Володимир ПРОЦЕНКО, Крим Продовження. Поч. у ч. 20 за 2008 р.Ті події докладно описує активний член ОУН, кримчанка Ніна Колесник. З протоколу її допиту стало відомо про початок роботи Похідних груп у Криму: “В кінці листопада 1941 року батько привів додому двох чоловіків. Один назвався Тесля, а другий Вольчак. Вони стали систематично приходити до нас. У січні 1942 року в розмові з Теслею я ознайомилася з історією визвольної боротьби українського народу проти колоніального рабства. Після розмов Тесля приніс націоналістичні брошури українською мовою. Я не дуже добре знала мову, і Тесля мені допомагав її вивчити. За місяць навчилася писати і читати. Тесля і Вольчак регулярно давали мені націоналістичну літературу “Ідея і чин”, “Де шукати наші традиції” і розповідали про різницю між націоналістами Мельника і Бандери, чому організація має два напрями. На початку жовтня 1942 року Вольчак мене влаштував у магазин “Консул” продавцем, відтоді я свідомо почала працювати в ОУН. Вольчак приніс друкарську машинку, і я навчилася друкувати. Перша листівка була про загиблих у Джанкої членів організації. Із 1942 року я виконувала роль зв’язкової, не раз виходила на контакт із керівниками ОУН, що прибували до Сімферополя. Пам’ятаю, що в березні 1943 року до мене на квартиру прийшов Вольчак з новою провідницею “Ольгою”. Вона переночувала, а потім зібрала керівництво організації: Вольчака, Янчишина, Теслю, Шарафана. Під час розмови я не була. У мене на квартирі “Ольга” ще тричі зустрічалася з Вольчаком і Шарафаном. Переховуючись від мобілізації на примусову працю до Німеччини, на літо я поїхала працювати в село, а в листопаді 1943 року повернулася додому. Мені сказали, що Теслю заарештувало ґестапо. Упродовж місяця Олександра Калиновська і Вольчак розробляли план звільнення Теслі з-під варти. Потім Калиновська повідомила, що Марія Трубач допоможе його звільнити, але вона зникла. Теслю не вдалося визволити. Ґестапо його розстріляло”.Тепер відомо, що з травня до 22 вересня 1943 року окружним кримським провідником працювала Катерина Яківна Мешко, вона ж — Озерська або Верещак, а в Криму — Ольга Пруднік. Тоді розпочинається загальноукраїнський процес мобілізації до лав УПА. За цей короткий час “Ольга” відрядила з Криму сотні добровольців. До лав УПА було призвано окружного керівника Івана Янчишина. Адже за спогадами очевидців та учасників тих подій, у Криму діяв націоналістичний революційний комітет, що мав легальні назви Симферопольський український комітет, а потім Бюро допомоги українському населенню. В обов’язки комітету, попри адміністративно-господарську й культурно-пропагандистську роботу, входили так звані загони самооборони і шпиталь. Один із мобільних загонів, що дислокувався на залізниці під керівництвом “Рустема”, налічував до 30 озброєних повстанців, в іншому, що його очолював колишній петлюрівець “Савка”, за потреби можна було мобілізувати за короткий час понад двісті членів ОУН. Під час операцій з визволення військовополонених з таборів та примусовців на роботу до Німеччини загинули кадрові керівники Микола Шапар та Зіновій Колесник. Окрім повстанських формувань, діяв загін “Сиваш”, який окружний провід поповнював звільненими військовослужбовцями, прихильними до ОУН, а інших переправляв через зв’язки Володимира Шарафана і зв’язкову Гелену Шенкшло в Північне з’єднання радянських партизанів. Є відомості про передачу радянським партизанам трьох літунів, а також акумуляторної батареї для радіостанції. Отже, Катерина Мешко блискуче виконала свою місію, поповнюючи кримчанами “Холодноярців” та інші бойові підрозділи УПА, і сама в жовтні 1943 року разом зі своїм чоловіком Омеляном Логушем (псевдонім “Іванів”) перебралася на Волинь, тимчасово залишивши окружним провідником “Петра”, а потім свого заступника з пропаганди Володимира Шарафана. Багато вихідців із Криму вирушило на підсилення інших організацій і УПА. “Петрова” на початку 1943 року направили провідником Новомосковського ОУН Дніпропетровської області, “Комар” 1944-го став окружним провідником на Львівщині, севастопольця “Моряка” 1943-го призначили командиром сотні УПА “Бійці”, що діяла в Одеській області. Можна назвати багато революційних українських діячів, що гартувалися в Криму. Катерина Мешко народилася 1910 року в містечку Старі Санжари під Полтавою в незаможній селянській родині. Батька розстріляли як заручника, коли їй було десять років, за невиконання у волості продподатку. Двоюрідного брата розстріляли “за агітацію”. Дядька вивезли невідомо куди як члена Спілки політкаторжан. Рідного брата Євгена, члена “Просвіти”, вбили “сільські активісти”. Зазнали репресій інші члени родини. Катерина опинилася у Дніпропетровську, працювала на металургійному заводі ім. Петровського, вчилася на робітфаці. 1937 року виїхала з пригнобленої терором України до Москви. Там закінчила електромеханічний інститут і 1941 року повернулася на батьківщину. Коли німці захопили Дніпропетровськ, стала на шлях боротьби з окупантами, вступивши в ОУН. Володимир Антонович Шарафан (“Усач”, “Друг-Ша”) народився 1908 року в Києві. Вихованець Ново-Стародубського дитячого будинку Дніпропетровської області. З 1927 року навчався в Кіровоградському педагогічному технікумі, а з 1933 — студент Сімферопольського педагогічного інституту. З січня до травня 1942 року перебував в ОУН мельниківській, з липня 1942 року — член ОУН (р), належав до рою Петра Микитенка. З травня 1943-го — окружний референт з пропаганди, а з 15 жовтня 1943 року — кримський окружний провідник. Заступник керівника націоналістичного революційного комітету з підготовки збройного повстання в Криму проти німців і росіян. Брав активну участь у збільшенні мережі ОУН, створив українську початкову школу. На відміну від інших, мав зв’язки з радянським підпіллям і був знайомий із членами чекістської групи “Сокіл”, яким передавав розвіддані про дислокацію німецьких військ, складів зброї та пального, стратегічних об’єктів та список із чотирьох прислужників ґестапо. Незважаючи на це, його заарештувало НКВС 26 липня 1944 року. За матеріалами кримінальної справи, не видав жодного члена ОУН, про яких не було відомо слідчим НКВС. На сторінках 69 і 71 справи є бурі плями, схожі на кров і пропалини від цигарок, що дає привід уявити методи впливу на обвинувачуваного й одну з причин винесення трійкою смертельного вироку 4 грудня 1944 року, який було виконано 13 лютого 1945-го.Далі буде.
