СЛОВО — НЕ ГОРОБЕЦЬ

Дарина СТРАХОЛІССленг — це розмовний варіант жаргонних слів або виразів, характерний для мовлення людей певних професій, роду занять або соціальних прошарків. Він сягає корінням у сиву давнину. Адже і сторіччя тому різні соціальні групи послуговувалися мовленням, притаманним лише їм. ХVIII—ХІХ ст. на Полтавщині, де кобзарювання було досить поширене, сліпі бандуристи мали різновид мови, який називали “лебійською мовою”. Розглянувши уважніше, бачимо, що його легко було вивчити, оскільки він ґрунтувався на певних закономірностях перекручування слів, були й окремі новоутворення. Деякі слова лебійської мови, зазнавши певних деформацій, вживають і нині. Наприклад, поширене слово “лахати” (сміятися) походить саме від мандрівників-лірників. Воно навіть не змінило свого значення: “дерти лаха” — сміятися. Застаріле слово “клево” має таке саме походження. Головний персонаж оповідання Г. Хоткевича “Сліпець” каже: “Оце, — думаю, — клево” (у значенні “добре”). Сьогоднішні жаргоністи озвучують його як “кльово”, що нагадує російський суржик. Сленг, як і будь-яка інша говірка, — лише розмовний варіант на фонетичній і граматичній основі загальновживаної мови. Він вирізняється своїм неформальним, а часто і грубо-фамільярним відтінком. У свідомості мас і частково у наукових осередках відбувається певна переорієнтація мови щодо відповідності її їхньому нормативному стандартові. Носії нинішнього молодіжного сленгу, прагнучи образно виявити особливості свого внутрішнього світу, вживають жаргони: кайф, — найвище задоволення; башлі —  гроші; небашльовий — недорогий тощо.Часто молода особа, не замислюючись, одним грубим словом чи лайкою може висловити все, що накипіло на душі, що вона відчуває, думає. Сленг дає змогу спілкуватися людям обмеженим, малоосвіченим, із низьким рівнем культури. Уявімо, що ми їдемо у громадському транспорті й випадково, бо неможливо й ворухнутися, наступаємо комусь на ногу. І починаємо делікатно перепрошувати, але у відповідь — грубі, нечемні слова жаргону. Хіба це свідчить про культурний рівень скривдженого? На жаль, здебільшого люди, які користуються ненормативною лексикою, навіть не розуміють значення цих слів. Але існують слова, які не містять кривдного змісту, а навпаки, роблять розмову цікавішою, веселою та неординарною. Молодіжному “кривлянню” нерідко властива чимала кількість жаргонних слів, таких як: “бляха-муха”, “блін”, “йо-ма-йо”. Це суржик чи калька з російських нецензурних висловів. Нині молодь, не знаходячи відповідників у словниках, активно змінює й використовує  іноземну комп’ютерну лексику і послуговується цим сленгом. Так комп’ютерні терміни проникають у загальновживану лексику. Ця “інша мова” — бідна, лаконічна, з багатьма скороченнями і своєрідною символікою. Отже, сленг найчастіше залежить від культури, освіти, соціального статусу людей, що його вживають, їхньої національності, професії й хобі. Спостерігаючи за людьми, професія яких пов’язана з комп’ютерами і особливо в мережі Інтернет, можемо стверджувати, що саме у цій сфері діяльності відбувається активне створення неологізмів, до того ж, існують граматичні, фонетичні та графічні інновації.Але чому люди використовують сленгові звертання? Чому не спілкуються без слів-паразитів? Чому іноді, коли людина розтуляє рот, не знаєш, — плакати чи сміятися? Відповідь проста. Розвиткові “сленг-культури” сприяють незнання рідної мови, оточення, погані звички — вигукувати вдень та навіть посеред ночі під вікнами, у парках, на вулиці, в транспорті, аби вирізнятися серед інших; недостатній запас слів  через проблеми в освіті.Тож потрібно знати, коли і що казати. Бо слово — не горобець, як стверджує народна мудрість, вилетить — не спіймаєш.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment