МОВНІ МУТАНТИ АТАКУЮТЬ

Таїна БРАТЧЕНКО, м. Біла ЦеркваВідомий журналіст і письменник Павло Мовчан сказав, що народ — зодчий своєї мови. Отже, всі ми, українці, повсякчас будуємо нашу мову, як святий храм нашої духовності. Але, на жаль, ще трапляються “шашелі”, які шкодять її здоровому зростанню і спотворюють за власним бажанням. Це стосується і російського “суржику” і вульгаризмів на кшталт “блін”, “тіпа”, “корочє”, які часто можна почути від молоді (всі ці слова-паразити прийшли до нас із російської мови і не притаманні українській). Звичайно, кожна мова може збагачуватися за рахунок слів іншомовного походження, але ж не таких “перлів”!Мабуть, через нашу поблажливість або байдужість ми сьогодні чи не єдина країна з колишнього Радянського Союзу, де 75 % періодики виходить російською мовою, на телебаченні більшість програм також транслюється цією мовою. А наслідком є те, що російську мову ще хтось збирається “захищати”. Невідомо, від кого.А ось телереклама транслюється українською. Але іноді самі диктори так спотворюють її, що не можна впізнати рідних слів. Наприклад, у рекламі про олію “Ятрань” диктор наголос робить на останньому складі, а це неправильно. Складається враження, що вона ніколи не чула пісні “Там, де Ятрань круто в’ється”, не пам’ятає друкарських машинок з цією назвою, не знає, що навіть у радянські часи танцювальний ансамбль “Ятрань” був відомий за кордоном! Що й казати про культуру мовлення пересічних громадян, якщо навіть диктори, які мають бути взірцем, здатні так її спотворювати!А хіба не муляють очей рекламні вивіски іноземною мовою? Якщо хочемо наблизитися до Європи, то варто взяти за приклад Польщу. Там не побачите жодної вивіски чи реклами іноземною, бо, за їхнім законом, за це штрафують. Чому б і нам не перейняти цього, і так “поповнити” бюджет? Адже іноді господарі яток, крамниць і фірм дають їм такі назви, яких самі не розуміють.Якось побачила крамницю “Санта”. Подивилася на вітрини і побачила там жіночу білизну, косметику і презервативи. “А де можна у вас купити хрестик, образок або церковну свічку?” — запитую у дівчини-продавщиці. Вона здивувалася: “В нас такого немає!” — “Як це немає? Адже назва “Санта”, тобто з італійської і французької — “свята!” То які ж товари ви можете запропонувати, що відповідали б цій назві?” — “Я… Я нічого не знаю… Хазяїн таку назву дав…” — пробелькотіла вона.Зрозуміло, що назву вигадав “хазяїн”. А ми? Будемо спокійно споглядати це і лишатися байдужими споживачами перекручених іншомовних слів, перекладу яких дехто не знає? Та й самі українці випускають таких словесних “мутантів”, до яких іншим важко додуматися. Нещодавно у хлібній крамниці побачила на вітрині пакет зі звичайним соняшниковим насінням. На ньому було написано “Хохляшки”. Передивилася орфографічний і тлумачний, російсько-український і українсько-російський словники, але в жодному з них не знайшла “хохляшек”. То де ж народився цей “мутант”? Виявляється, в Донецькій області. Принаймні цю адресу зазначено на пакетику з насінням. У схожих випадках здається, що пишуть не українці, а іноземці, до того ж, бездарні. Нещодавно отримала повідомлення про сплату за послуги телефонного зв’язку. Дивлюся на зворотну адресу: “Белоцерковская тефонная компания…” (російською мовою), а далі назва вулиці: “Сичневий прорив…” Так і не зрозуміла, на честь якого сича названо вулицю, і якою мовою це написано. Ось так душать нашу мову “мутанти”. Ось так не лише хазяї й хазяйчики крамничок, яток, а й солідних фірм і організацій не вважають за потрібне дотримуватися Основного Закону, де записано, що державна мова в Україні — українська. Звичайно, є певна категорія людей, яким закон не писаний… Але привчаймо їх дотримуватися закону, щоб не пошитися в дурні! Адже інколи потрапляємо в такі ситуації, що над нами сміються навіть маленькі діти.Нещодавно побачила, як молода мати купує доньці-школярці шоколадні цукерки з назвою “Машенька”. Дівчинка подивилася на обгортку й запитує: “Мамо, а як ти гадаєш, якої національності ця “Машенька”? — “Звичайно, що росіянка” — відповідає мати. “Ні, — заперечує донька. — У неї російське ім’я, але ж вона одягнена в національний французький одяг, навіть взута в дерев’яні “сабо”. Адреса Машеньки в Україні! Ось, дивися, на обгортці написано: м. Херсон, вул. Перекопська, 12. Кондитерська фабрика…” То хто ж ця Машенька — росіянка, українка чи француженка?” — “Мабуть, вона “інтердівчинка”! — пожартував старший брат. Навіщо випускати у світ таких “інтердівчат” для наших дітей? Навіщо нашій рідній мові такі потвори? Нам приємно, коли диктор телебачення, закінчуючи програму, звертається: “Шануймося!” До речі, жодною з європейських мов це поняття не перекласти одним словом. Це означає — шануймо себе, а отже, свою мову, без якої ми не гідні вважати себе українцями.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment