ДОРОГА НАЦІОНАЛІЗМУ

Володимир ФЕРЕНЦ,м. Івано-ФранківськУкраїнська ідея вже окреслилася доволі чітко в свідомості українських громадян. Майже всі прагнуть жити у сильній державі й саме з цим пов’язують особисті перспективи. Інтуїтивно, майже фізично відчувається дія якоїсь незримої сили, яка зусібіч підштовхує велику слабку державу до краю прірви, на поталу сильним світу цього, щоб потім її надбання опинилися в ненаситних утробах безжальних і всеїдних транснаціональних компаній. Суспільство розпачливо шукає захисту і не знаходить відповідної нової політичної сили. Це означає, що українці підсвідомо готові сприйняти сучасний націоналізм як спосіб переможної реакції на загрози і спокуси світу. На слово “націоналізм” уже реагують нормально, принаймні з розумінням сприймають націоналізм наших партнерів і сусідів. Колишній президент Росії Путін відкрито заявив про російський націоналізм і запевнив, що його наступник теж буде російським націоналістом. Чому Україні зась мати президента-націоналіста і прем’єр-міністра — націоналіста? Ми недооцінюємо ролі здорового націоналізму як сучасного потужного чинника у світовій конкуренції. На сміх сусідам чомусь на поверхню політичних процесів виносять модель парламентської республіки і лібералізм як відкритість для чужих інтересів, очевидно, за рахунок поступок власними. Ми дуже часто дослухаємося до порад “доброзичливців” і радо впускаємо на українські терени “троянських коней” із жирними легіонерами “дутого” капіталу всередині.Не всі сприймають націоналізм, не всі розуміють його місію і ще довіряють старим кліше. Націоналізм — це патріотизм. На відміну від декларативного патріотизму, це патріотизм діючий. Тому націоналіст — не якась надзвичайна людина, він діє як патріот. Саме цього багатьом політикам і громадянам України бракує, і це потрібно розвивати, щоб стати успішними людьми. Про такий націоналізм не треба говорити багато — це спосіб життя активний і здатний до конкуренції у світі.Є два шляхи розвитку націоналізму в Україні. Перший — змінити спосіб поведінки і життя громадянського суспільства так, щоб український громадянин сприймав свою державу хоч би так, як поляк у Польщі чи француз у Франції. Україна має шанс стати центром світового впливу. Для цього треба взяти нормальну мету розвитку нації замість програшної стратегії виживання, врахування інтересів усіх партнерів і пошуку, куди б прихилитися. Другий шлях — формування націоналізму як політичного руху, правого політичного крила, щоб шляхом здобуття влади швидше досягти зрозумілої й бажаної для всіх мети — сильної й багатої України. Націоналістична організація не повинна битися об глуху стіну, а переключати увагу на ті сфери, де вона може перемагати. Не певен, що всі, хто розчулено марширував у колонах захисту українців, продовжують щодня таку саму практичну дію на благо українства. Політику мобілізують націоналістичні традиції суспільного життя. Зі свідомості українців у часи Російської імперії, Австро-Угорщини і Польщі націоналізм витравлювали репресіями, голодоморами і пропагандою.Пам’ятаєте, як одразу після проголошення незалежності ринулись у партії, взялися будувати державну машину, залишивши Товариство української мови, потім “Просвіту” без належної власної участі? Це були перші українські організації, де відновлювали основу нашої національної державності. Ми могли потужно розвивати цей рух відродження і так добудувати опору для справжньої української політики. Тоді зусиль не вистачило. Тепер значно тяжче розвивати світоглядний націоналізм, щоб він став основою націоналізму політичного. Весь інформаційний простір України дивно налаштований проти ідеї українського націоналізму, тобто сильного, дієвого патріотизму. За час нашого блукання коридорами недоладної політики вже встигли вибудувати потужну інформаційну систему протидії українському націоналізмові в Україні.Крім просвіти та поширення ідеології націоналізму як ідеї незмінного світового успіху України, потрібно щоденно підживлювати українську впевненість у власних силах і сміливість у захисті національних інтересів.Націоналізм конче потрібен у формі окремої партії. Антиукраїнські партії мусять у законний спосіб залишити українську політику. Головне завдання націоналістичної партії — домогтися витіснення з політикуму тих сил, які працюють на інші держави проти націоналізму українського. Доки цього не станеться, націоналістичну партію як реальну силу ніхто не сприйматиме.Ідеологи націоналістичного політичного руху не мають права на помилки і легковажність, не мають права робити необґрунтовані заяви.З усіма громадянами треба навчитися говорити відверто і з повагою. Фальш може перекреслити здобутки багатьох героїв і змарнувати мільйонні жертви поколінь. Той, хто береться виступати від імені українського націоналізму, мусить добре це усвідомлювати.Націоналізм повинен бути сучасним і працювати на випередження в захисті національних інтересів України, дивитись на українські справи з позиції світового гравця. Націоналізм ніколи не виграє на претензіях і звинуваченнях, навіть дуже справедливих, адже його сила — в конструктиві й опорі на власні сили нації, які не варто витрачати на розмахування гаслами та браваду. Політичний націоналізм мусить будувати міцний фундамент — сучасний світогляд громадян. Слід припинити безкінечні дискусії про національну ідею і поставити на перше місце чітко сформульовану мету нації. Варто записати її в українську Конституцію. Вона мусить бути привабливою не лише для етнічного українця, а й для кожного громадянина. Націоналісти матимуть загальну підтримку, якщо знайдуть сучасний чіткий вираз ідеології й мети нації та дійдуть зі словом правди до кожного громадянина, до кожної української хати.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment