Пантеїстичне вільнодумство і світова скорбота ОМАРА ХАЙЯМА

5 червня ВУТ “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка провело у Національній спілці письменників України творчу зустріч літераторів, науковців, видавців, громадського активу Києва та представників Посольства Ісламської Республіки Іран в Україні з нагоди 960-ї річниці від народження великого перського вченого, поета, мислителя Омара Хайяма. Це перший крок у серії запланованих “Просвітою” заходів з ушанування й видання українською мовою творів духовних подвижників національних культур, що відкриває перспективу взаєморозуміння й співпраці народів. Як зазначив у виступі Юрій Кочубей, дипломат, сходознавець, головний редактор часопису “Східний світ”, на Заході є конкретні сили, які нав’язують світові глобалізаційну доктрину конфлікту цивілізацій, але насправді міжцивілізаційних, міжкультурних війн немає — це держави воюють за ресурси. А національні культури у світі розвиваються через діалоги, які долають конфлікти. Пропонуємо до уваги читачів виступ на цій зустрічі Олександра Шокала, відомого сходознавця й культурософа.

Олександер ШОКАЛООмар Хайям народився близько 1048 року й прожив до 80. Уславився як видатний математик, фізик, астроном, астролог, лікар, філософ, правознавець, історик, теософ, теоретик музики й поетики. Та найбільше — як поет-суфій. Наукові праці як плід розуму він писав арабською, а поезію як плід серця творив рідною (таджицькою, фарсі). Учитель, духовний наставник Хайямів — світової слави лікар, мислитель Ібн-Сіна (Авіценна). Хайям уславився на весь світ як цар рубаїв — однієї з найдавніших форм персько-таджицької народної поезії. У Хайяма рубаї набули алегоричного гедонізму й глибинного філософізму та сповнені пантеїстичного вільнодумства і світової скорботи.Хайям — суфій. Суфізм — не релігійна догма, а життєвий аскетизм, позачасова індивідуальна духовна практика, яка розпросторює межі людської свідомості, звільняє від упереджених думок і нав’язливих ідей. Індивідуальна духовна практика суфізму особливо актуальна нині — в пору засилля масових тоталітарних культів, які перепрограмовують людські душі з позитиву духовного розвитку на негатив деградації.Основа суфійської практики — духовний процес сатторі — пізнання Істини через осяяння. У сатторі сходяться дві первини — пізнання розумом і осягнення інтуїцією. Людина дістає осяяння через просвітлене любов’ю серце — чуттєво-розумовий, ментальний центр людського єства, завдяки якому вона осягає Істину й єднається із Всеєдиним. Універсалізм суфійської духовної практики підтвердив своєю енциклопедичною творчістю Омар Хайям.Суфізм упродовж п’яти століть був світоглядною основою персько-таджицької класичної літератури й культури. Усі персько-таджицькі поети-класики були суфіями, а найвидатніші з них як духовні вчителі очолювали суфійські громади. У сучасному сходознавстві загальноприйнята думка, що суфій, а звідси і європейське суфізм (арабське тасаввуф), походить від арабського суф — вовна, грубошерста волосяниця. Це спрощене тлумачення глибокого духовного явища за зовнішніми атрибутивними ознаками — грубошерстим одягом, що його носили мандрівні ченці-дервіші. Найімовірніше, суфій походить від давньоіранського, авестійського поняття суф, сох — чистий, ясний, просвітлений, синонім якого авестійське веш, вес — непорочний, безгрішний, знаючий (звідси іранське дарвеш — дервіш, мандрівний суфій). Це, первинне, значення слова суфій, яке було затуманено пізнішим арабським нашаруванням, найточніше відповідає суті суфізму як індивідуальної духовної практики. Адже суфії сповідують ірраціональне, інтуїтивне осягнення істини та єднання із всеєдиною, всепроймаючою енергією творіння шляхом духовного розвитку через просвітлення серця, очищення душі, моральну зрілість, самопізнання і самовдосконалення. Суфізм як глибинне, реліктове культурне явище закорінений у зороастризмі, ведизмі, буддизмі. І хоч виникнення його пов’язують із VIII століттям, коли він виявився в культурному середовищі іранських народів як протидія догмам ісламу, насаджуваного арабськими завойовниками, одначе самі суфії вважають свою феноменальну духовну практику позачасовим явищем і називають себе людьми, чиї думки й слова узгоджуються з праведними діями. Це цілком відповідає ведичному й зороастрійському принципові моральної зрілості людини, суть якого — триєдність істинної думки, правдивого слова й праведного діяння. Одвічний суфізм, як і сучасна сахаджа-йога, — це універсальний спосіб самореалізації, тобто усвідомлення своєї сутності як мети еволюції людини. Глибинну генетичну спорідненість із суфізмом мають також ранньохристиянський ісихазм (спілкування з Богом через очищене серце), духовна практика Григорія Сковороди, чиє вчення й спосіб життя становили єдине ціле. Теза Сковороди “Істинна людина — серце в людини” відповідає суфійському й буддійському розумінню серця як чуттєво-розумового, ментального центру в людині, завдяки якому осягається і в якому виявляється всеєдина Істина. Серце в суфіїв і в Сковороди — те саме, що у ведизмі та йогізмі манас. Отже, ведизм і йога в умовах індуїзму, а сахаджа-йога в умовах нинішньої глобалізації, ісихазм і безпопівство в умовах християнства, суфізм в умовах ісламу — це протидія одвічної духовної практики людства в душевно-індивідуальних формах природних релігій осяяння пізнішим нашаруванням політизованих, офіційних месіанських релігійних систем та модерних тоталітарних культів.Суфії заперечують усяку владу як пригнічення одних людей іншими й сповідують ідею вільної людської особистості, адже люди наділені рівною мірою божественної первини, і кожна людина має у своїй чистій душі всеєдину сутність Творця. Суфійська духовна практика відповідає основним рисам української культурософії як життєвої мудрості, що спрямовує особистість до саморозвитку на основі моральної зрілості, а саме — кордоцентризму й екзистенційності. Кордоцентризм набув довершення у філософії утаємниченого серця людини Памфіла Юркевича, а екзистенціалізм як спрямованість на внутрішню людину утвердився у філософії природи або хутірській філософії Пантелеймона Куліша, що має багато спільного з екзистенційною філософією данського мислителя Серена К’єркегора. Східний тип світогляду, філософування й життєвої практики відрізняється від західного тим, що людина приходить до загальних пізнавальних висновків через осягнення особистого сенсу життя серцем.Основоположник українського сходознавства Агатангел Кримський назвав суфізм явищем глибоко демократичним, бо, згідно із суфійськими принципами, найостанніший злидар із його безсмертною душею такий самий великий, як і володар. Якщо в месіанських релігіях панує страх перед Богом, то в суфізмі ладує головний елемент містицизму — любов до Всеєдиного.Суфійська поезія глибоко символічна, образна структура її має кілька смислових рівнів: “Щоб до ладу розуміти класичну перську лірику, треба раз у раз пам’ятати, що її геть усю обвіяно т. зв. с у ф і й с т в о м, — пише А. Кримський. — Суфійство — це мусульманський містицизм, закрашений пантеїзмом. Перська лірика повна того пантеїстичного світогляду. …Світ, на думку суфіїв, виплив з Бога, він є еманація Божества, і дарма що здається він різноманітним і неоднаковим, тая неоднаковість є тільки привид, ілюзія. …Світ і Бог — єдине. Людина — крапелина з океану Божества. …Поривання до Божества, тяготіння до екстатичного з’єднання з ним суфії порівнюють з тим, як людина любить свою милу любку або щирого приятеля або як упивається вином і т. ін., а через те суфійська поезія, окрім філософсько-песимістичних ідей, виспівує ще й містичну гедоніку”. Інакше сприймали Хайяма на Заході (переважно в Америці й Англії) — здебільшого як співця вина, насолод і атеїста, й творили снобістський “культ Хайяма”, що суперечило суті суфізму. Згідно із суфійською містичною практикою, пиття вина — це алегорія сп’яніння осяянням Творця, до якого людина прагне сповненим любов’ю серцем:Хто сп’яніє, той одкриє Превеликії чуда, І поллється жива моваЯк текучая вода…(Хайям у перекладі А. Кримського)Сп’яніння тут — це посилення психічної енергії, звільнення від нав’язливих ідей і упереджених думок, це очищення серця й просвітлення розуму для безпосереднього осягнення Істини.Хайям бачив обмеженість, замкненість усіх релігійних систем. Усвідомивши, що всі релігії однакові, він із позиції пантеїзму піддає гострій критиці офіційне мусульманське духовенство за облудне, зовнішнє служіння нібито вищій меті. Це стає причиною лютих утисків і переслідувань служителів культу.Як скажуть вам, що я лихий пияк,Невірний і найгірший із гуляк, — Це правда. В кожного своя подоба.І в мене теж. Такий у мене смак.(Переклад В. Мисика)Це нагадує протест Тараса Шевченка проти лицемірства “сильних світу”:Я гуляю, бенкетуюВ неділю і в будень.А вам нудно! жалкуєте!Єй-Богу не чую.І не кричіть! Я свою п’ю,А не кров людськую!“Зміст Шевченкової поезії — бажання жити”, — наголосив Іван Франко. Великий учений і популяризатор східної поезії А. Кримський, який перший у Російській імперії (ще від 1890 р.) почав перекладати українською перських поетів-суфіїв, зокрема й Хайяма, зазнав подібних переслідувань за популяризацію суфізму. У роки Столипінської реакції духовна цензура порушила проти А. Кримського справу за безбожність і богохульство у сходознавчих працях.У суфійській поезії нерозривно поєднано гедоністичну спрагу життя, пантеїстичне вільнодумство і світову скорботу. Хайям, як інші поети-суфії, переріс свою епоху. І це підтверджує, що життя в Істині, за моральним законом усеєдиного Ладу — позачасове явище, факт присутності безвічності в проминущому. Людина єднається з усеєдиним Творчим Духом не лицемірними молитвами, а чистим серцем, де живе її зрілий особистий дух. Ліричний герой Хайямової поезії, який уособлює особистість поета-мислителя, — дотепний пияк, мандрівець, відважний правдолюбець, супротивник святенництва й лукавства, вільний від узаконених умовностей лицемірного суспільства, який сповідує моральний закон у серці й керується совістю як внутрішнім суддею:Господи! Краще з ТобоюВ темних сидіти шинках,Ніж муркотіти без ТебеВсі молитви в вівтарях…Ті, що люблять прихилятися До святинь та вівтарів,Це ж осли! Бо їх нав’ючуватьМоже кожен із попів.А попи, що преподобившись,Обертають віру в крам,Це невіри безперечнії!В них — гяурство, не іслам!Од гяурства до ісламу —Лиш хвилинка,І від сумнівів до віри —Лиш хвилинка.Всю нам долю вирішаєТа хвилинка…Ох, яка ж дорогоціннаТа хвилинка!(Переклад А. Кримського)“Та хвилинка” — це мить безвічності, промінь світла духовного в мороці проминущого, яке захланністю своєю заполонює світ і омертвляє людські душі. Тому Хайямів поклик до живої душі актуальний і через тисячу років, він перегукується з духовними шуканнями Миколи Гоголя, бо це поклик безвічного всеєдиного Духу:Шукай людину скрізь: на бідному постої, У закутку нужди і в пишному покої.Одна жива душа за сто Кааб дорожча!Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!Особливо актуальні нині застереження від різних оман та облуд:Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.З людьми на відстані привчайся розмовляти.До найвірнішого пригляньсь розумним                     оком —І ворога в ньому зумієш розпізнати.        (Переклад В. Мисика)Хайямова суфійська мудрість — це життєва практика чистоти, доступна кожній людині, яка прямує шляхом моральної зрілості, духовного просвітлення:Багато треба знань на мудре прожиття,Та для початку ці два правила затям:Будь краще надголодь, ніж будь-що їсти,Будь краще сам, ніж з будь-ким         марнувать життя.        (Переклад О. Шокала)Духовні подвижники різних епох і народів, незалежно від релігійних систем, прагнули й прагнуть осягти істину всеєдиного Ладу й утвердити цю правду в суспільному ладі. Вони у безвічності, в позачассі й водночас попереду нас на шляху нашої моральної зрілості. Напротивагу глобалізаційній доктрині конфлікту цивілізацій духовний досвід національних традицій веде діалог культур, покликаний уладувати цивілізаційний простір світу. Через міжкультурні діалоги пролягають шляхи взаєморозуміння, взаємодії, взаємодопомоги в перспективі духовного розвитку людства. У нас тепер забагато говорять про інтеграцію України в Європу. Дивно це чути, бо Україна — в самісінькому центрі Європи. Якщо розглядати сучасні європейські ліберально-фінансові тенденції крізь призму духовних орієнтирів традиції нашої культури, яка глибоко єднає нас зі Сходом, то нинішній Європі слід інтегруватися в наш, іще живий, духовний простір. А українцям, передусім разом з іранськими й тюркськими народами, треба відновлювати Шовковий шлях (у духовному й господарському сенсі) євразійського культурного простору. Ще на початку ХХ століття основоположник нової татарської літератури Габдулла Тукай писав з гіркою алегорією в поетичній мініатюрі “Схід Сонця з Заходу”:У книгах прадавніх знаходим такий             рішенець:Як Сонце із Заходу зійде, то світу кінець.Вже з Заходу морочний посвіт на землю зіходить — Невже не врятуєте світу ви, східні народи?!        (Переклад О. Шокала)Тож бажаю всім нам мудрості жити у світлі наших духовних традицій. Наші духовно-моральні національні особливості мають стати дієвими конкурентними перевагами для гідного життя у глобальному цивілізаційно-економічному просторі. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment