ВІДЧУТИ ЖИВУ ДУШУ НАРОДУ

Культурний центр України в Москві відзначив своє 15-річчя. До цієї дати в столиці Росії випущено книгу, в якій зібрано публікації про його роботу.На урочистому засіданні було зачитано привітання від Президента України Віктора Ющенка. Заступники керівника Секретаріату Державного управління справами Президента України Валентина Крук і Олег Дробинський вручили працівникам Культурного центру почесні нагороди від імені Керівника Державного управління справами Ігоря Тарасюка. Було вручено також почесні відзнаки і грамоти Міністерства культури і туризму України, підписані міністром Василем Вовкуном. 

У Центр надійшло близько сотні вітань з України та Росії — від Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Національної спілки письменників України, Інституту історії та Інституту літератури Національної академії наук України, Академії педагогічних наук України, Київської дитячої Академії мистецтв, Національної парламентської бібліотеки, інших українських та російських наукових, освітніх, громадських організацій, від організацій української діаспори й культурних центрів іноземних держав у Москві.Із вітальним словом виступили Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії Олег Дьомін, двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт Павло Попович, доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Юрій Барабаш, почесний голова Ради українських земляцтв у Москві Микола Челомбитько, голова Об’єднання українців Москви Вікторія Скопенко, президент реґіональної громадської організації “Земляцтво Донбасівців” Микола Луньов, голова Правління реґіональної громадської організації вихідців із Хмельницької області Валентин Косарик та інші.Відбувся святковий концерт, в основу якого покладено виступ Міжнародної хорової капели “Славутич” Культурного центру України в Москві. Концерт провів народний артист Росії, заслужений артист України Олександр Голобородько.

Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО,генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук, заслужений діяч науки УкраїниПівтора століття тому, коли Тарас Шевченко найдовше жив у Москві, вхід у будинок, у якому ми перебуваємо, розташовувався з боку Великого Афанасьєвського провулка. На Арбатську вулицю, як вона тоді називалася, виходила цегляна стіна з намальованими декоративними вікнами. Можна було рукою доторкнутися до них. Я легко уявляю собі бородатого поета, який, “блукаючи по закарлючистих вулицях московських”, зупинився, вражений удатним малюнком вікна, й легенько провів по ньому рукою… Про що він думає? Може, про те, що будинок уже час повернути входом до вулиці? Що вікна мають увечері світитися справжнім теплом? От якби в цьому чужому московському будинку хтось завжди пам’ятав про далеку неньку Україну та його не забув пом’янути незлим тихим словом…Хай це лише моя фантазія, але реальним історичним фактом є те, що Кобзар бував на Арбаті, а в квітні 1861 року домовина з його прахом стояла в храмі святого Тихона. Тоді Шевченко назавжди залишив Старий Арбат, щоб залишитися у вічності.Михайло Грушевський, який з вересня 1916 року до березня 1917-го жив на Арбаті, недалеко від нинішнього будинку Культурного центру, вважав, що в Москві “здавалося особливо потрібним робити якісь запаси і сховки української національної енергії”. Дякуючи геніям, українська національна енергія пульсує сьогодні на Арбаті. Закон збереження енергії діє і в духовній сфері.Культурний центр України в Москві підтвердив і показав повсякчасну духовну присутність Тараса Шевченка й Михайла Грушевського в Українському домі, який є власністю нової, незалежної України й успішно працює в ім’я нашої держави. Сьогодні ми вдячні всім, хто був причетний до створення Культурного центру України в Москві, який уперше дав Україні можливість стверджувати себе за кордоном. Він дає можливість українцям, які живуть у Росії, відчути живу душу свого народу, реалізувати “святе синівське право з матір’ю побуть на самоті”. Культурний центр перебуває в контексті світової культури, розширює й поглиблює інтернаціональні духовні зв’язки, зокрема, ми співпрацюємо з культурними центрами інших держав, передусім слов’янських. Прапор України на Арбаті, 9 означає її духовну присутність у самому серці Росії. Культурний центр України в Москві робить усе можливе для пропаганди української мови, культури і духовності, зміцнення дружби двох народів, поглиблення взаєморозуміння між сусідніми державами. Системна робота Культурного центру значною мірою компенсує історичну несправедливість, за якою українська культура в Росії представлена незрівнянно менше, ніж російська в Україні. Інформаційна політика Центру спрямована на те, щоб росіяни мали змогу отримувати правдиву інформацію про нашу історію та культуру, усвідомлювали, що український народ — окрема самобутня частина людства, а Україна — суверенна, соборна держава.Про нас часто пишуть і говорять в українських і російських засобах масової інформації. Книга про Культурний центр, переконує в цьому. Важливий елемент цієї роботи — щомісячні інформаційні зустрічі української громади Москви з дипломатами Посольства України, давня щоденна співпраця з Посольством.Культурний центр має інформаційно-довідкову бібліотеку, в яку надходять понад 60 періодичних видань з України. Окраса сучасного Арбату — магазин “Українська книга”. Дедалі популярнішими стають Українська недільна школа і Курси української мови. Ми прагнемо, щоб у нових поколінь українців у Росії та й у самих росіян формувалося бажання зрозуміти український народ через українську мову.У середовищі російськомовного Арбату щодня реалізується пророча й незабутня Шевченкова максима: “У їх народ і слово, і у нас народ і слово”. Те слово, яке Кобзар назвав “Божим кадилом, Кадилом істини”. Не випадково Президент України Віктор Ющенко взяв участь у відкритті нового класу Української недільної школи.Проте ми стоїмо лише на самому початку цієї стратегічно важливої роботи. Питання про українську освіту в Росії залишається нерозв’язаним. У Росії досі не виходить федеральна україномовна газета. Постає питання про видання українського журналу, схожого на “Промінь”, яким опікувалися Володимир Винниченко і Михайло Грушевський. Час сповна усвідомити, що м’яке і всеохопне проникнення в інформаційний простір Росії, в російські культурно-гуманітарні сфери вимагає не розмов і декларацій, а фінансування й державного патронату.Розв’язання цих питань виходить далеко за межі можливостей Культурного центру, воно вимагає міждержавного порозуміння та співпраці. Проте Центр міг би стати координаційним органом у реалізації конкретних освітньо-інформаційних і культурологічних програм.В основі нашої розмаїтої діяльності лежать проекти “Тарас Шевченко”, “Микола Гоголь”, “Михайло Грушевський”, “Лесь Курбас”, “Василь Стус”, “Діти в Культурному центрі України в Москві”, “Україна — європейська держава”, “Українське кіно”, “Україна театральна”, “Презентація”, “Відомі українці в Росії” тощо.Протягом року в Культурному центрі відбувається понад 200 заходів — концертів, виставок, спектаклів, кінопоказів, презентацій, творчих вечорів, конференцій, зустрічей, які відвідують близько 15 тис. осіб. Наш концертний і виставковий зали добре відомі не лише московським українцям, а й усім москвичам і гостям столиці, які люблять українське слово, українську пісню й танець, українське малярство. У нас виступали видатні майстри української і російської культури Богдан Ступка, Ніна Матвієнко, Анатолій Паламаренко, Микола Мащенко, Мирослав Скорик, Олександр Голобородько, Марія Стеф’юк, Лариса Кадочникова, Бела Руденко, Володимир Бортко, Микола Гнатюк, Роман Віктюк, Клара Лучко, Йосип Кобзон, Раїса Недашківська, Еліна Бистрицька, Галина Чорноба, Володимир Конкін, Олексій Петренко, Євгенія Симонова, Дмитро Попов і багато інших. Наші відвідувачі мали змогу чути полум’яне публіцистичне і поетичне слово та виважену наукову інформацію з вуст Павла Поповича, Бориса Патона, Миколи Жулинського, Юрія Барабаша, Василя Антоніва, Володимира Яворівського, Леся Танюка, Павла Мовчана, Євгенії Дейч, Тараса Дудка, Миколи Білоблоцького, Неллі Корнієнко, Романа Лубківського, Олега Дьоміна, Івана Шишова.На нашій сцені показували свої вистави Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки, Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької, Театр “У кошику” Державного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, Львівський духовний театр “Воскресіння”, Київський театр “Колесо”, Київський фольклорний театр “Берегиня”, Харківський театр дітей “Тимур”, театр Одеського будинку актора та ін. У Культурному центрі виступали Національний заслужений академічний український народний хор ім. Г. Верьовки, Черкаський академічний заслужений український народний хор, вокальна формація “Піккардійська терція”, Державний камерний ансамбль “Київські солісти”, Національний ансамбль солістів “Київська камерата”, камерний хор “Київ”, чоловічі вокальні квартети “Гетьман” і “Явір”, жіноче вокальне тріо “Золоті ключі”, тріо бандуристок “Росава” (Житомир), “Вербена” (Черкаси), “Журавка” (Чернігів), театр пісні і танцю “Легенда” (Луганськ), ансамбль народних інструментів “Рідні наспіви” Національної філармонії України, чоловічий вокальний гурт “Козацькі забави”, фольклорний гурт “Козаки” та інші уславлені творчі колективи. Малярство України було представлено в Центрі полотнами Марії Приймаченко, Тетяни Яблонської, Валерія Франчука, Тетяни Голембієвської, Віктора Сидоренка, Валентини Цвєткової, Віктора Ковтуна, Сергія Дуплія, Сергія Григораша, Костянтина Головіна. У нас можна було милуватися казковими гобеленами Людмили Жоголь, українською вишивкою Віри Роїк, малярством на шовку Наталії Гронської. Демонстрували скульптури Валентина Зноби, Олега Пінчука, Ігоря Гречаника, Олексія Леонова.Культурний центр України наполегливо здійснює масштабний проект “Діаспора”, в рамках якого відбуваються презентації реґіональних українських організацій у Росії, поширюється найкращий досвід. Архангельські українці пишуть, що завдяки Культурному центру “налагоджуються зв’язки з різними художніми колективами українських організацій, розширюється коло спілкування, зберігається особливий дух українства”. Республіканський національно-культурний центр українців Башкортостану вважає, що “сьогодні Центр — форпост сучасної освіти, науки та культури в Російській Федерації”.Втім, наївно було б заплющувати очі на значні труднощі, які нам доводиться долати в діаспорі Росії. Левову частину турбот має взяти на себе російська сторона, але й Україна повинна забезпечити механізм реалізації проекту “Діаспора”. Це кардинально змінило б на краще ситуацію в роботі з українською діаспорою в Росії як частиною нашого народу. Набирають сили українські земляцтва Москви, з якими ми тісно співпрацюємо. Щомісяця у Центрі проходять зустрічі та вечори, на які приїжджають представники областей. Це робота, стратегічну перспективу якої важко переоцінити. У нас працюють творчі майстерні Української народної хорової капели Москви та Міжнародної хорової капели “Славутич”, проводяться Український музичний салон і музичний абонемент “Юні таланти нового століття”, за якими стоять уряд Москви та громадська організація “Українці Москви”. Культурний центр залучає дітей та молодь до національно-культурної роботи, сприяє структуруванню молодіжних організацій. Ми знайшли спільну мову з усіма патріотами, які хочуть і можуть працювати на благо України.Новий напрям — наукова діяльність Культурного центру. П’ять років тому ми розширили його функціональні обов’язки, вперше обумовивши в Статуті здійснення науково-дослідної діяльності в галузі історії, культури і мистецтва України. За ці роки ми видали в Москві українською мовою 10 книг загальним обсягом 250 друкованих аркушів, зокрема монографії про перебування в місті Шевченка й Грушевського. Невдовзі в московському видавництві виходить книжка російською мовою “Тарас Шевченко в Москве”. У Києві побачила світ збірка вибраних поезій Шевченка українською й російською мовою. У Центрі проходять наукові конференції, зокрема міжнародні, презентуються колективи та видання інститутів Національної академії наук України, відбуваються зустрічі вчених України і Росії.Існує потреба створення в Центрі Інституту українознавства на громадських засадах з тим, щоб у майбутньому він став повноцінною науковою структурою. Доцільно створити аналітичний відділ, який відслідковував би сучасні процеси розвитку російсько-українських культурних зв’язків і вносив конкретні пропозиції щодо їхнього вдосконалення й поглиблення.Можна розгорнути стажування молодих українських культурологів, інших учених, які досліджують проблематику українсько-російських відносин.Сподіваємося, що унікальну державну установу, що досі працює на засадах госпрозрахунку, буде нарешті включено в систему державної уваги й цільової фінансової підтримки.Ми підсумовуємо результати роботи колективу. Кінець ХХ століття припав на будівництво (реконструкцію) староарбатського будинку № 9 та здійснення перших кроків на духовно-просвітницькій ниві. У ХХI столітті Культурний центр став найпотужнішим і найдосвідченішим культурологічним суб’єктом Української держави за кордоном. Досвід унікальної інституції слід використати не лише в діяльності нових інформаційно-культурних центрів України за кордоном, а й для реалізації масштабних міждержавних культурних програм. Центр може стати моделлю для подальшого розгортання діалогу української культури з російською та з іншими світовими культурами. Культурний центр України в Москві як повноважний духовний представник нашої держави в Росії наполегливо й самовіддано працює, за словами Тараса Шевченка, “на славу нашої преславної України”.  

Related posts

Leave a Comment