Валентина ДАВИДЕНКОНавіть автопортрет вона написала з тюльпаном. Може, у квітковому житті він був її охоронцем чи теж художником. Інколи близьким друзям казала, що, мабуть, була квіткою. Так любила ромашки, волошки, іриси. У нашому нинішньому бутті дедалі важче комусь довіритися. Хіба що квітам і поодиноким друзям. Таким, які сердечно радіють твоїм успіхам і навіть надихаються ними в своєму житті. Наївний і тому далекосяжний у своїй мудрості крок зробила письменниця Тамара Севернюк: своєю книгою “Летючий промінь вічності” вона покликала нас повернутися до джерела натхнення як джерела сьогочасного буття. Годі прораховувати вигоди кожного вчинку і потиску рук “потрібної” людини, щовечірнього підсумку “дебет-кредит” і змагань у гонах по вертикалі — хто більше вивищився. Істина, хоч і без іронії, але усміхнеться, бо є цінності неперехідні: квітка ніжна живою красою, щире почуття осяває ясніше, ніж діаманти, і напоює радістю душу. У м’яких оксамитових беретах і пурпурових плащах приходять друзі твого натхнення — художники Ренесансу, поети “Болотяної Лукрози”. А ще ця усміхнено-сумовита, навіть в образі своєму акварельна, та, хто і бабусю Анну, і жовтий капелюшок з живою квіткою, і навіть свої хвилини смутку писала акварельно чисто. Як жила. Наталя Ярмольчук — художниця і поетеса.Книга “Летючий промінь вічності” — не біографічний нарис про талановиту буковинську мисткиню, а збережений світ її життя, зібраний із спогадів друзів, листів, статей, її малюнків і поезій, а ще тих, кого любила сама Наталія Ярмольчук і надихалася в своїй творчості — майстрів усіх століть. “У м’яких оксамитових беретах і пурпурових плащах…” Нині нечасто зустрінеш таке самовіддане прагнення однієї талановитої людини підтримати талант іншої. Так було за життя Наталі Ярмольчук. Світлу сутність її творчості відома поетеса Тамара Севернюк відкривала для себе й інших всі п’ять років їхнього знайомства. Здійснювала спільні проекти, поєднуючи з її мистецтвом своє поетичне слово у книгах, листівках. Нишком купувала в галереях Наталині акварелі, щоб допомогти в скрутну хвилину. Коли ж обірвалося це життя, “пречиста пелюстка — Летючий Промінь Вічності”, крізь біль втрати проросло інше почуття: “нетутешні струми схожості” ріднять митців різних часів. І, можливо, саме сучасникам потрібно повернути мереживо філософського слова і прозорість акварелей однієї з найобдарованіших художниць Буковини, яка за коротке життя створила так багато. Так народилася ця унікальна книга.“Це намагання прозрити людську сліпоту, звернути увагу кожного до м’якого і бережного ставлення до всього, що його оточує, та й, врешті, до себе самого.Це тихий виклик демагогії, вимахуванню прапорами і гаслами “Ми — європейці!” і складанням у вагітні різними закордонними купюрами гаманці срібнозаманних “євро”. І нерідко продавання за це срібло найсвятішого. Повний гаманець — це, звичайно, не зле, але багатство життя — щось трохи інше. Великий європеєць Андре Моруа в своїх письменницьких шедеврах не раз повторював: …вдивіться, справжнє життя — поряд із вами. Воно в нехитрих радощах і прихильностях…Але людей так легко одурити… Кілька туманних слів можуть довести їх до вбивства, ворожнечі, блуду. Використайте всю владу, якої досягнете, на те, щоб повернути їх до цього справжнього життя…Влада митця — теж Влада!Може трапитися, що ця книга-альбом, яка зараз у ваших руках, переверне вашу долю, випростає, якщо вона крива, вашу дорогу, пом’якшить, якщо воно жорстоке, ваше серце і змусить розтулити руку, в якій — камінь, і вам захочеться схилитися до галявинки, на котрій ростуть невибагливі квіти, і вимовити, торкнувшись землі, два слова: люблю… прости…Хай вас не дивує сусідство Наталиного імені з іменами славетних майстрів слова чи пензля. Мистецтво ріднить його подвижників”.Свої ніжні й трохи сумовиті у цій красі акварелі Наталя Ярмольчук підписувала, мов продовжуючи діалог: “Біла печаль твого світла” — засніженому дворику, “Політаємо разом” — крихітній пташці в небесах, “Приходить спомин, як Месія…”, і раптом якійсь дерев’яній хижці в буйній трав’яній глушині — “Здрастуй…” І скупа й водночас сяюча графіка одненького безлистого дерева: “Любов ласкава…”Вона залишила нам цей заповіт попри всю печаль великих і малих втрат цього буття — Л ю б о в л а с- к а в а…
