ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО МІНІСТРА ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

Святослав КАРАВАНСЬКИЙ, лексикографШановний пане Вакарчук!Рівень викладання української мови в Україні у школах, успадкований від колоніального режиму, вкрай незадовільний. Колоніальний режим, виконуючи вказівки метрополії, робив усе, щоб викладання української мови в навчальних закладах сприяло не засвоєнню учнями справжньої української мови, а навпаки, її забуттю і трансформації в єдину “совєтську” мову. Для цього запроваджено низку заходів. Передусім звернуто увагу на викладачів української мови. Ідея була така: добрати на викладачів мови людей, які фактично її не знали, тобто обернути викладання на фарс, який спрямовуватиме учнів та студентів до вивчення не української, а єдиної “совєтської” мови. Досвід такого добору вже був: на керівників мовознавчих інститутів призначали “академіків” та “докторів наук”, знавців не української, а російської мови. Таку практику вирішено запровадити і для викладачів у середніх школах. Цей “мудрий” план втілюють у практиці добору студентів на філологічні факультети. Так, в університетах радянської України вступники на українську філологію мусили складати іспит з російської мови, а вступники на російську філологію — іспит з української мови. Чого цим досягали? Оскільки іспит з мови був вирішальним для конкурсного вступу до університету, то випускники українських шкіл, які добре знали живу українську мову, ставали викладачами російської мови, а викладачами української мови ставали випускники російських шкіл, які добре знали російську. Таке викладання української мови в останні десятиріччя колоніального режиму в Україні було фарсом. Які знання української мови давала “совєтська” школа, можна спостерігати на рівні мовних знань наших народних депутатів. Усі вони мають  здебільшого вищу освіту, а розмовляють правильно українською лише одиниці.На жаль, стандарти викладання української мови після здобуття Україною незалежності майже не змінилися. Досить прочитати статті, з якими виступають учителі-мовники на сторінках преси. У них можна натрапити на граматичні, стилістичні помилки на кшталт вчити чому, а не чого, наслідувати кому. Остання помилка свідчить про мислення російською викладача української мови: по-російськи подражают кому, а українською наслідують кого. Учитель, що практикує таку лексику, навчає і учнів такої суржикової мови. Замість питомих українських форм ці вчителі вживають неоковирні кальки з російської мови. Наприклад, замість відзнаки (військові) кажуть знаки розрізнення (тобто мавпують російські знаки отличия).У живому мовленні деякі сучасні викладачі неправильно наголошують українські слова: одИнадцять замість одинАдцять, крадУть замість крАдуть, розірвЕ замість розІрве тощо. Ці факти свідчать, що миритися з таким станом речей — означає потурати дискримінації державної мови. Отже, потрібні заходи для виправлення становища: для піднесення рівня викладання української мови. Для поліпшення мовної освіти варто заохотити всіх викладачів працювати над собою й удосконалюватися.Як цього досягти?На мою думку, потрібно атестувати викладачів української мови на державному рівні. Атестація визначить якісний ступінь викладання кожного за чотирибальною системою. Міністерство освіти і науки видасть кожному викладачеві свідоцтво із зазначенням його кваліфікації: викладач першої, другої, третьої та четвертої кваліфікацій. Відповідно до кваліфікацій слід оцінювати працю викладача. Учитель першої кваліфікації, який найефективніше навчатиме учнів, матиме більшу платню.Атестації слід проводити регулярно, вони заохотять викладачів нижчих кваліфікацій підвищувати свій рівень викладання державної мови, щоб здобути вищу кваліфікацію.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment