Микола ДМИТРЕНКОЯВІР — символ світового дерева, прадерева життя, роду; першопочатку; здоров’я, дитинства, молодості, чоловічої сили і вроди, козака, парубка; пам’яті, смутку, зажури, жалю, горя. М. Костомаров писав, що явір (чинароподібний клен) — пісенна назва; “символ печалі, нещастя і суму. Майже в усіх піснях, де є це дерево, зміст зазвичай сумний”.Явір, як засвідчують колядки, був ще до створення світу:Коли не було з нащада світа,Тогди не було неба, ні землі.А но лем було синєє море,А серед моря зелений явір.На явороньку три голубоньки,Три голубоньки радоньку радять,Радоньку радять, як світ сновати…Голуби спускаються на дно моря, дістають пісок і золотий камінь, сіють їх. Тоді утворюються земля, сонце, місяць, зірки. А потім дерево стає своєрідним центром, що символізує світобудову, організацію життєвого простору:Стоїть яворець тонкий, високий,Тонкий, високий, в корінь глибокий.А в коріненьку — чорні куноньки,А в середині — ярі пчілоньки,А на вершечку — сив соколонько.А далі дерево стає не абстрактним об’єктом десь серед моря, на горі чи в полі:Стоїть явір посеред двора,На яворі золота кора.Золота кора, срібная роса…Часто в обрядових піснях образ явора відіграє роль рефрена, повторюється як приспів після одного чи двох рядків, що символізує життєствердження:Ой за садом, садом три місяці рядом.Ой яворе, явороньку зелененький!Із явора робили колиску, щоб дитя росло здорове; меблі, щоб їх не так скоро точив шашіль; коромисло, щоб гнучке було й не муляло плече; сопілку, щоб лунали чарівні звуки; труну (а якщо вже не було явора, то із сосни). Скрипки Страдіварі — також з явора-клена.Пісенні образи явора мають переважно негативні конотації. Найвідоміші пісні з початком “Стоїть явір над водою, в воду похилився”. Є з-поміж них пісні козацькі, рекрутські, солдатські, жовнірські, бурлацькі, відомі й балади із загибеллю закоханих. Як правило, явір у піснях — “зелененький” і “похилився”. Ця поетична модель передбачає для повноти конструкції появу козака (бурлака, парубка, хлопця): він “молоденький” і “зажурився”. Стоїть явір над водою, в воду похилився;На козака пригодонька, козак зажурився.Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький;Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький.Іноді явір — свідок трагічних подій, нещасливих збігів обставин:Під явором зелененькимЛежить козак молоденький,Постріляний, порубаний…Або ж така констатація:Утратила свій віночокЧерез дурний розумочок.Під явором зелененькимЗ козаченьком молоденьким.У баладних сюжетах часто на явір перетворюється козак, чоловік або закохана пара: він стає явором, а вона — тополею, сосною, калиною тощо. У творах Т. Шевченка образ явора суголосний із народнопоетичним. Відомий чоловічий квартет “Явір” символізує не сум, а голосистість, пісенність, задушевність і пам’ять.
