Іван ЮЩУК, завідувач кафедри Київськогоміжнародного університетуСтоліттями нам втовкмачували в голови, що нашої мови “не было, нет и быть не может”, що вона незаконнонароджена, придатна хіба що для анекдотів. Ми кивали головами та мовчки чухали чуби: і ми не ми, і я не я. І невтямки, що ніхто нашу багату, розкішну, співучу мову не шануватиме, якщо ми самі цього не робитимемо.А про те, що ставимося до неї недбало, свідчить і видання Українського правопису (Український правопис. — К.: Наукова думка, 2007), яке затвердили до друку вчені ради двох найвищих мовознавчих установ.На звороті титульної сторінки написано: “Видання 2007 року виходить з уточненнями, пов’язаними зі змінами в українській граматиці, що сталися останнім часом”. Це повідомлення дуже зацікавило, бо ще від часів Шевченка і відмінки, і дієслівні форми, і способи вираження підмета й присудка досі залишалися незмінними. Мова, зокрема її граматика, — явище, як відомо, досить консервативне. Що ж сталося в нас із граматикою останнім часом?Я уважно, слово за словом, зіставив видання Українського правопису 2007-го з його виданням 1993 року. Зміни, можна сказати, разючі: було Президент Академії наук України, тепер — Президент Національної академії наук України; було Міністерство освіти України, тепер — Міністерство освіти і науки України, був радгосп “Маяк”, тепер — кооператив “Садівник”, був Цюрих, тепер його нема, але Цілиноград аж двічі залишився, хоч його тепер уже нема.Водночас я зробив для себе парадоксальне відкриття: наш правопис неграмотний! Не буду голослівним, хоч можу видатися нудним (далі в лапках цитую уривки з Українського правопису 2007 року видання).§1. 2. “У деяких словах на місці о перед постійно наголошеним а (я) маємо у вимові й на письмі а: багатий… калач, кажан, качан…” і т. д, Насправді ж: багаті?ти, калачі?, кажани?, качани? — наголос не постійний.§ 2. б. “Відповідно до вимови в ряді слів не під наголосом пишеться -рі-, -лі:.. перебріхувати, злітати”. Тут маємо звичайне чергування е з і: брехати, летіти. Та й у слові перебріхувати оце -рі- під наголосом!§ 8. 3. д. “О, е наявні в закритому складі [тобто не чергуються з і]: …7) …Грабовський, Котляревський, Писемський…” Але до чого тут Писемський зі вставним е, яке й не повинно чергуватися з і?§ 9. 1. Після ж, ч, ш, щ, й перед м’яким приголосним, а також перед складами з е та и (яке походить від давньоруського и) пишеться е…” А чому тут не сказано, що й перед шиплячими маємо таке саме чергування: кружок — кружечок, ліжечко? Щоправда, далі ці шиплячі згадано, але чомусь аж у примітці.§ 10. 2. “е виступає в префіксальних морфемах дієслів доконаного виду, і — в дієсловах недоконаного виду: …замести — замітати, зберегти — зберігати, летіти — літати…” Останні два дієслова недоконаного виду. Та й у попередніх можливі пари з недоконаним видом: мести — замітати, берегти — зберігати. То до чого тут вид дієслів?§ 10. 2. Е (випадний) — И. “… завмер — замри…” замість українського завмри. Те саме завмерти — замру, замруть, замри в примітці до § 80. 3. б. 9.§ 17. “Знак м’якшення (ь) не пишеться: …2) після н перед… суфіксами -ств(о), -ськ(ий)”. А після д, т? Адже: Бершадь — бершадський, чудь — чудський, Прип’ять — прип’ятський — м’який знак не пишеться!У формулюванні в § 30, п. 3 трапилося відразу чотири неточності: “Через дефіс пишуться: а) складні прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та закінчення -ому або (-к)и: по-батьківському… по-батьківськи…”. По-перше, ці прислівники мають одну основу, отже, вони не складні, а прості; по-друге, по в них префікс, а не прийменник (це колишній прийменник), по-третє, -ому — суфікс, а не закінчення (це колишнє закінчення); по-четверте, подібні прислівники є не лише на (-к)и, й на (-ч)и (по-заячи), (-ж)и (по-ведмежи).§ 33. А. 1. д. “З дієсловами не пишеться завжди окремо, крім тих, що без не не вживаються: неволити, незчутися, ненавидіти, нестямитися…” Тим часом, у СУМ, т. ІХ, С. 812 бачимо: “…тільки як стямився згодом…”, “…по хвилі стямився…”, “Поки Сахно стямилася…” тощо. Отже, стямитися вживається й без не.§ 44. “За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни”. Не всі ті іменники, що мають рід та відмінкові закінчення, належать до тих чотирьох відмін: кошовий, ланкова, середнє арифметичне!Трохи далі: “деякі іменники чол. роду, а також спільного роду…” Але ж спільного роду нема, є іменники подвійного роду (див. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. — К., 1963. — С. 53).§ 45. І відміна. Тверда група: “…та чол. роду (назви осіб): Микита, Микола, Сава тощо”. А лелека, собака, що теж належать до твердої групи, — хіба це назви осіб?§ 45. ІІ відміна. Тверда група. Чоловічий рід. У переліку винятків звір, комар, снігур пропущено хабар та друг, а також пазур.§ 45. ІІ відміна. М’яка група. Чоловічий рід. “…сюди належить частина іменників із суфіксами -ар, -ир”. А де суфікси в іменниках цар, Лазар, Цезар, бровар, янтар, штир, які теж належать до м’якої групи?§ 47. А. Однина. 1. б. “І (після голосного та апострофа — ї)”. А після м’якого знака: ескадрильї, мантильї? І це повторюється далі.§ 47. Б. Множина. 2. “У родовому відмінку множини іменники першої відміни мають нульове закінчення або закінчення -ів, -ей”. І під пунктом б наводяться як приклади слова: мишей, свиней, сімей, статей… Щодо свиней та статей ще якось може бути, але у формі сімей — нульове закінчення, а не закінчення -ей!§ 47. Б. Множина. 5. “В орудному відмінку множини іменники першої відміни мають закінчення -ами, -ями, -ми” І далі: “Закінчення -ми …мають лише поодинокі іменники: ворітьми… курми…” Множинні іменники ворота, кури поки що до жодної відміни не належали, тим паче до першої.§ 48. 2. б. “Назви тварин і дерев: …дуба, кілка, коня…” Кілок — не тварина й не дерево!§ 51. 3. а. “Однак неслов’янські прізвища, які закінчуються на -ов, -ин, -ін, мають в орудному відмінку однини закінчення -ом”. А слов’янські — Литвин, Сербин, Волошин, Кармазин? Про них забуто.§ 51. 3. б. Друга відміна. “Іменники,.. що відмінюються як прикметники: Горошине…” А який стосунок ці іменники мають до другої відміни? Вони до жодної відміни не належать.§ 55. 1. Примітка. “Деякі іменники чол. роду [в родовому відмінку множини] мають і нульове закінчення: … таті?в (тат)…” Так само можна стверджувати, що можливі форми батьків і батьк! Такого в українській мові нема й бути не може!§ 55. 3. “Закінчення -ей мають деякі іменники чол. роду: гостей, грошей…”. Множинний іменник гроші роду не має і до жодної відміни не належить. Якби йшлося про назву дрібної розмінної монети гріш, тоді б цей іменник мав форму грошів: 10 грошів, а не 10 грошей. Те саме в § 58, п. 2. § 89. 1. У списку іншомовних загальних назв із подвоєнням букв мало стояти панно, а хтось виправив його на панна. І це вже й у шкільні підручники потрапило.Або у розділі “Найголовніші правила пунктуації”.§ 118. 3. “[У простому реченні кома ставиться] між однорідними членами речення: …Хоч живемо з пучок, а проте й для нас є місце у церкві… Полетіла б я до тебе, та крилець не маю”. Це ж складні, а не прості речення, і однорідних членів у них нема!§ 118. 6. “[У простому реченні кома ставиться] перед словами а саме, як-от, як, що стоять у реченні з однорідними членами після узагальнюючих слів: Ми певні, що …Ваше чуле серце не обмине… нашого бажання й жаги — бачити рядом із такими талановитими виставниками “Наталки Полтавки”, як Кропивницький, Саксаганський, Садовський, Затиркевич, і Вас, наша зоре!” Але ж тут узагальнювального слова нема.Нема узагальнювального слова й у придуманому реченні: Українські дореволюційні письменники: Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, Нечуй-Левицький — багато творів присвятили зображенню жахливої долі українського народу (§ 121. 6). § 121. 10: “[Тире ставиться] між частинами безсполучникового складного речення…: Як тільки займеться десь небо — з другого боку встає зараз червоний туман…” Таж речення сполучникове, складнопідрядне: перша частина — підрядне речення, друга — головне!Трапляються пунктуаційні помилки (видання 2007 р.): …сміливих але часом недосяжних проектів… (пропущено кому); …десь далеко в степу, за садками тремтить… (пропущено кому); Як тільки ясний день погасне І ніч покриє божий мир, і наше лихо трохи засне… (пропущено кому); Там батько плачучи з дітьми (пропущено кому); у ремарці: (Плаче, цілує її руки). — не там крапку поставлено; — У мене, вів своє дід… (пропущено тире).Чи слід у правописі (видання 2007 року) й далі згадувати Мао Цзедуна, Кім Ір Сена, Хо Ші Міна (§ 38), ніби серед китайців, корейців, в’єтнамців нема достойніших людей, величати Тельмана (Слухай, Німеччино, Тельман говорить!!!), Котовського (Котовський справді палив поміщицькі маєтки…), класову свідомість (§ 118. 1)?І це ще не все. Правила в сучасному Українському правописі викладено хаотично, безсистемно, формулювання нечіткі, часто заплутані, багатослівні, є безліч пунктів та підпунктів, приміток. Правопис важкий для користування і створює враження, ніби наша мова якась недолуга, хоч насправді вона за своїм граматичним ладом та фонетичними законами стрункіша й впорядкованіша, ніж, наприклад російська чи англійська.До всього цього слід додати й те, що урядової Правописної комісії зараз нема, навіть такої, яка була досі, коли в ній погоду робили історики й політики, а не мовознавці. То чи ми поважаємо себе, нашу мову та молодь, яка вивчатиме українську за таким недолугим правописом?
