Олексій НЕЖИВИЙ, доцент Луганського національного педагогічного університету імені Тараса ШевченкаМайже півстоліття минуло відтоді, як вийшла перша збірка Івана Світличного “Пісні над Айдаром”. І справді, за ці роки близько 80 його поетичних творів стали піснями, які написані в співдружності зі старобільським композитором Іваном Кобилкіним. Є вони і в новій книзі “Сповідь”, що недавно побачила світ у видавництві Луганського обласного відділення Українського фонду культури.Який же він — ліричний герой у поезіях одного з найстаріших митців нашого краю? З роками художнє слово Івана Світличного набуло ще більшої філософської заглибленості. Найбільшою напругою виступає тепер змістова лінія: митець і час. Тому нерідко прожиті роки асоціюються з осіннім цвітінням природи:А є ще в світі золото безцінне,Що люд цінує протягом століть,Це є палка любов до Батьківщини,Яку ми мусим працею кріпить.Праця в поетичному відтворенні Івана Світличного — це насамперед робота душі, яка продовжує традиції роду й народу, шанує рідну землю, матір і материнство, чітко розрізняє красиве й потворне, радість і сум, душевне багатство й байдужість та ницість.Тож не лише золотими і квітковими барвами наповнено поетичний світ митця. Повертають його думки в той трагічний час, коли ще хлопчиком зловісного 1933 року за щастя вважав з’їсти коржик із якоїсь рослини. Але й тоді не зникали найдорожчі людські почуття:Коли я ледь ступав ногами,Бо їв коржі із лободи,Мені, сама голодна, мамаОстанню крихту віддавала,Щоб врятувати від біди.Найбільше у цій книзі роздумів про долю України, її сьогоднішнє й майбутнє. Один із віршів так і називається: “Біль України так болить мені”. А тому митець має право звернутися до своїх земляків:Не можу я зробить для вас щось більше,Бо вже на скроні впав довічний сніг,Та все життя своїм невтомним віршемЯ помагав вам щиро, скільки міг.І в правдивості сказаного не сумнівається ніхто, адже старійшина обласної письменницької організації, поет із Старобільська Іван Світличний дарує читачам золото своєї поезії.
