ЖИВА ВОДА ДЛЯ НАС

Валентина ДАВИДЕНКО

ФотоілюстраціїВін — з виняткових людей. Такі біографії потім обростають легендами, і тяжко дошукатися, де правдиві факти, а що приписано людським захопленням чи заздрістю. Тому в своїй розповіді я вирішила не ділитися особистими враженнями й оцінками, а лише якомога точніше переповісти зміст почутого від першої особи та висловлювання про його обдарування інших людей. Але найбільше портрет цього унікального українця розкривається через його книжку “Пагінці надії”, яка недавно вийшла у видавництві “Каменяр”. Тож її теж цитуватиму в цьому нарисі. Отже, Климентій Михайлюк — письменник і лікар. Це перше, чим відомий він в Україні й за її межами. А ще психолог, політолог, художник, композитор. Його справжня доля теж ніби виписана талановитим романістом, але з надміром фантазії. І все ж, хоч як важко повірити, але всі ці події вмістилися у біографію звичайної (для себе залишаю знак запитання) людини, нашого сучасника.

Двадцять сім років тому йому вдалося передати за кордон рукопис своєї поетичної збірки “Правда кличе” під псевдонімом Володимир Дуб. Вона вийшла в Канаді, і сталося так, що справжнє ім’я автора не розкрили, хоч КДБ займався цією справою з усією серйозністю. А вже в часи незалежності наклад 3 000 примірників іншої його книжки спалили зловмисники. На Михайлюка сфальсифікували судову справу і наклали непомірні штрафи, лише через Європейський суд він зумів відстояти себе. І в цей самий час уже тисячі людей завдячували своїм життям лікарю, який врятував їх за безнадійних обставин. Климентія Івановича мені представила теж одна з його пацієнток — киянка Віра Романівна, яка слухає мої радіопрограми з “незвичайними людьми”, і хотіла якомога більше почути про такого видатного українця. Тож я, звикла уточнювати, наскільки легендарний ореол відповідає істинному, зателефонувала львівським знайомим і запитала, чи знають вони щось про дивовижного лікаря зі Стрия. Ті охоче підтвердили: “Так, ось недавно він урятував чоловіка від неминучої ампутації, вилікувавши йому тяжку гангрену ноги”. А вже потім я побачила на прийомі у Михайлюка пацієнтів, від яких давно відмовилася офіційна медицина. Одній молодій жінці вже навіть перестали телефонувати з медичного центру, де вона перебувала на обліку, вважаючи, що її немає серед живих. Вона ж, після кількох курсів лікування у Михайлюка, через півроку повернулася на роботу. Її колеги сприйняли це як справдешнє диво. Низку таких вражаючих свідчень я могла б подовжити, але її знайде читач наприкінці книжки “Пагінці надії”, де вміщено листи з подяками від людей, яких врятував лікар. Назву лише: 17 тисяч пацієнтів, яким вдруге подаровано життя завдяки унікальній методиці Михайлюка. Майже три тисячі жінок із діагнозом “безпліддя” стали щасливими матерями. Його життєве кредо — бачити свою націю здоровою. Климентію Івановичу пропонували роботу за кордоном, власну медичну клініку, адже він зцілив багатьох іноземців із різних країн. Однак стрийський лікар каже: “Я ніколи не залишу мій бідний народ, працюватиму насамперед для нього”.Минає день,І так мені болитьОця маленька відгоріла днина!А білий сніг на білім тлі лежить,Як в сповитку розплакана дитина.Зі збірки “Сповідь”. Я перечитала ваговитий томик “Пагінці надії”, оформлений, як і попередні книжки, його малюнками, і навіть порадила авторові деякі з новел покласти в основу майбутньої повісті та видати окремою книжкою. Але нинішнє видання, можливо, найоб’єктивніше представляє Михайлюка в усіх іпостасях: публіциста, поета, прозаїка, філософа. Він пише зазвичай ночами, бо довгий робочий день заповнений турботою про пацієнтів. Іноді скаржиться, що хотів би ще попрацювати над удосконаленням методики, пошукати ліки від недуг, які ще не лікує, як, наприклад, діабет, але бракує часу. Свій природний дар діагностувати лише з допомогою очей і рук він доповнив навчанням у Львівському медичному інституті та кандидатською дисертацією. Власне відкриття називає “методом живої води”. Це ін’єкції з десяти трав. Лікар сам підготував креслення апарата, який йому сконструювали за кордоном. З його допомогою відбирає із трав’яного соку, за його словами, “ядро”, з десяти літрів лише 80 грамів стають ліками. За свій дар щоденно дякує Богу. Навіть приймаючи пацієнтів, подумки запитує: лікувати цю людину чи ні. Каже, що завжди одержує лаконічну відповідь: “так” або “ні”.Поєднати такі різні грані особистості, як і колізії його життя, непросто, бо це може викликати подив чи й недовіру. Так само, у книжці зібрано поезії, серед яких є найпростіші, зрозумілі й маленьким дітям, і складні філософські есеї, аналітичні літературознавчі розвідки (“Мої роздуми над ліричною драмою І. Франка, або “Зів’яле листя” у його серці й пам’яті”), дивовижна за стилістикою проза (як текст “Ніч у готелі”), пісні, до яких сам створив музику. Малювати теж не вчився ніколи, але показав мені композицію, створену за кілька годин до нашої зустрічі: “Годиться для обкладинки моєї дитячої книжечки?” Чом би й ні: кумедні ведмежата, які грають і танцюють на галявині. Справжня книжкова графіка, створена кольоровими олівцями. Так проілюстрував усі свої видання.Розмовляємо про наболілі проблеми сьогодення, бо дуже непокоїться про політичні колізії, стан українства в державі, рідну мову і раптом: “Ісус Христос є насправді, і Божа Матір. Він дуже лагідний, завжди приходить на поміч. Тільки треба прохати, не за першим разом, то за іншим допоможе”. А в есеї Михайлюка “Шукай людину за кожним обличчям” є такі рядки: “Ангели — це люди, які є прозорими. Це люди, які пропускають крізь себе світло. Там, де вони є, все стає світлим, ясним, зрозумілим. Це наповнені життям люди, які воскрешають мертвого.Ангели — це люди, які отримали трішки справжньої радості раю. Повірте мені, ангели — це істоти з плоті і крові, які тримають світ у полі зору. Глибоко в них ти відчуваєш таємницю незбагненної доброти, яка сходить на тебе, і відчуваєш її у всьому. В них любов стає матеріальною, такою, що тобі хочеться обійняти її. Через цих людей я відчуваю, як Бог наближається до мене з усією його ніжністю і турботою”.На одній із світлин, вміщених у книжці,— мама Климентія Івановича Текля Михайлюк із родини Долішних. Вона була тоді студенткою Віденського університету. Вивчала філологію. Там познайомилася з його батьком Іваном Михайлюком, якийсь час вони мешкали і працювали у Відні. А потім повернулися до батьків у Стрий. Климентій втратив батьків у ранньому дитинстві, сирітство було тяжким. Але вже тоді відчув у собі дар “бачити” людей…У книзі пише про причини різних людських недуг. Скажімо, “Про нервові захворювання”.“Егоїстичні люди, які не вміють віддавати, захворюють нервовими захворюваннями.Кожна людина існує у павутинні взаємозв’язків з іншими людьми. І коли вона перестає віддавати, всі ниточки-павутинки розриваються. Система життєвого забезпечення в самій людині має вигляд цих павутинок-зв’язків між людьми. Вони порушуються — і порушується зовнішня система віддавання, так само як і внутрішня система нервової регуляції. Людина, яка не віддає, перестає одержувати. Вона впадає в нескінченні депресії в очікуванні енергії ззовні. Але енергія в світі не додається, а лише циркулює між Богом і людиною. Ця нерукотворна Божественна енергія, яка регулює міжлюдські стосунки, є нескінченною, але входить і виходить, постійно циркулює, очищуючи людські душі. Якщо десь стається розрив, і вона не виходить з якоїсь точки, то перестає сюди і надходити. Людина, яка перестає віддавати, ніби вилучається з колообігу Божественної енергії. У людських взаєминах вона залишається відрізаною від очищувальної взаємної любові до людей. Вона стає непричетною до життя і любові і ніби падає в холодну прірву і депресію”.Розповів, що якось на прийом привели молоду дівчину, в якої родич — знаний лікар-невропатолог. За чотири місяці стаціонарного лікування їй не змогли допомогти, права рука так і залишилася нерухомою. Михайлюк зробив хворій ін’єкцію і попросив медсестру поставити чайник: “Через 15 хвилин питимемо чай”, — сказав гостям. “А в мене це строго — за 15 хвилин медсестра принесла чайник, я налив у чашечку хворій і кажу: “Беріть, прошу, і цукерки беріть”. Вона дивиться сумно. А я їй наказую: “Швидше беріть, правою рукою, Ви вже можете!” Вона простягає руку і справді бере. І заливається сльозами: чому ж мене стільки мучили крапельницями й уколами в лікарні, а Ви за 15 хвилин вилікували?!”До нього з великою пошаною ставилися в Народному медичному інституті в Тибеті, хоч там і своїх фахівців, які поєднували знання офіційної медицини і нетрадиційне лікування та власні здібності, було чимало. Михайлюк прожив у Тибеті сім років, як наділений особливим хистом, мав там державну стипендію, лікував і свою професуру. Каже, що бачив і старовинні сувої та книги. Вивчав усе, що пропонувала східна медицина й філософія, але застосовує вибірково. Наприклад, його вчителі великої ваги надають фізичним вправам, прийомам східної боротьби для зцілення. Він не вбачає в цьому особливого ефекту, його засоби значно сильніші. Недарма ж найповажніші духовні особи в Тибеті під час зустрічі з Климентієм Івановичем шанобливо схилялися, піднімали руки до неба, вказуючи, що дар його звідти.…У книзі “Пагінці надії” виводить тридцять Законів життя.“4. Закон плати. Платити потрібно за все: за дії і за бездіяльність. Що буде дорожче? Інколи відповідь очевидна лише в кінці життя, на передсмертнім ложі — дорожча плата за бездіяльність. Уникнення невдач не робить людину щасливою. “У моєму житті було багато невдач, більшість із них так і не трапилося”, — слова синам старого перед смертю.7. Закон коромисла. Якщо людина чогось хоче, а воно недосяжне, потрібно придумати іншу зацікавленість, рівновелику за силою першій.14. Закон розвитку. Життя змушує людину вирішувати ті завдання, від вирішення яких вона відмовляється, котрі вона боїться вирішувати, вирішення яких уникає. Але ті завдання все одно доведеться вирішувати вже на новому витку свого життя. І напруга емоцій, переживань… будуть усе потужнішими, а ціна вирішення — вищою. Від чого втікаємо, до того і прийдемо.23. Закон дзеркала. Те, що людину дратує в оточенні, є в ній самій. Те, що людина не хоче чути від інших людей, є те, що їй найважливіше почути на даному відтинку життя. Інша людина може служити для нас дзеркалом, допомагаючи відкрити те, чого ми не бачимо, не знаємо у собі. Якщо людина виправить у себе те, що її дратує в інших, долі не доведеться посилати їй таке дзеркало. Уникаючи всього того, що нам неприємне, уникаючи людей, які викликають у нас негативні почуття, ми позбавляємо себе можливості змінити своє життя, позбавляємо себе внутрішнього росту”.…Мене він трохи засмутив ще однією несподіваною фразою: “Людський дух ніколи не повертається вдруге на Землю…” Я бачила того дня дивовижні небеса на західному прузі. Такі, які можливо лише нафантазувати на полотні, і пручалася в думках: невже це даровано лише раз? …Передбачаю, що суспільна цікавість, а за нею і визнання цього дару — незабаром, і мої колеги — журналісти й письменники напишуть так, щоб вразити читача неординарними епізодами з біографії кандидата медичних наук, провідного лікаря центру “Дар” у Стрию Львівської області, члена Національної спілки письменників та Міжнародної асоціації письменників Климентія Михайлюка. Я ж писала про те, що вразило і переконало мене. Сирітське дитинство українського хлопчика, у якого були такі красиві шляхетні батьки, а він закінчив шкільну науку попереду всіх однокласників. Бо “перескакував” із класу в клас, обганяючи розумом і своїх педагогів. Як потім тибетських мудреців. Його відданість рідному народу, Україні межувала з крайнім ризиком, коли писав поезію як заклик до боротьби з “імперією зла”, коли був відвертим у своїх поглядах і потім у розмовах із новими президентами України.Далека від того, щоб ідеалізувати мого героя, як і будь-яку земну людину, я навіть не схильна до сакраментального висновку: “Треба вивчити це явище”, бо не певна, що це можливо у нашому часі у нинішньому стані суспільства. Ми можемо це прийняти як дар і радіти, що є такий Українець. І найприкметніше, він залишається зі своїм народом.Мій карий болю, тільки не зникай,Не витікай сльозою в сіру днину…Несу я Слово, мов малу дитину —Кохану, найдорожчу і єдину, —У свій розквітлий смерековий край. 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment