ШЛЯХ ДО ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ ПРОЛЯГАВ ЧЕРЕЗ ДРУГУ СВІТОВУ

(За дослідженнями Джона Коласкі, автора книги “Партнери по тиранії”)

Починаємо публікацію фраґментів книжки Джона Коласкі “Партнери по тиранії” у перекладі Фелікса Редька, який має майже 30-річний військовий стаж, опановував історію радянської дипломатії в Московській академії. Він підготував книжку, яка вразила його, до нового життя — україномовного, і видав накладом 110 примірників. Отже, для найширшого читача ця публікація буде першим знайомством із хронологією ключових подій у російсько-німецьких відносинах.

Невиразні обриси Другої світової війни почали з’являтися, можливо, вже 16 квітня 1922 р., коли під час Міжсоюзницької економічної конференції в Генуї делегати двох держав непередбачувано покинули її, переїхали до Рапалло і підписали перший німецько-радянський торговельний договір з маленькими недомовленостями і великими наслідками, незважаючи на розлючених господарів табору союзників.Дві переможені держави зобов’язалися здійснювати фундаментальну військово-технічну співпрацю. Їх поєднували критично важливі особисті інтереси: політичні, економічні й військові. Німеччина як переможений агресор, Poсія як більшовицька парія — через нав’язливу ідею розповсюдження в міжнародному масштабі пролетарської революції, знищення приватної власності, конфіскації майна, що їй не належало, та підступний сепаратний мир у Першій світовій війні. Не меншою мірою співробітництву між ними сприяло й те, що Poсія мала сировину, конче потрібну Німеччині, а Німеччина — засоби виробництва. Та найголовніше, що Poсія потребувала реконструкції військової економіки і сприяння індустріалізації. Німецька індустрія хоч і мала перспективи на Заході, але оживити німецьку економіку могли тільки комерційні відносини з Poсією. Були й інші фактори: обидві країни перебували в опозиції до Версальського договору та мали свої, передусім територіальні, претензії до Польщі, аванпосту західних союзників у Європі. Так зав’язувалися міцніші вузли між двома потужними військовими державами.Рушійною силою досягнення домовленостей в Рапалло став засновник і верховний головнокомандувач Рейхсверу (березень 1920—жовтень 1926) Ганс фон Зект. Він оголосив, що “лише в міцній кооперації з великою Poсією Німеччина має шанс використати наступний міжнародний конфлікт і повернути собі колишні позиції в світі”.1 серпня 1922 р. у Москві між генеральними штабами двох армій в умовах глибокої конспірації було підписано угоду, що містила деталі планів німецьких військових тренувань, наближених до бойових на російській території. Разом з тим Рейхсвер наголосив на сприянні практиці застосування заборонених озброєнь. Було три запити до Червоної армії: щодо користування військовими базами для тренування авіації, моторизованих загонів і хімічних способів ведення війни, свободи дій з управління випробуваннями зброї та обміну результатами роботи у військовій сфері.Із 1922 року німецьких офіцерів відсилали в Poсію, а російських — до Німеччини для відвідування спецкурсів. За угодою, підписаною ще 15 березня 1922 р., фірма “Юнкерс” отримала контракт для створення заводів з виробництва двигунів і фюзеляжів літаків у Філях, біля Москви. Німецькі офіцери негайно прибули у Філі й почали роботу. Щорічні виробничі потужності заводу складали 600 літаків. Спонсорованими підприємствами також були: фабрика виробництва отруйних газів у Тотську, що біля Самари, та заводське устаткування фірм Крупа, Даймлера і Файнметал для виробництва танків у Казані. Було укладено контракти, за якими Німеччина мала надати технічну допомогу російським заводам — виробникам боєприпасів у Златоусті, Тулі, Петрограді (на колишніх Путилівських заводах та в Шліссельбурзі). За військовою угодою, яку було підписано в Берліні в серпні 1923 р., для німецької армії виготовили і непомітно відвантажили до Німеччини 1926 р. 300 тис. оболонок снарядів — на порушення Версальського договору. Уже 1924 р. в Poсії було створено три військові тренувальні полігони: авіаційний — у Липецьку, танковий — у Казані й хімічний — у Саратові. До 1925 р. російсько-німецьке військове співробітництво було обмежено військової сферою.У вигляді компенсації за бази офіцерам Червоної армії та її ВПС, членам Генерального штабу дозволяли брати участь у секретних тренувальних програмах заборонених курсів Генерального штабу Німеччини. Полковник фон Бломберг, що при Гітлері став головою військового рейхсміністерства, був тут одним з інструкторів. Німецькі армійські офіцери, щоб приховати військову належність, прибували на маневри в цивільному і представлялися як “Німецька комуністична делегація робітників”. Серед російських генералів, причетних до курсів, були маршали Тухачевський і багато в чому суперечливий Жуков. На курсах опановували директиви, що регламентували тактику бойових дій та оперативне мистецтво, навіть методи призову в армію, мобілізації, планування та організації нелегального переозброєння.Протягом 1930-х років політичні амбіції двох держав спонукали Компартію Німеччини (KПН) і націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію (НСНРП) Адольфа Гітлера займати крайні антагоністичні позиції. До 1933 р. соціал-демократична партія Німеччини (СДПН) формувала уряд. Комуністи голосували разом з НСНРП за повалення соціал-демократів. У січні 1933 р., менш ніж за два тижні до того, як Гітлер став канцлером, аташе російського посольства в Берліні Виноградов відповів на звернення щодо політичної орієнтації комуністів: “Москва переконана: дорога до радянської Німеччини пролягає через Гітлера”. Москва дотримувалася офіційної думки, що Гітлер при владі перебуватиме недовго.Коли стало зрозуміло, що Гітлер консолідував свої сили і розпочалися вбивства тисяч членів Компартії, в російських колах виникло побоювання нападу Німеччини на Росію. Врешті-решт росіяни допомагали озброювати Німеччину, тренувати її збройні сили впродовж десятиріччя й добре знали її військовий потенціал.4 березня 1933 р. “Правда” втішила читачів, що СРСР був найважливішою серед країн, які не вороже ставляться до Німеччини, і додала, що “тільки дурні на троні” бажали б отруїти радянсько-німецькі відносини і цілком ізолювати Німеччину. Гітлер не забарився з реверансом, і 23 березня висловив бажання підтримувати дружні відносини з Росією. Він додав, що боротьба проти більшовизму в Німеччині не повинна позначитися на їхніх усталених відносинах.28 квітня Геринг, а потім Гітлер прийняли російського Посла в Берліні. А у травні 1933 р. високопоставлену німецьку військову делегацію вітав у Москві комісар оборони Ворошилов. Було підтверджено непорушні зв’язки, що об’єднують Рейхсвер і Червону армію. Проте влітку і восени 1933 р., за наказами Гітлера всю радянсько-німецьку військову співпрацю було припинено. Це відбулося через політику загравання Росії, що культивувала кожен можливий контакт із нацистами, з державами Заходу, де створювали альянс проти Німеччини. Однак 1933 р. партійний урядовець Лев Лебедєв відвідав Німеччину із секретною партійною місією, і вже 1933—1934 рр. до Німеччини було направлено агентів НКВС, щоб вивчати роботу ґестапо.Застосовували подвійну зовнішню політику. 16 листопада 1933 р. СРСР встановив дипломатичні відносини зі США; 18 вересня 1934 р. став членом Ліги Націй, і 2 травня 1935 р. Франція й Росія підписали договір про взаємодопомогу. З одного боку Литвинов, глава міністерства закордонних справ, відкрито закликав до колективної безпеки проти нацистської експансії, з другого — Сталін непомітно, але настирливо прискорював відновлення російсько-німецьких відносин.17 серпня 1933 р. Авель Єнукідзе, агент особистих доручень Сталіна, сказав Діксену, німецькому Послові в Москві (мабуть, відповідно до інструкції “згори”), що “відродження націонал-соціалістів могло б мати сприятливі наслідки для німецько-радянських відносин і повного розуміння розвитку Німеччини”. Він вказав на спільні риси розвитку й аналогії між німецьким націонал-соціалізмом і радянським комунізмом. Далі буде.ПереклавФелікс РЕДЬКО

Про автора. Джон Коласкі народився 1915 р. в Північному Онтаріо в родині, що напередодні Першої світової війни емігрувала до Канади з австро-угорської в ті часи Буковини. Велика депресія 1929—32 років змусила п’ятнадцятирічного Джона залишити батьківський дім у пошуках роботи. Як інші, він став радикалом і приєднався до Компартії. Працював в індустрії будівництва та водночас навчався в Університеті Саскачеван. За фахом історик. Удосконалював освіту в університетах Торонто та Манітоба. Викладав в університетах Манітоба й Онтаріо. 1963 р. Дж. Коласкі обрали до складу керівництва українського прокомуністичного руху Канади. Того самого року відбув до Києва у Вищу партійну школу ЦК КП України. Відрядження тривало майже два роки. Радянська реальність розвіяла його ілюзії. Дізнавшись про дисидентський рух, Коласкі примикає до його лав. 1965 його заарештовують агенти КДБ і після допитів висилають за кордони СРСР. 1968 виходить друком його перша книжка “Освіта в Радянській Україні: досвід в дискримінації й русифікації”. Заснована на радянських документах, які автор зібрав в СРСР, книжка стала бестселером.Джон Коласкі спеціалізувався в царині національних і європейських проблем СРСР. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment