МЕДІАБАЛАЧКИ

Петро АНТОНЕНКОВсеукраїнську конференцію журналістів “ЗМІ і законодавча влада —регіональний вимір” очікували як серйозної розмови про наболілі проблеми українських медіа. Адже організаторами її були Комітет Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, Програма сприяння парламенту України університету Індіани (США) та Українська освітня програма реформ. Тобто поважна державна інституція та дві громадські, недержавні, що вже не перший рік підтримують українські демократичні реформи, зокрема в царині медіа. Журналістів із різних регіональних ЗМІ у будинку парламентських комітетів, де працювала конференція, зібралося понад  півсотні.На жаль, реалії виявилися гіршими від очікувань. Представники вищої законодавчої влади, м’яко кажучи, ухилилися від обговорення проблем українського медіа-простору. Із заявлених у програмі конференції виступів голів усіх 5-ти фракцій Верховної Ради до журналістів прийшов лише один — Володимир Литвин. Та й той, мабуть, тому, що хотів презентувати представлену ним того самого дня в парламенті програму виходу з політичної кризи. На відкриття конференції не прибула навіть голова парламентського комітету, яка була одним із організаторів заходу, — Ганна Герман. А вона мала робити основну доповідь “Сучасний стан свободи інформації і законодавче забезпечення неупередженості ЗМІ”. Мабуть, із “сучасним станом свободи інформації” в нас усім усе зрозуміло. Як і з “неупередженістю ЗМІ”.Оскільки ключовим моментом конференції мала стати саме законодавча робота в царині медіа, то кілька наболілих проблем не могли оминути увагу колег. Про це з болем говорили і самі журналісти у стихійній дискусії, й представники громадських інституцій-організаторів, яких, схоже, проблеми наших медіа турбують більше, ніж представників влади.Передовсім варто сказати про підвищення престижу професії журналіста, його соціальний захист на противагу небезпечній тенденції в суспільстві — зниження престижу журналіста як особистості і медіа загалом. Ось уже два місяці в парламенті перебуває і  Закон “Про державно-правові гарантії захисту професійної діяльності журналістів”. Поки що його не внесено на розгляд Верховної Ради. У ньому є положення, які повторюють вже чинні в Законах “Про пресу” і “Про інформацію”. Схоже, у нас проблеми з виконанням чинних законів, бо їхні положення треба дублювати в нових. Але загалом законопроект непоганий, лише чекати на його ухвалення, мабуть, доведеться довго. Існує ще дві давно наболілі проблеми, про які теж ішлося на конференції. Перша — створення в Україні суспільного телебачення і радіо. На нагальну потребу цього задекларовано на найвищому рівні, але котрий рік тривають лише розмови. Нещодавно питання про суспільне мовлення розглядали на Раді національної безпеки й оборони, адже йдеться про інформаційну безпеку держави. Згідно з рішенням РНБО, Президент України дав доручення відповідним структурам у двомісячний термін підготувати потрібні документи для створення суспільного мовлення. Але два місяці давно минули, а віз і нині там.Друга надзвичайно болюча тема — роздержавлення мас-медіа. Стільки заяв, планів, концепцій закликів і заклинань, а ефект поки що нульовий. Це найбільше стосується саме реґіональної преси, яка досі живе значною мірою за комуно-радянськими традиціями і на яку чинять шалений тиск політики й політикани. Досить подивитися на шпальти цієї беззахисної перед місцевою владою і перед безжальним ринком преси, щоб переконатися: тут реформи не просто назріли — вони потрібні, як повітря. Ось про ці й багато інших негайних проблем варто було б поговорити на конференції. Але у політиків із Печерських пагорбів на це не знайшлося часу. Медіа цікавлять їх лише так: скільки кого і як покажуть у новинах, бажано в позитивному ракурсі. Так сказав на конференції один високий державний посадовець, який все-таки знайшов час прийти до журналістів — голова Верховної Ради України Арсеній Яценюк. На відміну від своїх колег-парламентаріїв, Арсеній Петрович не просто вислухав журналістів, а й показав, що він розуміє, що таке ЗМІ в нормальному демократичному суспільстві. Можна, звичайно, довго дискутувати, чи погані у нас медіа, низький рівень свободи слова, що недосконале суспільство, чи навпаки — засоби масової інформації винні, що воно таке. Але мабуть, ми всі, зокрема наша еліта, національно-демократичні сили ніяк не дійдемо до розуміння потреби свободи слова, свободи духу. Натомість — медіабалачки. І це стосується не якоїсь конкретної конференції, а загальносуспільної ситуації.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment