Після знаменитої Берестецької битви 1651 року Волинська земля рясно вкрилася курганами — братськими могилами полеглих козаків. За три з половиною сторіччя майже всі вони зрівнялися із землею і загубилися у часі та просторі — залишився лише один. Він височить на місці останнього козацького редуту між селами Плоска та Семидуби Дубенського району. Тут 10 липня 1651 року, як стверджують літописці, трагічно та велично завершилася Берестецька баталія. Трагічно, бо загинуло кілька сотень козаків Івана Богуна, прикриваючи відхід основної групи війська. Велично, бо жоден козак не випустив із рук зброї, стояв на редуті непохитно, до останнього подиху.Така роздвоєність стосується і віковічного пошанування полеглих героїв, бо протягом сторіч редут зазнавав і забуття, і наруги, і возвеличення. На щастя, нинішньому часові притаманне лише останнє. На Козацькому редуті традиційно першої неділі липня відбуваються урочистості.
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.БРАТСЬКА МОГИЛА — НА СОТНІ БОГУНІВЦІВЯк відомо, гетьман Богдан Хмельницький на битву під Берестечком покладав великі надії, адже у разі перемоги Польща повністю втратила б контроль над Волинню, і споконвічні українські землі перейшли б до рук українців. Утім, внаслідок зради союзників задум не здійснився, хоч, як напише через віки поетеса Ліна Костенко, “ця поразка варта стонадцять перемог”. Тут, під Берестечком, відбулося перше серйозне випробування бойового і патріотичного духу козацького війська. Особливий героїзм виявили кілька сотень вояків, які створили захисний редут між селами Плоска і Семидуби. Скільки вояків налічувалося у цьому загоні, невідомо. Одні дослідники історії стверджують, що дві сотні. Інші називають утричі більше. Дехто навіть вважає, що кількість захисників редуту — тисяча осіб.Із документальних джерел точно відома лише дата: бій відбувся 10 липня 1651 року, тобто в останній день Берестецької битви. Отже, це був завершальний акорд баталії, який перервав наміри шляхти добити знекровлене українське військо, що за десять днів втратило десять тисяч вояків.Досі в народі живуть перекази. Саме вони — головне джерело свідчень про героїчний поєдинок козаків із багатотисячною польською армією. Тож, за переказами, козацький загін залишився для прикриття основних військ. Козаки у ряд розташували вози. Такий вал був не вельми надійним, але дав змогу витримати першу ворожу навалу. Кілька годин перегруповувалися поляки, відтягували поранених та вбитих.Хтозна, можливо, і друга навала не відрізнялася б результатом від першої, якби козаки мали більший запас набоїв. Їм довелося замінити рушниці шаблями і вступити у нерівну сутичку — одному проти трьох, чотирьох, а то й десяти ворогів. Зважаючи на те, що жоден із оборонців не здався в полон, не рятувався втечею, можна лише уявити, якою кривавою була ця битва. Але вона стала визначальною для подальшої долі України — втративши у часі й силі, польське військо не змогло здійснити своїх планів — знищити богунівців, які згодом стали кістяком нової армії Богдана Хмельницького.Молитва стихла — заговорила гарматаПісля баталії загиблих богунівців місцеве населення поховало з почестями. Сотні людей вважали за честь власними руками досипати землі на курган над могилою козаків.Із часом курган, обрамлений камінними хрестами, втратив первісну форму — осів на кілька метрів. Мало того, тут за часів радянської влади, а перед тим і за панської Польщі заборонили проводити пошанувальні заходи. Одні — з національних мотивів, інші — з атеїстичних. Зрештою, так було до 1985 року, коли кілька хлопців-патріотів із Плоски та Семидубів вирішили розчистити терни. А далі — на зламі дев’яностих років — козацький редут став центром уваги дубенської “Просвіти”. Письменник і художник Микола Тимчак спроектував пам’ятник у формі дзвіниці, а згодом створив проект каплиці. Гуртом з головами колгоспів Богданом Музикою й Володимиром Войтовичем зробили хорошу справу. Нині поле між Плоскою та Семидубами стало святим. Цього року на місце останнього бою богунівців з’їхалися люди з різних куточків України, щоб у молитві (службу Божу відправив митрополит Рівненський та Острозький Євсевій) віддати шану славним предкам. На мітингу звучало пристрасне слово політиків, науковців, письменників. Естафету перейняли митці, що в піснях оспівували славу предків, долучилися і спортсмени-аматори. Були й салюти з гармати, подібної до тих, які використовували у битві під Берестечком. Цього дня, на редуті вирувало справжнє козацьке свято. Віриться, що така прихильність до історії, до України з роками не зміліє у людських серцях, а ще більше глибшатиме.
