гострота нюху і зору, легкість і гнучкість рухів робить леопарда дуже небезпечним для тих, на кого він чигає зі своєї засідки, влаштувавшись на дереві або в густому чагарнику. Леопардам вистачає кмітливості уникати людей. У всьому іншому вони досить неперебірливі, й до їхнього раціону входить майже все, що живе і рухається, — від ящірок до ослів й антилоп. Не оминають і домашніх собак, не кажучи вже про кіз та овець. Адже зменшення чисельності диких тварин внаслідок мисливства, вирубування лісів та розорювання степів не залишає хижакам вибору, і вони включають до свого меню свійську худобу. Через це пастухи сотні років переслідували леопардів за їхню “лють”.У “Слові о полку Ігоревім” Всеслав (князь Полоцький, якого в народі вважали перевертнем), “скочив лютим звіром” з Білгорода. Можна припустити, що тут, як і в “Повчанні” Володимировому, “лютий” — не лише характеристика, а й назва відомого стрибучого звіра, тим більше, що всі інші тварини у “Повчанні” й “Слові” чітко поіменовані. Та якого саме?“Повість минулих літ” повідомляє, що змужнілий князь Святослав у походах був “хоробр і легок, ходя акі пардус”. Порівняння з леопардовою ходою? Навряд, бо цей звір несподівано нападав і так само відступав, а Святослав був шляхетним воїном і завжди попереджав: “іду на вас”. Імовірніше, що літописець мав на увазі граційні рухи г е п а р д а, добре відомого ловецького звіра, з яким полювали на велику дичину. Він є у сцені переслідування диких коней, тарпанів, на фресці, що над сходами Південної вежі Софії Київської. Звичайно, то були князівські, дресировані гепарди, якими користувалися вельможні мисливці на Сході. Про пардусників — фахівців, що доглядали і навчали гепардів, пізніше йшлося у документах Золотої Орди і Кримського ханства. Цих звірів ще нещодавно тримали індійські раджі та інші східні можновладці.Поруч, на іншій Софійській фресці, зображений у стрибку, з роззявленою пащею, звір, трохи схожий на лева. Від нього захищається вершник зі списом. Леви у наших краях дуже давно не водилися, але художник, ніколи не бачивши живого леопарда, міг намалювати його подібним до “царя звірів”. Сцена дуже нагадує пригоду Володимира з його “Повчання”. Тож якщо визнати хижака на фресці леопардом, то ним і був той самий “лютий звір”.Як і в сиву давнину, в ХХ столітті виникла мода на леопардове хутро, і прекрасних звірів почали вбивати тільки заради грошей. Тому сьогодні всі види леопардів в Азії й Африці визнано такими, що зникають, і взято під охорону. Полювати на них заборонено, та спокуси були завжди — як і мисливці, які зневажають закони.Плямисте хутро захищає леопарда. Воно ж може спричинити його остаточну згубу. Але це вже залежить від сучасної людини.
