Найкращий полтавський аквареліст відсвяткував 70-річчя. Він ніколи не був соцреалістом, а завжди залишався художником — не заслуженим і не народним, а справжнім майстром.
Наталія ЖОВНІР, м. ПолтаваУ салоні Національної спілки художників у Полтаві відкрилася ювілейна виставка картин відомого українського дизайнера, плакатиста, графіка й аквареліста Володимира Бернацького. Давно помічено, що творчі люди, зокрема художники, довго залишаються молодими — певно, завдяки тому, що дивляться на світ, як діти, із щирим захопленням, і тонко вловлюють благодатну енергетику краси.
Володимир Бернацький закінчив Львівський поліграфічний інститут імені Івана Федорова за спеціальністю художник-графік. Створюючи товарні знаки, логотипи, шрифтові розробки, член Національної спілки художників України Володимир Бернацький залишається вірним акварельному живопису, який посідає у його житті особливе місце. На запитання, чому обрав саме акварель, Володимир Нифонтович відповідає: “Акварель — це графічний матеріал, і як графік його люблю”.Доктор мистецтвознавства Оксфорду, професійний художник, літератор, кінорежисер Олег Мінгальов, який 17 років прожив у Європі (зокрема у Великобританії), читав лекції в Міланському університеті й у Школі слов’янських культур у Лондоні, повернувшись до Полтави, підтримує зв’язки з провідними галереями Лондона. Він каже: “Акварель — це дуже складна техніка. Хоч усі з дитинства знайомі з цими фарбами, та навіть не всі професіонали здатні працювати в техніці акварелі. В Англії існують клуби художників-акварелістів”. Володимир Бернацький — один із чудових майстрів у техніці акварелі, він уміє створити настрій у живописі. Може створити настрій і в музиці. Володимир любить романси, тому на урочистому відкритті ювілейного вернісажу троє його друзів співали їх. Музичність акварелей Бернацького очевидна. Він дуже делікатно ставиться до поверхні паперу, образ виникає спочатку в його уяві, а потім він його чітко відтворює. Стихія води, повітря у Бернацького неповторні. Полтавські художники працюють зазвичай у техніці олійного живопису, яка здатна приховати багато огріхів. В акварелі не можна робити зайвих рухів, бо всі помилки буде помітно. Тому художники часто уникають цієї техніки. На Заході акварель користується популярністю. Дехто там колекціонує лише акварельний живопис. Мабуть, загальне падіння рівня художньої культури населення не дає змоги звернути увагу на цю виставку як на подію. Художник не просто змальовує пейзажі або предмети побуту в натюрморті — він відтворює природу в образах, ніби творить її нову… Змалювати пейзаж з натури йому нецікаво. Він спостерігає, переосмислює, а потім створює образ, який вражає. А це високе мистецтво, хоча зовні акварелі мають скромний вигляд. У них нема яскравих кольорів, які просять: “купи мене”. Бернацький далекий від того, щоб продавати свої акварелі, він не ганяється за грішми. Його мистецтво шляхетне, піднесене… Цікавий автопортрет художника. Як рисувальника-графіка його можна поставити на один рівень з видатними митцями. На жаль, Бернацький небагато працює. Можливо, причина — млявий процес художнього життя в Полтаві. Поки що дуже мало галерей і колекціонерів на таке велике місто. Художнє життя — це контакти художників із мистецтвознавцями, колекціонерами, а також із митцями з інших міст і країн. Чому ще немає центру сучасного мистецтва, де творчі люди і їхні прихильники могли б зустрічатися, обговорювати якісь проекти? Чи можна говорити про духовність сучасної Полтави? Причину вбачаємо у пострадянській свідомості. Як і колись, культивують звання. Виявляється, художник може бути заслуженим і не заслуженим, народним і… не народним? Але ж це абсурд! У світі митців не називають заслуженими і народними. Можеш або бути художником або не бути ним. Саме звання художника дуже почесне. Тож, може, істина в тому, що деякі народні й заслужені зовсім не художники? Те саме стосується музикантів. Паваротті не був народним чи заслуженим — він був знаменитим і популярним. Як і улюблений шанувальниками мистецтва полтавський художник Володимир Бернацький.
