Архітектурні пам’ятки Ніжина доби козацького бароко (ХVІІ—ХVІІІ ст.) вражають різноманітністю та вишуканістю форм. Однією з перлин стародавнього міста лишається Спасо-Преображенська церква. Безжально сплюндрований за роки комуністично-атеїстичного режиму, перетворений невдячними нащадками на жалюгідну руїну та смітник, цей храм витримав натиск лихої долі. Він живе досі.Перші згадки про ніжинську Спасо-Преображенську церкву належать до середини ХVІІ століття. 1625 року польський король Сигізмунд ІІІ, приєднавши до своїх володінь Чернігово-Сіверські землі, будує на місці старого Ніжинського городища міцну дерев’яну фортецю. Так на лівому березі річки Остер виникають укріплений дерев’яними стінами Замок та обнесене високим земляним валом Старе місто. Невдовзі оселі ніжинців та міські квартали з’явилися й на правому березі Остра — Нове місто. Його населяли переважно козаки, які за часів Хмельниччини (1648—1657 рр.) утворили Новомескую сотню Ніжинського полку. Саме тоді, в середині ХVІІ століття, і з’явилася в Новому місті дерев’яна церква, яка простояла там понад 100 років. Ці перекази підтверджують і документальні джерела. Тривалий час у церкві зберігалася книга “Огородок Пресвятої Богородиці” з повчальними духовними текстами, на якій було дописано від руки: “Року Божого 1673 отменил раб Божий Ларион Верхоглаз и надал на церков Божую Новомескую”. Отже, у той час дерев’яний храм активно діяв.У середині ХVІІІ століття парафіяни Спасо-Преображенського храму вирішили побудувати на місці старої дерев’яної нову муровану церкву. Її фундамент заклали поруч зі старою. Та коли звели новий храм, на місці вівтаря попереднього спорудили невеличку дерев’яну капличку. 1782 року її на власні очі бачив та описав О. Шафонський, автор “Черниговского наместничества топографического описания”.Про обставини будівництва цегляного храму Преображення Господнього дізнаємося з матеріалів українського мистецтвознавця Федора Ернста, репресованого в роки сталінізму за наукову цікавість до історії української культури. 1923 року він відвідав Ніжин, обстежуючи місцеві храми та пам’ятки старовини. За свідченням ученого, в іконостасі ніжинської Спасо-Преображенської церкви містилася мідна дощечка з написом: “1748 заложена за священнонамесника крестового Феодора Савицкого, сооружена сия церковь 1757-го за священников Даниила и Николая Савицких и ктитора Петра Сполатьбога. Писал и золотил иконостас Иван Демианович Веснинский, а платил деньги грек Павел Артенов, которій сделался слеп”.Новозбудований храм мав три престоли: головний — на честь дванадесятого свята Преображення Господнього, та два додаткових — на честь Введення Богородиці до храму та Тихвінської Її ікони. Надзвичайно цікавий та оригінальний в архітектурному плані зовнішній вигляд церкви: тут вдало поєднано хрещатий план будівлі з лінійним розташуванням бань, що часто спостерігаємо у найкращих взірцях вітчизняної дерев’яної церковної архітектури ХVІ—ХVІІІ ст. Три круглі барабани храму розташовано вздовж центральної осьової лінії будівлі та увінчано стрункими грушоподібними верхами з двома заломами, характерними для українського бароко.Про внутрішнє оздоблення церкви знаємо мало. Відомо, що крім іконостасу, всередині церкви була багато оздоблена срібна гробниця з Плащаницею Спасителя, а стіни храму розписували місцеві іконописці.У ХVІІІ столітті при храмі діяли школа та шпиталь коштом громади та за рахунок пожертв. 1852 року всі внутрішні розписи храму, за винятком нижнього ряду іконостасу, перемалював місцевий художник Фома Кононов. А впродовж 1853—1857 років храм зазнав значної перебудови: із західного боку до нього прибудували теплу церкву з високою триярусною дзвіницею. Спаську церкву було розширено ще двома престолами — на честь Казанської ікони Божої Матері та Різдва Івана Предтечі. Тоді ж було змінено і зовнішній вигляд храму: стрункі барокові верхи замінили класичними напівсферичними — згідно з архітектурними смаками нової доби. Усі будівельно-ремонтні та оздоблювальні роботи проводили коштом відомого в Ніжині мецената та благодійника купця другої гільдії Михайла Степановича Біди (Бєдіна).Благодійник і меценат Спасо-Преображенської церкви М. С. Біда після смерті знайшов вічний спочинок у склепі біля стін храму. Відомий історик, етнограф та краєзнавець Є. Г. Спаська згадувала, що навіть після революційних подій 1917—1920 років бачила, як за заповітом благодійника в день поминання біля його могили церковна громада накривала поминальний обід для бідних. Вона також стверджувала, що, за давньою традицією, Спасо-Преображенська церква була своєрідним духовним осередком місцевих ремісників: саме тут зберігалися цехові реліквії — знаки та прапори ніжинських ремісничих об’єднань.Подія, що відбулася біля храму 1 травня 1861 року, назавжди пов’язала ніжинську Спасо-Преображенську церкву з ім’ям Тараса Григоровича Шевченка. Під час перевезення праху поета із Санкт-Петербурга в Україну для перепоховання жалобна процесія зупинялася в Ніжині, й тут, на майдані перед храмом, відбулася перша в історії міста українська маніфестація, а ніжинські священики відслужили панахиду над труною Великого Кобзаря. Про те, як зустрічали в Ніжині процесію, що супроводжувала тіло Шевченка, дізнаємося зі спогадів М. Білецького, Л. Глібова та В. Толбіна. Жалобну процесію біля міської застави зустріли представники місцевої інтелігенції, ремісники з розгорнутими цеховими прапорами й хоругвами, студенти Ніжинського ліцею кн. Безбородька та гімназисти. Колісницю з труною провезли через місто Московською вулицею та ввезли в огорожу Спасо-Преображенської церкви. Після панахиди, яку відправили соборно ніжинські священики на чолі з протоієреєм Федором Бордоносом, законовчителем Ніжинського ліцею, студенти прикріпили до віка труни вінки й квіти. Церковна процесія супроводжувала труну з тілом Кобзаря через усе місто Гоголівською та Київською (тепер вул. Шевченка) вулицями до самої застави на Київському виїзді. 1991 року на пам’ять про цю подію ніжинці встановили біля Спасо-Преображенського храму пам’ятний знак.Бурхливі події XX століття позначилися і на долі Спасо-Преображенського храму. З 1924 року в ньому правила службу Божу громада Української Автокефальної Православної Церкви, а сам храм став кафедрою Ніжинського єпископа. Після розправи у 1930 роках над “автокефалістами” войовничі безбожники добралися й до самого храму. Спасо-Преображенську церкву закрили, а в ній розташували військовий склад. Як розповідають старожили, під час Другої світової війни, влітку 1941 р., коли з міста виходили підрозділи Червоної армії, будівлю церкви разом з військовим майном, що не було евакуйоване, підпалили.Під час окупації в Ніжині гітлерівські загарбники знищили дзвіницю, залишки якої височіли понад дорогою та буцімто загрожували обвалом. А після війни, наприкінці 50-х років, з допомогою вибухівки нова влада знищила прибудовану до храму теплу церкву. Готували до вибуху і Спасо-Преображенський храм. Але він вистояв.Смертельна загроза знов нависла над Спасо-Преображенським храмом 1960 року, коли тодішній секретар Ніжинського міськкому компартії П. Чаус та голова виконкому міськради Л. Гузієнко звернулися до Ради Міністрів УРСР з листом, у якому повідомляли, що існуючі з Ніжині аварійні церковні споруди (серед них і Спасо-Преображенський храм) “своим внешним видом обезображивают город, что вызывает справедливое возмущение общественности”. Чиновники пропонували розв’язати проблему нестачі коштів на реставрацію храмів за допомогою… бульдозерів. Вони просили дозволу на “розборку” аварійних церковних будівель, зокрема на знищення Спасо-Преображенської церкви. Але цей бульдозерний задум не здійснився. Рада Міністрів не дала дозволу на руйнування пам’яток, зазначивши, що всі вони мають неабияку історико-культурну цінність. Однак реставраційні роботи не починалися.Сьогодні ми переживаємо складний і суперечливий, але незворотний процес відродження духовності. Відкриваються православні святині, відроджується українська православна традиція, утверджується ідея помісності Української Православної Церкви. Доведений за роки радянської влади до стану жалюгідної руїни, сплюндрований та осквернений, Спасо-Преображенський храм 1998 року влада “милостиво” передала Київському патріархатові. Відтоді його настоятель — вихованець Київської Духовної Академії УПЦ КП о. Віталій Філозоф.Громада прибрала сміття біля храму, пристосувала для богослужінь приміщення колишньої автостанції, що розташоване на подвір’ї церкви. Незважаючи на холод і незручності, провокації прихильників “канонічного”, себто “московського православія”, і навіть неодноразові пограбування, тут регулярно відбувається служба Божа, а в пам’ятні Шевченківські дні — загальноміські урочистості та панахиди за Великим Кобзарем.2002 року завдяки допомозі народного депутата України, колишнього голови Верховної Ради України Івана Плюща та Київського міського голови Олександра Омельченка спеціалісти проектно-реставраційного інституту “Укрпроектреставрація” розробили проект відтворення первісного вигляду Спасо-Преображенської церкви. Уже виконано першочергові роботи з відбудови бань та консервації пам’ятки. 22 березня 2002 року в Ніжині урочисто освятили і встановили хрести на Спасо-Преображенській церкві. За давньою традицією, всі охочі змогли доторкнутися до освячених хрестів перед тим, як вони навіки засяяли на відновлених банях храму.Зараз відновлення триває. І хоч воно потребує величезних зусиль священиків і мирян, вкладання чималих коштів, сподіваємося, що невдовзі оновлений храм скликатиме вірян на молитву, щоб ішли вони дорогою духовності й високої моралі.ПротоієрейОлександр МОРОЗОВ,голова Ніжинського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
