ГОЛОС ДАЛЕКОЇ ЮНОСТІ

Ніна ГНАТЮКПам’ятаю її зовсім юною, тендітною, стрункою, з довгими косичками у білих бантах. Віршами поетеси-старшокласниці Немирівського району Вінницької області Лідії Говорецької захоплювалися Олесь Гончар, Андрій Малишко, Платон Воронько, Любов Забашта, Микола Вінграновський, Володимир П’янов, інші тодішні керівники Спілки письменників, організатори республіканських нарад творчої молоді, “метри” поезії. А Павло Тичина у своїй останній статті “До молоді мій голос”, опублікованій у травні 1967 року в газеті “Літературна Україна”, називає її серед найталановитіших представників молодої української поезії.Олесь Гончар і Андрій Малишко рекомендували Лідію Говорецьку до вступу в Київський університет, опікувалися виданням її першої збірки віршів. Та Ліда відмовилася подавати до видавництва рукопис. Вступивши до університету, вона вирішила всю увагу зосередити на науці, досліджувала фольклор, а учнівські зошити з віршами так і залишалися в домашньому архіві.Пам’ятаю, на республіканські наради творчої молоді Ліда приїжджала разом з матір’ю, сільською вчителькою. Вона надійно оберігала нас, сімнадцятилітніх, від набридливих шанувальників і зазіхальників, серед яких були і дуже відомі імена.Ліда дуже любила матір. Коли та важко захворіла, забрала її до себе, доглядала до останніх днів життя. І трапилося так, що паралізована мати на рік пережила свою енергійну, повну сил доньку.Пам’ятаю рядки з вірша Лідії Говорецької “Матері”, написаного сорок п’ять років тому:Вицвітають очі од тривоги,Од веселих посмішок і смути.На розлуці схрестяться дороги — На розлуці і зажурі лютій.Переквітнуть проліски, бо літо,Одцвіте дитинство, бо дозріє.А в душі моїй не переквітнуть,Мамо, очі і твоя надія.І твоє нев’януче кохання,Вишиті рубцями теплі руки.Вдарить літо в бубни на прощання,На прощання вдарить гімн розлуки.Серце цієї талановитої поетеси, видатної дослідниці українського фольклору зупинилося в польоті. Ми, хто її знав і любив, маємо подбати про гідне вшанування пам’яті Лідії Францівни. Варто було б видрукувати збірочку віршів з тією ж таки юною світлиною, а в родинній хаті у селі Воробіївка Немирівського району, за згоди родини, можна було б силами Немирівського коша МГО “Вінницьке земляцтво” у м. Києві відкрити народний музей фольклору й етнографії. Долучімося до цієї шляхетної справи, земляки!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment