Назад в ІмперІю?

Богдан Олексюк,експерт Інституту відкритої політикиНещодавно деякі російські ЗМІ опублікували матеріал співробітника центрального апарату Партії реґіонів України Віктора Пироженка, в якому перегляд історії України розглянуто як операцію зі “зміни свідомості” і як інструмент “для створення нової української нації”. Цій “новій українській нації” автор приписує такі властивості, як “тотальне відчуження від Росії, відмова від спільної російсько-української історії, пережитої цими народами у спільній державі, комплекс її вищості над росіянами”.Віктор Пироженко підкреслює, що процес формування української національної ідентичності відбувається на основі етнічного компоненту, а історія відіграє роль будматеріалу для нових міфів і легенд. До таких “нових легенд” автор зараховує й тезу про те, що українці й росіяни — не єдиний народ, і що саме Україна, а не Росія — спадкоємиця Київської Русі.Ще у радянський час один із провідних українських істориків Михайло Брайчевський розвінчав концепцію “спільної вітчизни”, спільного походження російського, українського і білоруського народів, на основі якої КПРС наголошувала на спільності культури, історії, на основі якої впроваджували ідею утворення єдиного радянського народу шляхом злиття націй. Професор Брайчевський став для української інтелігенції, зокрема молоді, символом правдивого патріота України, який протиставився так званій “радянській історичній науці”, що насправді була різновидом комуністичної міфотворчості. Своїми працями він кинув виклик партійним історикам — фальсифікаторам історії України.Не дивно, що свій матеріал Віктор Пироженко публікує в російських ЗМІ. Адже він повторює пропагандистські штампи СРСР й імперської Росії. Примарне прагнення цієї країни повернутися до статусу наддержави відбивається передусім на її гостро негативному ставленні до незалежної України, а наполягання автора на потребі узгодження українського бачення історії з російськими науковцями яскраво свідчить про те, в чиїх інтересах він виступає.Важко сперечатися з вигадками, перекрученнями і просто безглуздими твердженнями, особливо якщо вони перетасовані з правдивими й очевидними. До перекручень і вигадок належать твердження Віктора Пироженка, що нібито нова версія української історії — знаряддя формування “української етнічної нації в її галицькому варіанті”, за еталон етнічних українців має бути взяте населення Галичини, а поняття “українська політична нація” й “українська етнічна група” начебто треба примусово об’єднати.Що ж, страх і ненависть автора до галичан зрозумілі. Адже саме цей край завжди був осередком українського національного спротиву і П’ємонтом українського культурного відродження. Але ж де підстави стверджувати, що галичани мають якусь перевагу чи їх беруть за еталон? Ні волиняни, ні подоляни, ні наддніпрянці не скажуть, що їх у чомусь зневажено. Інша річ — українськість. Справді, ми будуємо українську Україну (щоправда, надто повільно і кволо). Але це не те саме, що Україна для українців. Звідки теза про суміщення політичної нації й етнічної групи? Хіба що зі штампів радянської контрпропаганди проти буржуазних націоналістів, які й досі побутують у Росії. Звідти ця пропаганда вільно проникає в уми тих українців, які звикли дивитися російське телебачення і читати російську пресу. Типова для неї суміш правди і брехні, ненависть до всього українського, що не ідентифікується з російським (малоросійським), а також до Заходу (особливо до НАТО) досі формує ментальність багатьох наших громадян, зокрема на півдні та сході України.Звичайно, справжнім і повноправним громадянином нашої держави може бути і росіянин, і татарин, і поляк, і єврей. А звинувачувати українську владу в тому, що вона формує в української нації комплекс вищості над іншими, може лише відірваний від реальності спостерігач. Віктор Пироженко звертає увагу на те, що в нових інтерпретаціях історії заперечено позитивний досвід спільної діяльності українського і російського народів у рамках Російської імперії й СРСР. Справді, ми прагнемо відмежуватися від певних “досягнень” імперії й доби тоталітаризму, оскільки не мали впливу на політику тих держав, а були фактично колонією. Не викликає сумніву те, що за умови власної державності Україна давно була б демократичною й економічно розвиненою європейською державою. Зрозуміло, яке ставлення автора до Голодомору (це слово він пише з малої літери і бере в лапки). Він пропонує зняти це питання, доки українські й російські історики не дійдуть спільної думки щодо цієї теми.Зрозумілі також погляди Віктора Пироженка на ОУН і УПА. Вони залишилися в руслі радянської пропаганди. Можна назвати їх музейними, якби вони не домінували в Російській Федерації, Білорусі та частині України.У такому контексті звинувачення автора Українського інституту національної пам’яті в міфологізації та переписуванні історії можна сприйняти лише як комплімент. “Нам своє робить”.Що ж пропонує Віктор Пироженко? Реалізувати “традицію побудови спільної Російської імперії, чи, говорячи сучасною мовою, — наддержави. В умовах ХХІ століття розвиток даної традиції призвів би до виникнення в тому чи іншому вигляді російсько-українсько-білоруського об’єднання як спадкоємця Російської імперії в культурному плані й Радянського Союзу — в геополітичному”. Невже саме таким бачить майбутнє України Партія реґіонів?Результатом потужної антиукраїнської кампанії в російських ЗМІ стало те, що, за опитуваннями громадської думки, Україна потрапила до ворожих держав, зайнявши третє місце після США і Грузії (цікаво, що найбільшим другом для росіян став Китай). Більшість українців вважає, що Російська Федерація належить до дружніх держав. Отже, саме брудна антиукраїнська пропаганда керованих владою російських ЗМІ псує російсько-українські відносини, а не, як намагається довести автор, перегляд української історії задля очищення її від залишків комуністичної пропаганди і висвітлення замовчуваних раніше сторінок.Те, що Росія не може змиритися із втратою України як складової імперії, зрозуміло. Але те, що найбільше критики дістається саме Україні та Грузії, свідчить, що саме демократичний шлях розвитку, на який стали ці країни, дратує Москву. Адже цей шлях, з погляду Кремля, — небезпечний приклад для Російської Федерації, що може сприяти розвалу імперії. Тому слід дискредитувати ці країни в очах росіян і, якщо можливо, цілого світу. Сумно, коли цим займаються громадяни України.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment