За усталеною християнською традицією, священикові негоже бути археологом — щоб не ворушити спокою душ. Перший, хто “офіційно” на українських теренах порушив цей давній постулат, — Юрій Шумовський, уродженець села Мирогоща Дубенського повіту. Після настирливих переконань церковних високопосадовців у тому, що археологія — це не осквернення, а навпаки, пізнання істини людського буття, він таки отримав від митрополита Діонісія дозвіл на розкопки на Волині. І так захопився ними, що став одним із найвідоміших дослідників історії, й не лише волинської. Його діяльність вийшла далеко за межі України: Юрій Шумовський працював навіть на Африканському континенті. Там він натрапив на слід давнього племені, яке причетне до Мойсея. Був директором музею у Бамако, видав книжку “Під гарячим сонцем Африки”. І часто шкодував, що не може прислужитися Україні, з якою довелося розлучитися, адже радянська влада почала переслідувати його за націоналістичні переконання. Усе це відбувалося в минулому столітті, а нині виповнюється 100 років з дня народження професора, магістра богослов’я, автора багатьох історичних книжок Юрія Шумовського, який не дожив до цієї дати лише чотири роки. Помер він у місті Саванна (США). Там його й поховано.
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.“БОЙОВЕ ХРЕЩЕННЯ”Юрій Шумовський народився 1908 року в сім’ї священика. Його батько о. Федір був не лише відомим духівником, а й політиком, адже представляв волинські терени у Державній Думі. Мріяв, щоб його син продовжив сімейну пастирську традицію. Зрештою, ця мрія збулася. Хлопець закінчив Крем’янецьку духовну семінарію, теологічний факультет Варшавського університету. І… його полонило краєзнавство. Він став науковим працівником, а потім — директором Рівненського музею. “Бойове хрещення” науковець отримав в експедиції в село Острожець Млинівського району, і вже під час цих розкопок натрапив на кілька монет різних епох. Одна з монет — із зображенням царя Давида — унікальна. Перша експедиція захопила Юрія Шумовського, і він вирішив ще раз розкопати Острожецькі кургани. Археолог ніби відчував, що неодмінно натрапить на щось надзвичайно важливе та рідкісне. Власноруч Юрій Федорович знайшов ще одну монету, яку раніше на Волині не зустрічали і відшукати не пощастило жодному з археологів. Унікальність монети у тому, що виготовили її перші християни. Мідяк яйцеподібної форми з одного боку мав зображення Ісуса Христа на троні, а на звороті було витиснуто напис “Іісус Василеус Цар Іудеї”. Шумовський довів, що знайдена монета — робота візантійських майстрів. Науковець передав візантійський гріш на зберігання до обласного музею в Рівному. Цей заклад на початку 40-х років ХХ століття тільки-но створювали, і монета стала одним з його головних експонатів. “ЦЕ Ж ВОРОГ НАРОДУ. ЙОГО НА СИБІР ВИСЛАТИ ТРЕБА…”Саме напередодні війни Юрія Шумовського записали до політичних неблагонадійних. Тоді, працюючи за сумісництвом учителем гімназії, Юрій Федорович несподівано для самого себе одержав офіційний лист від головного управління народної освіти області. У ньому, зокрема, зазначалося: “У зв’язку з тим, що ви були священиком і законовчителем шкіл, позбавляєтеся права викладати у радянських школах Волинської області і звільняєтеся з роботи 1 квітня 1940 р.”За підозрою в тому, що Шумовський виявляє прихильність до національних традицій, історії та літератури, на його квартирі було зроблено обшук. “Кімнату не можна було впізнати, — писав у спогадах Юрій Федорович, — усе перевернули. Навіть постіль переглядали і знайшли у мене під подушкою кілька примірників української газети “Дзвін”.Знайшли у квартирі Ю. Шумовського також відозви українського комітету. Таке документальне звинувачення передрікало Шумовському подальшу гірку долю.“В першу ніч, коли ми повернулися до Рівного з Острожця, — пише у сімейній хроніці Ю. Шумовський, — прийшло НКВС і забрало з нашого дому отця протоієрея Михаїла Яковлєва та багато інших осіб з рівненської інтелігенції. Всіх їх розстріляли за Рівним… Родини їхні повивозили до Казахстану. В ту мить і я був перестрашений, що за мною прийдуть. А через декілька днів почалася війна. Німці сильно бомбили Рівне. Щоб запобігти арешту НКВС, мені порадили десь заховатися на той небезпечний час. Однак прочитавши наказ уряду про реєстрацію всіх осіб мого року народження, я вирішив діяти, як належить громадянину, — з’явитися до військової комендатури. У списках мого прізвища не було. Воно було в іншому, чорному списку. Крізь дверну шпарину я почув, як майор висловлюється на мою адресу: “Це ж ворог народу. Його до самураїв або на Сибір вислати треба…”Як вийшов із комендатури, Шумовський не пам’ятає. Однак він розумів, що іншого виходу, як заховатися, немає. Допоміг йому о. Даниїл Пундер, протодиякон рівненського собору, зачинивши у великій скрині з недогарками свічок. Так минуло три дні. На четвертий Шумовський вийшов зі схованки на волю, хоч вона була умовною — у Рівне входили гітлерівські частини.КНИГИ,ВИХОПЛЕНІ З ВОГНЮПодвижництво Юрія Шумовського у створенні та утвердженні Рівненського музею унікальне. Його цікавило все, що стосувалося Волинського краю. Він надавав значення і дрібницям, і реліквіям.Юрій Шумовський дуже турбувався, що до зібраних у музеї книг дедалі настирливішу увагу почало виявляти німецьке військове начальство, особливо після того, як у Рівному (і водночас у музеї) побував високопоставлений нацистський чиновник, міністр Адольф Розенберг разом із самим Геббельсом. Вони дуже ретельно оглянули каталоги й наказали, щоб усі заборонені урядом книжки віддали в макулатуру, тобто на фабрику переробки паперу. Коли Шумовський почав заперечувати, ті урвали директорову репліку. Потім подали йому список заборонених книжок і сказали, що вже завтра все заберуть.На жаль, на захист Шумовського не стало рівненське військове начальство. “Тому, — згадує Юрій Федорович, — довелося віддати майже всі книжки, що були в списку: твори Сенкевича, родовід польської шляхти, українську націоналістичну літературу, совітську енциклопедію, твори Леніна, Сталіна, Маркса та інших комуністів. Однак я на свій страх і ризик залишив в архіві по одному примірнику кожного з цих творів для наукових дослідів та студій. Працівники це знали й обіцяли тримати все в таємниці. Слова свого вони не порушили аж до останнього дня мого перебування в музеї”. Багато з цих книг, на щастя, збереглося.ПРОЩАЙ, “МИРОЛЮБЕ”! ЗДРАСТУЙ, ПАТРІОТЕ!Прощання з Рівним для Юрія Федоровича було швидким. Тоді німецька поліція почала масово заарештовувати відомих представників української інтелігенції. У цей список мав потрапити і “Миролюб” (псевдонім Шумовського), адже він співпрацював із газетою “Волинь”, спілкувався з Уласом Самчуком, у публікаціях і в промовах відверто висловлювався за незалежність Української держави. О. Юрія (окрім директорування та розкопок, він відправляв службу Божу в церквах на Омеляні та Басовому Куті) завчасно повідомили про загрозу. Утікаючи, Шумовський взяв із собою лише печатку та ключі від музею. А в повоєнний час священику довелося тікати від радянської влади, яка приписала йому ще більше “гріхів”. Тривалий час він провів за кордоном — у Європі, в Африці, Америці, здійснив десятки експедицій, збагатив музеї тисячами знайдених експонатів. А ще працював місіонером ООН, кореспондентом газети “Свобода”, друкував наукові статті у найпрестижніших виданнях. Його внесок у світову науку вагомий. До 100-річчя з дня народження Юрія Шумовського у Дубні провели науково-теоретичну конференцію, присвячену славному землякові.
