Сесія Головної ради Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Т. Шевченка, що відбулася в Києві 13 червня, розглянула стан підготовки до відзначення в грудні 140-річчя товариства. Затверджено заходи, якими товариство має відзначити свій ювілей, загалом Рік “Просвіти” в Україні. Як зазначив у доповіді голова “Просвіти”, народний депутат України Павло МОВЧАН, річ не тільки й не стільки в тому, щоб просто відзначити ювілейну дату, а в тому, щоб наповнити її щоденною копіткою працею на Україну.
Петро АНТОНЕНКОЗ доповіді голови “Просвіти” Павла Мовчана:“Наші пропозиції до влади, наші ініціативи дуже серйозні. Скажімо, щодо річниці відзначення Голодомору. Це без громадської участі немислиме. Наприклад, пошук, який зараз треба вести кожному членові товариства тих могилок, які забуті, занедбані. Слід працювати з архівами. Нещодавно в Кіровоградському обласному архіві Президент України взяв перші-ліпші теки і побачив, що останніми, хто заглядав туди, були працівники спецслужб. Науковці, студенти, хоч як це прикро, туди не зазирають.
140-річчя “Просвіти” — не просто відзначення дати, а щоденна робота. Адже бачите, як усюди йде фронтальний наступ російської “п’ятої колони” на все українське. У нас виросло ціле море опонентів. Вони опонують всюди, зсередини, в інформаційній сфері. Бачите, як проросійські видання перейшли в атаку на В. Ющенка. Ми знаємо його прорахунки, але ніхто більше не говорить про українську справу, як Президент. Більшого просвітянина, як Віктор Андрійович, немає. Співпрацюймо з усіма гілками виконавчої влади. Досі ми були в опозиції. 140 років “Просвіта” діяла в опозиційному режимі. Хотілось би вийти на конструктивну співпрацю з владою. Це не означає, що ми повинні підігрувати комусь. Ми повинні робити своє, але залучаючи владу, примушуючи її більше і наполегливіше працювати на державу, на українську справу.Ось магістральні теми співпраці. Збирання свідчень очевидців Голодомору, яких із кожним днем стає дедалі менше. Для того, щоб переконати світ, треба, щоб свідчення були юридично оформлені. Ми травмовані Голодомором, тому такі пасивні, тому досі не розв’язано багато мовних, культурних проблем.Безпосередньо щодо 140-річчя. Відзначення попередніх ювілейних дат, звичайно ж, давало новий імпульс у роботі. Сьогодні, коли українська справа притлумлена, після великих майданних розчарувань ми переживаємо фазу, коли все йде до крайньої точки, крайньої межі цих розчарувань. Але якщо просто чекатимемо, то лише змарнуємо час. Тому нам треба активізуватися. Це важко, адже сьогодні всі акценти зміщено на партії, у нас відбирають найкращих людей. Але маємо колосальні ресурси, тож шукаймо їх. Кажу головам обласних “Просвіт”: зустріньтеся з керівництвом області, порозмовляйте, внесіть свої пропозиції. Ми ще можемо увійти зі своїми проектами до бюджету, але сформуймо банк даних, що саме, які ініціативи реалізовуватимемо. Організаційні питання. Ми ще не змогли сповна використати наші можливості під час перереєстрації членів товариства. Де нові осередки, районні організації? Наприклад на Сумщині, якій ми надали велику допомогу, зокрема літературою. Або взяти Київ. Тут великі можливості для роботи — стільки навчальних закладів. Але за останні роки ми розгубили у столиці багато наших людей, активістів. Потрібні конкретні справи. Наприклад, щодо відзначення 75-річчя Голодомору. Чому б, пошукавши підтримки у Президента, не спорядити спеціальну експедицію Україною? Зафрахтувати пароплав і пройти маршрутом “Дніпро — ріка єднання”. Адже по обидва боки ріки Голодомор пройшов страшенною смугою. Почати з Чернігівщини, з Десни, а далі, разом із хором “Почайна”, з місцевими професійними й аматорськими колективами робити під час експедиції великі просвітницькі вечори. Дійти аж до Одеси, туди, де вивантажували відібраний у селян хліб. Зробити мітинги, зустрічі з людьми. Звичайно, на це потрібна державна підтримка. Якщо ми тут не переконаємо людей, не навернемо їх до того, що Голодомор був геноцидом, то на підтримку закордону нічого розраховувати. Українські громади зарубіжжя встановлюють пам’ятники жертвам Голодомору. А що робиться в Україні? Нічого, крім спорудження Меморіалу в столиці, хоч залишається всього чотири місяці до його запланованого відкриття. 80 мільйонів бюджетних коштів виділено, але нічого не робиться. Подібне і в мовній сфері, в інформаційному просторі. Ми провели “круглий стіл”, зробили відповідні заяви, подання. Поки що — ніякої уваги. Питання не в тому, де і як відзначити ювілей — в Палаці “Україна”, Національній опері чи ще десь. Ми його відзначимо. Як, до речі, і ще один ювілей — у грудні виповнюється 20 років з дня організаційного оформлення тут, у столиці, Товариства української мови ім. Т. Шевченка. А ще раніше, 14 червня, цю дату відзначали у Львові. Головне — наповнити ювілейні дати щоденною роботою”. * * *Доповідь голови товариства задала тон гострим дебатам на сесії Головної ради. Ішлося про серйозні суспільні проблеми, про вади в роботі самого товариства. І це зрозуміло, адже як братися за розв’язання чогось глобального, не навівши ладу у власних лавах? Тому, наприклад, холодним душем було повідомлення відповідального секретаря, заступника голови ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Миколи Нестерчука, що досі лише сім обласних об’єднань (менше третини!) провели перереєстрацію членів “Просвіти”. Тож роботи в цьому напрямі (далеко не механічному і не другорядному) дуже багато. Традиційно чи не найбільша амплітуда суджень була стосовно наболілої проблеми: відносини “влада — громадська організація”. Тут думки коливалися від розпачу щодо якогось “суспільного гетто”, мало не резервації, в яку подекуди загнано товариство, до побоювання, щоб не стати прислужниками влади. До останнього, судячи з усього, ще далеко. А от до “резервації” деінде ближче. І йдеться не лише про традиційно “важкі” східний чи південний реґіони. Так відбувається навіть у столиці. Так, заступник голови міської “Просвіти” Зоя Голота розповівши про непідробний потяг студентства, учнів до просвітянської громадської роботи, із сумом констатувала, що в низці шкіл адміністрація й досі чинить спротив створенню осередків товариства “Просвіта”. Звичайно, вони не роблять це гласно, відкрито, не забороняють таких осередків, а використовують підступні методи тиску й мало не залякувань. У роботі ради взяв участь заступник начальника столичного управління освіти й науки Василь Герасименко. Член Головної ради товариства ніяк не прокоментував цієї ганьби, але сподіваймося, що належна реакція буде. Бо якщо таке відбувається в столиці, то що говорити про деякі реґіони? Говорили і про приплив молодих сил до товариства. “Гляньмо, скільки тут, серед нас, молодих людей?” — скрушно зітхнув один з учасників зібрання. Серйозна розмова зайшла про діяльність “Молодої Просвіти”. Ця громадська організація начебто й автономна, але, звичайно, невіддільна від “Просвіти”. І питання, проблеми тут є, що засвідчив виступ заступника голови “Молодої Просвіти” Євгена Букета. Адже якщо доходить до прямої конфронтації обласного об’єднання “Просвіти” з молодими просвітянами, як у Харкові, то про співпрацю вже не йдеться.Дуже гострим був виступ члена Головної ради і редколегії нашої газети Любові Голоти. Вона почала з того, що організаційна робота і в центрі, й на місцях недостатня. Штаби обласних об’єднань відірвані від районних і місцевих організацій, перереєстрація ведеться формально, діють якісь “партизанські Просвіти”. У той же час в глибинці можна знайти чудові зразки справжньої просвітянської роботи, приклад якої Л. Голота навела з однієї зі шкіл Дніпропетровщини. Чому б не розповісти про такі первинні осередки нашій просвітянській телестудїї? Чому не видати буклета, бодай плаката з розповіддю про товариство? Натомість акцент часто роблять на концертно-показушні заходи, на “круглі столи” для самих себе.Наскільки різні суспільні ситуації, різні можливості й рівні співпраці просвітян із владою, засвідчили виступи голів обласних об’єднань із традиційно непростих в національному плані реґіонів. Так, голова Луганської “Просвіти” Володимир Семистяга похвалився, що місцеві просвітяни все-таки спонукають представників влади до роботи на державу, національну ідею. Тому й створено постійно діючий Шевченківський комітет на чолі з головою облдержадміністрації, а заступником у нього — саме В. Семистяга. Тому без просвітян тут не обходиться жодна важлива суспільна акція. Але ось інший приклад. Голова Одеської “Просвіти” Олександр Степанченко розповів про створений просвітянами Фонд для спорудження пам’ятника жертвам Голодомору. Однак, коли просвітяни подали у міську раду Одеси заявку на встановлення такого пам’ятника в обласному центрі, то отримали відмову. Ще й з дивною, майже цинічною мотивацією: мовляв, голоду в Одесі не було. Мало кого здивувала чергова невесела новина з Донецька, яку оприлюднила голова обласного об’єднання Марія Олійник. Тут міська влада відмовила батькам, які хотіли, щоб їхні діти навчалися українською. А це їхнє конституційне право. Зроблено це було з цинічним поясненням, що в місті, мовляв, вичерпано всі ресурси для відкриття нових українських шкіл і класів. Учасники зібрання передчасно раділи повідомленню членів ради з Криму про те, що просвітянам, загалом громадськості разом з патріотично налаштованими представниками влади вдалося добитися заборони відкриття в Севастополі пам’ятника цариці Катерині ІІ. Рада працювала у п’ятницю, тож її учасники не могли знати, що всього за два дні, в неділю, попри все сказане, в Севастополі все-таки відкриють цей пам’ятник одіозній імператриці, гнобительці України. Словом, просвітяни знову на передовій, у вирі боїв за нову демократичну Україну. Про це ще раз нагадав у заключному слові Павло Мовчан, зазначивши, які перепони чинять прийняттю в парламенті двох нових законів про мову, підготовлених за безпосередньої участі “Просвіти”. Росія та її ставленики тут, у нас, прагнуть зруйнувати демократичну коаліцію. Так що ювілейний рік зовсім не буде роком парадів і самих лише святкувань, а роком щоденної роботи. * * *Головна рада затвердила заходи з відзначення ювілею “Просвіти”, участі товариства у відзначенні 75-річчя Голодомору. Прийнято рішення про проведення акції “Просвітяни — за європейський вибір”. Найактивніших діячів відзначено медаллю “Просвіти” “Будівничий України”. Сесія Головної ради розглянула низку організаційних питань і прийняла відповідні рішення. Рада кооптувала до свого складу й обрала до Центрального правління і затвердила на посаду заступника голови ВУТ “Просвіта” відомого українського письменника Василя Фольварочного. Рада задовольнила прохання головного редактора газети “Слово Просвіти” Любові Голоти звільнити її з посади. Любов Василівна, яка 12 років керувала нашою газетою, зосередилася на творчій праці, а також авторській програмі на Українському радіо. Рада висловила Любові Голоті вдячність за багаторічну працю в газеті, а також призначила її головою редакційної колегії газети “Слово Просвіти”.Рада затвердила виконувача обов’язків головного редактора газети “Слово Просвіти” Валентину Давиденко на посаді головного редактора газети. Її також введено до складу Головної ради і Центрального правління товариства.До складу Головної ради було кооптовано письменників Олександера Шокала, Михайла Наєнка, Віктора Гамана, заступника голови “Молодої Просвіти”, інтернет-редактора нашої газети Євгена Букета, голову Студентського братства Олега Яценка.
