ВИСОКА МІСІЯ МОВИ

Святослав МІЗЕРНЮК— Ліберально-демократичні суспільства Європи потурають нинішньому відновленню Російської імперії. Роблять це не задарма: найвищим посадовцям європейських країн персонально дарують нафтові вежі для того, щоб там не звертали уваги на дії старої-нової імперії щодо її територіальних претензій. Тож загроза для України цілком реальна. Якщо ми не сконсолідуємося навколо головних чинників — мови, культури, історії та історичної пам’яті, ревізію яких дехто у нашому ліберальному суспільстві та за його межами хоче зробити, — можемо втратити державу. Найважливішою, найпринциповішою у нинішньому українському суспільстві залишається тема мови, — наголосив голова Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка, народний депутат України Павло Мовчан, розпочинаючи 26 червня засідання “круглого столу” “Правовий статус української мови як державної. Мовне законодавство та реалії сьогодення”. — Адже майже десять років минає з часу подання народних депутатів України звернення до Конституційного Суду з приводу тлумачення 10 статті Конституції. Конституційний Суд розтлумачив (17 грудня 1999 року), що дія цієї статті обов’язкова на всій території України у всіх сферах життя. Але і нині, через роки, у нашій державі нічого кардинально не змінюється. Звичайно, можемо розмірковувати, що є зовнішні впливи, існують внутрішні проблеми, але найбільші вороги — ми самі.Приймаючи Конституцію і 10 статтю як базову, ми сподівалися, що ті принципи було прописано навічно і вони непорушні. Ми радо вітали ідеологію, яка запанувала в країні. Але де ж Закон про мови? Чому досі 10 статтю Конституції не виконують? Чому не передбачено в українському законодавстві відповідальності за її порушення?!Тепер бачимо спроби ревізії Конституції.У розмові за “круглим столом” його учасники наводили досягнення світового досвіду в мовному питанні. Так, у Франції мовне законодавство вдосконалюється упродовж століть. Прийнятий там закон передбачає кримінальну відповідальність за невживання французької мови у рекламі. Чому такого закону нема у нас?Безапеляційно гостро почала свій виступ народна артистка України Лариса Кадирова: “Ми збираємося рік у рік, стурбовані тим, що діється довкола, дивимося в очі одне одному, обговорюємо пекучі питання, наводимо прикрі приклади, та чомусь усе залишається незмінним”. Це справедливо, адже інтелігенцію, яка невтомно розповідає суспільству і владі про небезпеку бездуховності, безкультур’я та втрату українцями самоідентичності, не слухають ані державні мужі, зайняті безкінечними чварами, ані громада, яка за такої непевної економічної ситуації змушена дбати про те, чим нагодувати та у що зодягнути і взути себе й своїх дітей. Досить слушною стала пропозиція “круглого столу” проводити подібні обговорення на радіо — у прямому ефірі каналу “Культура”, щоб залучити до спілкування якомога більшу кількість небайдужих громадян. Хоч і тут є “підводні рифи”: радіо “Культура” має досить незначне покриття в країні, тому велика частина українців не має можливості його слухати. До речі, те саме і з культурологічними програмами на телебаченні: їх або немає зовсім, або ж транслюють тоді, коли значна частина телеглядачів не має змоги їх переглядати.Отже, владоможці нічого не роблять, щоб суспільство було освіченим, культурним і високоінтелектуальним.А хіба таку владу обирав помаранчевий Майдан? Уже те, що “круглий стіл” у Спілці письменників України зібрав так багато авторитетних людей, свідчить, що суспільство занепокоєне ситуацією та прагне здолати труднощі. — Варто не стільки скаржитися на всілякі негаразди, а брати плуг і тягти його всією громадою, — переконаний голова Спілки офіцерів України В’ячеслав Білоус. Треба кожному на своєму місці робити маленьку справу, з якої виростатиме велика. Адже дванадцять апостолів змінили цілий світ!Є Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка — організація, яка власним прикладом переконує, що вона не лише робить важливі справи, а й вірить у них. Люди дізнаються про її досягнення і спільно працюватимуть на просвітництво. Роботи тут дуже багато. Навіть у демократичній більшості Верховної Ради кожен третій із фракції БЮТ спілкується російською, на всіх поверхах ВР продають переважно російськомовну періодику. Невже парламентська більшість разом з Арсенієм Яценюком не може знайти рішення на користь україномовної преси? Тож чи не дивно на цьому тлі звучать вигуки проросійських сил про насильницьку українізацію?— Насправді у теле- і радіоефірі лише імітують українізацію, зате суржик та стилістично неоковирні тексти заполонили весь ефір, — каже Леонід Мужук, член Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, заступник директора КДТРК. — Але що казати про ефір, коли у ВНЗ, де навчають майбутню еліту України, і зокрема журналістів, мовного законодавства теж не дотримуються? А може, починати треба не з ВНЗ, а з дитинства, коли людина формується як особистість?— Гадаю, що це саме школа — середня і вища — виховує громадян, — розмірковує народний депутат України, кандидат філологічних наук Юрій Гнаткевич. — А вищі навчальні заклади ще й формують інтелігенцію, яка має бути національною, українською. На жаль, вона поки що не така. Повсякчас треба нагадувати про народ як джерело влади. Помаранчева революція як бунт відбувалася не лише тому, що скоробагатьки дощенту розікрали державу. Проти курсу на подальшу русифікацію піднялася інтелігенція! І це було однією з головних причин цієї революції. Однак за помаранчевої влади в державі мало змінилося, хоч міністр Вінський багато зробив, щоб українізувати транспорт. Чимало робить Національна рада з питань телебачення і радіомовлення. Можливо, це не так помітно, але на українських каналах зросла питома вага української мови. Але чому надто повільно виконуємо Конституцію? Проаналізувавши стан суспільства, в якому ми опинилися після 1991 року, відчуємо, що прокинулася незалежна, вільна, соборна Україна. Ми сподівалися на те, що як тільки всі школи у Києві перевести на українську, учні одразу розмовлятимуть нею. Але, проводжаючи своїх дітей у перший клас, бабусі й батьки спілкуються з ними російською…Отже, зросійщення і денаціоналізація за 340 років надто глибоко й наскрізь пронизали людську свідомість. Тому маємо сконсолідувати все в ідею українського національного відродження, а отже, й мовного як його складової. І щоб це не лише звучало з уст керівників держави і наших, його слід законодавчо підтримати у Верховній Раді. Тобто потрібно виробити чіткий курс державної етнополітики: охопити цілий комлекс заходів — і кіно, і концертну діяльність, і виховання. Заступник голови Конґресу Українських Націоналістів Володимир Борійчук звернув увагу поважного зібрання на те, з чого варто нині починати, щоб завтра мати національно свідоме суспільство: “Дитину ще з колиски треба виховувати на українській пісні, гарній і цікавій художній казці, на веселих вітчизняних мультфільмах, історичних фільмах, творах мистецтва. Але цього сьогодні занадто мало у продажу, або воно не доступне за ціною для широкого загалу”. Пан Володимир закликав учасників “круглого столу” звернутися до Президента, уряду, Верховної Ради і відновити у паспорті графу “національність”, прибрати з його сторінок двомовність. На це маємо повне право, бо Конституційний Суд у тлумаченні 10 статті Конституції чітко роз’яснив, що всі акти діловодства ведуть лише українською мовою. Цю пропозицію схвально підтримав зал. — За визначенням Гумбольдта і Потебні, мова — це енергетична категорія. Чвари навколо державної мови відбирають у суспільства колосальну енергію, — переконаний доцент кафедри філології Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка Віталій Радчук. — Ющенко у культурній галузі зробив незрівнянно більше, ніж його попередники. Але і цього недостаньо. Ми мусимо переконувати Президента як гаранта Конституції діяти рішучіше.— “Просвіта” має дієвіше контролювати дії чиновництва на місцях: виконання Закону про мови, 10 статті Конституції, — висловлює думку Левко Лук’яненко, член Національної спілки письменників України, народний депутат Верховної Ради попередніх скликань. — Нам не законів не вистачає, а волі боротися за те, що вже у законі написано. 11 стаття Конституції стверджує: “Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури”. Чи можна українську націю консолідувати на основі китайської, японської чи російської мови? Тож спитаймо самі себе, чи завжди відстоюємо українську мову? Чи лише говоримо про неї — корінну, етнічну мову, її поширення, самобутність — а насправді дуже мало зроблено.Стаття 11 зобов’язує всіх державних службовців до консолідації української нації. Хто цього не робить, той не виконує Конституції, отже, таких чиновників слід звільняти.Українство продовжує пробуджуватися у найвіддаленіших куточках країни. У селах Луганщини, на самісінькому кордоні з Росією, інтелігенція каже: “Ми відчули, що ми — українці, що наша земля — Україна. Але майже нічого не знаємо про неї. Розкажіть, дайте нам щось, щоб і ми знали, що таке українство”, — ділиться враженнями від зустрічі з луганчанами Левко Лук’яненко.Отже, мовної проблеми в українському суспільстві нема. Є проблема в українському політикумі, який, не маючи справжнього ключика до серця виборця, постійно створює проблеми на мовному ґрунті, щоб збурювати громадську свідомість і вигідно маніпулювати нею. Тож не треба шукати України в Україні, бо наша держава — самодостатня цивілізація, що зародилася в часи Трипільської культури. Свідома цього українська інтелігенція разом із народом має засіяти, вкорінити і виростити справжню, патріотичну владу та виплекати національний дух у серці, в мові, у свідомості кожного українця, всього суспільства.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment