ВІРШІ

Віра ЧОРНИЙ-МЕШКОВАЛЕГЕНДА — НЕБООскільки ти глянеш на висоти     неба,охопить тебе тріпотіння     щойно пробудженого цвіту.Думки ширяютьпо загадкових обширахпривабливої    Венери.У пеклі зірницьгра трепетних    плямбудить ворота людського досягнення.Імпульс його     прагненьгуркотить у еруптивних центрах    невідкритої планети.У затуманеній частині    окацентри споконвічних     генприсипають тебе в колисці    міфів.ПРОСВІТИТЕЛЯМЗ-за Карпат пласти тягарякупаються у тихому пірнанні присмерку.Рабуш слов’янства дозріває.Попливли води.Осадки від крапель — не своє,від споконвіку буттядалеке джерело.Апостоли ДнявернулиСонце нутрощі.Глаголяти Вам заради Великостіписання слов’янства,в яблукахочного кругозору,яблукомзірки напоюють.ЗУСТРІЧ З повагою,Світлані Симинець-КобевціВід запорізьких водоспадів начерпана,через хоралі Дніпра перелита,в колиску синопільну відкочена,сльоза прозора зеленьчим засліплюючи ллє,кидаючи світлість на згадку з Галичини.Згадка згадку відчуває,Проростає чорнозем із могил.Душа за благородствомі насущною потребою слів, залишених від діда онуці,робиться легкою, а чим багатішою стає.Легкість обіймає тони;Бальзам руки переплутанів родовику зібрав.Підносячись над далиною,щоб століття промовилив течії нових акордів.Глянь…Водяні сліди по шляху,щоб щастя знову зустріч вернуло.КИЇВСЬКІ ЕПІГРАМИ Сердита дитина вранцічерез арку просуваєтьсяна засув ручками намагається.Золоті Ворота відчиняє.Розгоріла жар ковтнула їх,Дніпровий пісок,щоб висох.Під Володимирською гіркоюМалуша страждає дивлячись,як воно полянку переходить, вповзаючи.Заколивалося,веселки перераховуючипо Андріївському узвозі.Тринадцятка Булгаковаподушечку йому докинула,бо старший красивий братбокали вина, розбиваючи,заздрістю колінайому синіє.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment