СПУСТИВШИСЬ ІЗ ПІДНЕБЕССЯ

Петро КЕРЕЗНа початках творення сучасної незалежності України наш старійшина Іван Дзюба означив характерну рису новоявлених революціонерів: “Людина, яка вросла в мегафон, неспроможна ні чути, ні дискутувати…” Спробую перефразувати українського класика на сьогочасний лад: керівна еліта, яка вросла у процес прихватизації та самозбагачення, не тільки не слухає, а й не бачить власного народу, вона вже почувається на грані безсмертя. А люд наш аж тепер помітив, як у жадобі все гребти під себе ця верхівка, окрім загального добра, майже завершила ще й “приватизацію” Майдану. У трактуванні окремих нинішніх ідеологів, не Майдан підняв її з помаранчевими і блакитними стрічками на владний Олімп, а “месії” ощасливили киян, східняків та західників, спустившись до наметових містечок із піднебесся. Мало того, тепер вони прагнуть ще більшого — безперешкодно (і навіть безоплатно!) користуватися на свій смак і розсуд волею народу. Іронізуючи над бабою Параскою, яку спочатку пригорнули, провезли на престижному авто, дали кілька цяцьок, а тепер і на поріг не пускають, ніхто й не здогадувався, що так чинитимуть з цілим народом. Нині до пересічних громадян приходить розуміння, що політичні псевдо-цілителі свідомо приписували і приписують українському суспільству симптоми невластивих йому хвороб. Наприклад, протистояння “сходу” і “заходу”. І шахтар, і прикарпатський селянин із сумом та гіркотою усвідомлюють, що стражденний і, здається, тепер щоденно скорботний за убієнними Донбас не дочекається обіцяного “раю”, як і не віднайдеш його у знелюднілих західноукраїнських селах. Але ці півтори чи три тисячі нуворишів собі “райські куточки” вже вибудували та вибудовують, окремі відкрито засвідчують “здобуті” мільйони доларів у суцільній бідності й розвалі економіки, до колишніх малинових піджаків приміряючи краватки-метелики на європейський лад. Післямайданне похмілля дається набагато тяжче, ніж алкогольне, але після нього годі пропонувати “трунок” навіть з найяскравішою помаранчевою, біло-блакитною, червоною чи якоюсь іншою політичною етикеткою. Принаймні про це свідчить явище, яке зароджується водночас на Луганщині, Тернопільщині, Львівщині, — солідаризація простого люду. Громадські організації, вільні профспілки цих областей спільно з комітетом трудового союзу українців “Солідарність” в Італії виступили з ініціативою консолідації здорових сил України. У прес-центрі Укрінформу, у столиці, їхні представники оголосили ухвалене рішення про створення Всеукраїнського громадського руху “Солідарність”. Як зазначено в установчому документі, рух базуватиметься на спільній громадській волі, що об’єднує громадян в Україні, українських трудових мігрантів за кордоном на засадах взаємодопомоги для забезпечення розвитку українського суспільства й створення Української національної держави. Об’єднуючись, представники з “низів” не ставлять за мету похід у владу, а передусім домагатимуться її повної відповідальності й відстоюватимуть свої соціально-економічні права. Нинішнє становище “низів” уже не задовольняє. Цим поділилися учасники прес-конференції:Костянтин Ільченко, голова Спілки громадських об’єднань “Солідарність”, заступник голови Конфедерації вільних профспілок Луганської області:— У Донецькій і Луганській областях суспільний устрій формують “пахани”. Там люди підневільні, вони не мають права голосу. Люблю Луганщину, але мушу визнати, що це край рабів. Ви не уявляєте, що у нас для сім’ї величезне щастя, коли дитина влаштується на роботу на шахту із заробітною платнею тисячу гривень. Але це щодо юнаків, молодих чоловіків. А дівчата?! Пробачте, та найкоротший шлях у них сюди, у Київ, на “панель”. Але всім місця у Києві не вистачить, та й тут проста людина залишається без прав і світлих перспектив. Треба думати про державу. Україна — це не лише Київ. Україна — це і містечко Зоринськ. Тут люди роками живуть у дев’ятиповерхівках, які донедавна не мали ні каналізації, ні гарячої й холодної води. Збудували і забули на десятиріччя. І як би Тихонов із Єфремовим не розповідали, що ми у Донбасі єдині, готові служити їхнім партійним ідеалам — це не так. Втішає, що вже й раби хочуть жити по-іншому. Нині робітники на Луганщині готові взяти в руки першу зброю пролетаріату — каменюку, а селяни — вила. Терпіти не вистачає сил. Хто такий лад має ламати? Ми з вами! Досить уже листувань, настає пора ультиматумів, бо віри немає нікому.Коли головою облдержадміністрації став Г. Москаль, популізму було достатньо, але люди вірили, потяглися до нього, сподівалися на демократичні зміни. А що дістали? Не демократію, а зміцнення адмінресурсу, орієнтацію на тих, хто його підживлює. Формуючи списки кандидатів до обласної ради, Москаль першим номером поставив себе, другим — колишнього генерального директора ДП “Свердловантрацит”, що 2004-го копняками заганяв шахтарів у вагони для поїздки на Майдан у Київ на підтримку Януковича. Я засвідчую цей факт: на жаль, шахтарі виявилися найбезвольнішими. Вони тоді два тижні стояли в якомусь тупику без води, без їжі. А коли двоє не витерпіло таких умов і втекло, то охорона, спіймавши, добряче побила. Потім за командою їх звільнили з роботи. А що означає в нас залишитися без роботи? Безвихідь! Є два варіанти: брати мотузку — і на гілляку, або йти у бандитську зграю грабувати. Інший приклад. Генеральний директор змушує працівників писати заяви на повернення із зарплати комунальних боргів 90-х років, які давно погашені. У жінки таких “боргів” — 10 тис. грн. Пиши, що повертатимеш, інакше звільню з роботи. Ту жінку ледве встигли витягти з петлі. Це нагадує блокадний Ленінград, коли вже всі звикають до трупів. Так і цю верхівку ніщо живе і людське не зачіпає. На мою думку, політик повинен чутливо  реагувати на побажання народу. Тоді можна вберегти Україну. Створюючи нинішній рух “Солідарність”, кажемо політикам: даємо вам шанс. І не треба пояснювати, що вам хтось заважає. Працювати під контролем громади і лише у правовому полі! Тоді суспільство житиме цивілізовано.Віктор Горобчук, голова координаційного комітету Всеукраїнського громадського руху “Солідарність”, член ради представників МГО “Четверта Хвиля” від Італії:— Такі проблеми, як на Луганщині, нині зустрінеш у кожній області. Тому “Солідарність” дуже розраховує на громадський актив на місцях, на профспілки. Створюватимемо комітети, щоб негативну інформацію систематизувати, вивчати й одразу на місцях наводити порядок. Не хочемо бути черговим політичним псевдоукраїнським проектом. Сьогодні цю владну антисистему можна побороти лише системно. У нас уже було чимало молодіжних, політичних, революційно налаштованих рухів — “Пора”, УНА-УНСО, але їхні лідери швидко ставали рудиментом антисистеми. Недавно дивився на одному з телеканалів: пан Каськів по-старечому розмірковує, як облаштовувати Україну. Скажіть, будь ласка, кого і від кого захистила “Народна самооборона”? Нинішня політика доходить до смішного, яке на грані трагічного. Громадський рух “Солідарність” намагатиметься повернути на шлях розбудови громадянське суспільство. Сьогодні дуже важливо усвідомити, чому розвалюються сучасні політичні проекти, чому відбувається внутрішнє загнивання багатьох структур, зокрема профспілок, і суцільний розвал усього життєвого устрою. Нинішня політична система та її лідери прийшли до влади на поборюванні держави. Це ще буде серйозний предмет для вивчення: як за 17 років багату ресурсами і людьми країну перетворити у найбіднішу державу Європи? Рух “Солідарність” — горизонтальна народна структура, яка домагатиметься відновлення дії Конституції, законів, повернення всіх прав кожному громадянинові.Я нині змушений жити у Європі й бачу, як люди відстоюють свої права. Наприклад, в Італії зупиняється весь транспорт, якщо обмежують права. Уявіть, що весь транспорт у Києві зупинився. Чи можливо організувати таку акцію? Тепер — ні, бо скрізь сидять люди, які обслуговують владу. Маємо використати європейський досвід, консолідувати реґіональні протести, тоді отримаємо потужну енергію людей, з якою влада змушена буде рахуватися.Ще хочу звернути увагу на один аспект, як нині діє логіка. Ти перебуваєш у політичній силі, бачиш, як обманюють людей, як реалізовують корупційні схеми, а протестувати чи вийти з партії не можеш. Бо це вже не партія, а конфесія. І в такому випадку ти — “зрадник”. Наш громадський рух дає можливість інакодумцям самореалізуватися. Можеш залишатися у партії, але приходь до нас, і ми розв’язуватимемо проблеми краю, реґіону.Ми — творці Майдану, це, безперечно, подвиг народний. Але сталася метаморфоза: Майдан став щепленням від демократії. У 90-ті роки кілька студентів, які голодували, могли зняти з посади прем’єр-міністра. Згадаймо реґіональні страйки шахтарів. Влада боялася таких акцій, зважала на них. А що нині діється? Стоять матері під приміщенням уряду — ніхто не реагує. Людина вдається до самоспалення — всі мовчать. Влада переступила через народ, настала моральна корозія. Українська держава досі не ствердилася, тому що її будували і будують аморальні люди. І це не риторика. У цих людей закладено дух руйнації. Це бачимо не лише у Верховній Раді — скрізь.Ось чому потрібна організація з народу і для народу. На реґіональному рівні можемо організувати людей на боротьбу за конкретні права. Створюємо комітети “Солідарності”, які ніхто не фінансує. Ми опираємося на власну волю, на бажання змінити країну на краще, щоб не ігнорували 7 мільйонів співвітчизників, які перебувають за кордоном і допомагають виживати своїм сім’ям.Олександер Шокало, голова МГО “Четверта хвиля”:— Ми часто апелюємо до людей у владі, а даремно, бо вони не мають совісті. Це люди, далекі від народу. Суть цієї антисистеми на видноті — це як ракова пухлина в організмі. Вони живуть за власними правилами, які перейняли у бандитів, ввели у ранг законів і так самоврядують. У цій ситуації усі люди — заробітчани: і за кордоном, і в Україні. Система працює всупереч будь-якій логіці, вона налаштована тільки на визиск людини. Зруйнували державу, Конституцію не виконують. Державницької ідеології нема, жодної стратегії не приймають. В Україні запроваджено контрольований хаос. Нинішнє керівництво — це паразитуюче стороннє тіло, яке утворилося і живе з нашої мовчазної згоди. Говорячи про солідарність, апелюємо до законів, але ж закони у суспільстві  не діють. Національний закон — закон взаємодії суспільства. Суть національного права — воля як мудре рішення віча. Нині таку волю приймати не можемо, рішення ухвалюють інші. Ухвалили понад 10 тисяч законів, а вони не діють. Справджується логіка Сковороди: чим більше законів, тим більше беззаконня. А все тому, що не діє головний закон — м о р а- л ь н и й, коли люди перестають брехати і починають казати правду і живуть згідно зі своєю правдою.Нинішня влада злодійська, суцільне словоблуддя, клептократія. Обіцяють що завгодно, бо відповідальності не передбачено, мораль не діє. Карної відповідальності за брехню не передбачено. Державні інститути зруйновано, все у ручному управлінні, все вивозять з України — ресурси, людей. Кінець може бути трагічним, навіть для цілої Європи. Ми виживаємо за рахунок своєї власної моральності. Але далі не підемо, крутитимемося, як дзиґи, аж доки не запрацює норма взаємодії, принцип національного права.Солідарність — єдиний вихід для нас. Вона рятувала вже не один раз в історії. Апелювати до влади — нижче людської гідності. Зрештою, до кого апелювати?! До тих, що не мають совісті й честі?Не треба боятися говорити людям правду й апелювати до моралі, підводити до розуміння суспільної ролі. Чому в Конституції України немає державницької національної ідеології? Тому що це система духовно-соціальних, правових орієнтирів. Чому немає стратегії? Тому що люди знають, що треба робити, без прем’єрів, президентів, як організовувати своє життя. Люди самі організовують, їм не треба заважати. Солідарна воля і моральне право має зупинити руйнування України і нас самих.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment