МАЕСТРО

Маргарита ЗАЙЦЕВСЬКАЯк совісних зусиль тобі не шкода, —То в слушний час з’єднає труд і хітьТебе з мистецтвом.Вольфганг ҐетеРанок. Скульптор зібрався до майстерні.— Вітання Миколі Васильовичу!— Обов’язково! Взаємоусмішки. І майстер іде до праці, де на нього чекає Микола Васильович Гоголь. Часів написання “Вечорів на хуторі…”.Вони “давно друзі”, хоча скульпторові Борису Довганю лише 80, а Гоголю наступного березня буде 200! Гоголь — це герой багатьох років творчого життя Бориса Степановича. Його невелика за розміром композиція “Миргород” (власне — “Гоголь”), яку не сприйняли в ті давні часи місцеві законодавці в мистецтві, причарувала музейного фахівця з Москви і тепер прикрашає музей Гоголя в столиці сусідньої держави… Але великий світовий письменник українського коріння і українського духу весь час живе в душі скульптора. І ось тепер він творить великий (хоча б і для Миргорода!), скульптурний образ геніального письменника. Та почнемо оповідь про делікатного і мужнього митця з глибин часу.У Києві на знаменитій Куренівці вісім десятиріч тому в родині шевців Олександри і Степана Довганів народився хлопчик, Борис. Рано почав малювати. Згодом — ще й ліпити. Зовсім юним реставрував ліпнину на фронтоні зруйнованого війною Київського державного університету. Трохи згодом навчався у Київському художньому інституті. Найкращий учитель — Іван Макогон, автор меморіального пам’ятника Михайлові Грушевському. З Макогоном були друзями все життя. Він навіть любив відпочивати на природі разом із родиною свого учня.У 1960-му під керівництвом свого вчителя разом з Володимиром Луцаком та монументалістами Степаном Кириченком і Надією Клейн Борис Довгань створив кольорову мозаїчну скульптуру “Україна” (заввишки 5,5 м) для Декади українського мистецтва у Москві. Після завершення свята цю величну скульптуру встановлено в Черкасах. Через якийсь час вона звідти зникла. А робота була прекрасна. Чи вкрали і продали, чи зруйнували — невідомо, нема в кого запитати — начальників багато помінялося. І часи перехідні — ніхто ні за що не відповідав.Борис Степанович мав дружні стосунки з великим Іваном Кавалерідзе. 1980-го року разом із В’ячеславом Клоковим і архітектором Флоріаном Юр’євим Борис Довгань відновив у бронзі зруйнований часом шедевр Івана Кавалерідзе — перший пам’ятник Тарасові Шевченку, виготовлений у бетоні 1918 року в Ромнах.Далекі нащадки вивчатимуть сьогодення, образи видатних людей нашого часу за скульптурними портретами і композиціями, пам’ятниками роботи Бориса Довганя, подвижника українського мистецтва, який належить до плеяди шістдесятників.У середині 60-х та 70-х років, після короткої хрущовської відлиги, посилюється імперський гніт, починається нищення нового покоління інтелектуалів — позбавлення права на працю, обшуки, тюрми, заслання. У ті роки легко було вибивати собі звання і фальшиву славу, ліплячи нескінчених ленінів, які куцою дланню вказували напрямок до комунізму. Небезпечно було в ті часи навіть просто спілкуватися між собою людям талановитим, мужнім, патріотичним. За ними одразу стежили.“… У той час я ліпив Григорія Кочура,нашого знаменитого перекладача, літератора, який на той час пройшов уже тоталітарні концтабори, — згадує художник. (Твір зберігається тепер у Музеї-архіві літератури, а його повтор у мармурі прикрашає хату-музей Григорія Кочура в Ірпені). — 3 Кочуром до майстерні щоразу заходила група молодих літераторів, які заповнювали всю майстерню. Працюю і слухаю весь цей мудрий літературний народ — цікаво. Чогось запам’яталося: Кочур на своєму позувальному троні, спершись на знаменитий портфель, навпроти, на старенькій канапці у вільній позі — Василь Стус… На моє прохання попозувати Василь погодився, лише спитав, чи можна читати і курити. Так він мені й позував…”Портрет великого поета створено в 1968 році. Автор відлив його у чавуні. Фоторепродукції цього твору прикрашають нині багато видань про Стуса, книжки його поезій. Скульптуру експонували на кількох престижних виставках у столиці. Прах поета В. Стуса, замученого в концтаборі на Північному Уралі, врешті покоїться в рідній землі, а його скульптурний образ тепер — власність Національного художнього музею України. Хотілося б лише, аби він завжди був представлений у експозиції.Василь Стус був другом родини Довганів. Сталося так, що дружина художника Рита Довгань звернулася до аспіранта Інституту літератури ім.Шевченка АН України Василя Стуса з проханням написати для газети “Друг читача” рецензію на щойно видану збірку поезій М. Бажана. Василь погодився. Заприязнилися. Згодом потоваришували родинами. А потім — лиха година: в 1965 році Василя звільняють з аспірантури, дружину скульптора виганяють із редакції. І знову — доля: після кількох років поневірянь, безробіття зустрілися з Василем у відділі Інформації Міністерства промисловості будматеріалів. Ми тепер — “інженери”. Близенько майстерня скульптора. Борис почав ліпити Василя…Пам’ять про нього свята для цієї сім’ї. Його книжки, як і “Кобзар” Шевченка, тут настільні. Їх постійно читають, його поезії знають і вчать вже і молоді, і наймолодші покоління родини, її друзі. До образу Василя Стуса Борис Довгань звертався ще кілька разів. Створив його портрет у мармурі для столичного музею “Меморіал”. Пам’ятник-бюст роботи майстра встановлено на батьківщині поета — в селі Рахнівці на Вінниччині. Є в Бориса Довганя й скульптура Василя на повний зріст. Гордий, красивий, весь у своїх думках, і водночас — з нами. Дивовижно відчув душу Поета. Так кажуть усі, хто знав Василя. Можливо, влада колись спроможеться (а це потрібно вже тепер!) встановити в центрі Києва пам’ятник великому Поету.Тут варто згадати композицію “Поет і кат”. Пам’яті Франсуа Війона. Середньовічний кат у масці з сокирою напоготові — за спиною Поета. А Поет — саме натхнення, творчий порив! Шевченкові, Франкові, Зерову, Стусові та ще багатьом присвячено цей промовистий твір: над словом правди завжди нависала сокира.У незабутні 60-ті Борис Довгань виліпив також портрети правозахисника і літературознавця Івана Світличного, видатного українського композитора Леоніда Грабовського, зацькованого владою за те, що не писав кантат про КПРС; портрети українських вчених, правозахисників Генріха Дворка і Юрія Кочержинського, знищеного у 30-ті поета-неокласика Миколи Зерова. Зберіг для нащадків Борис Довгань і образ (бронза) одного з найталановитіших живописців сучасності Анатолія Лимарєва. Варто згадати портрет доньки Катерини, живописця, реставратора, яка свого часу реставрувала живопис у Козелецькому храмі, в Андріївській церкві, надбрамній церкві у Лаврі. У галереї скульптора — образи багатьох найдостойніших синів і дочок України: портрети (круглі і рельєфи, переважно в бронзі) Григорія Сковороди, Лесі Українки, Бориса Антоненка-Давидовича, Михайла Драгоманова, Олександра Богомазова, Павла Чубинського… Фойє Державної публічної бібліотеки ім. В. Вернадського прикрашає величне скульптурне погруддя В. Вернадського роботи майстра.Працює Борис Степанович і над композиціями. Є роботи, що осмислюють, узагальнюють дещо абстрагують певні явища життя: “Зустріч”, “Піраміда”, “Розмова”, “Ожеледь”. У них ціла гама психологічних ситуацій. Велику мужність треба було мати, аби в тоталітарні часи створити композицію “Шмон (Архіпелаг Гулаг)”: з виразом садистської втіхи ординця кадебіст шукає в кишені, а другою рукою ніби в душі — крамолу. Його жертва — змучений, з піднятими руками, але незламний, спокійний чоловік, недоступний карателеві. Не побачить кат сльози його. Твір — посвята всім, хто йшов страсною стезею за волю України. Це й пересторога на майбутнє.Колись художник зробив велику композицію “Скорботна Муза”. Її визнали націоналістичною, звичайно, у комуністичному розумінні. Очевидно за те, що автор одягнув Музу в українську сорочку. Заборонили. І стояла вона (в гіпсі) в коридорі біля майстерні. Вандали розбили її на шматочки! Майстер терпляче зібрав їх і поновив роботу. У наш новітній час Борис Довгань подарував її Києву. Бронзову скульптуру-пам’ятник художникам—жертвам репресій поставлено біля Київської національної академії. На пам’ятнику виписано 41 світле ім’я розстріляних, замучених: Михайла Бойчука, Василя Седляра, Олександра Мурашка, Олександра Рубана, Алли Горської  та багатьох інших. Біля цього пам’ятника майбутніх митців посвячують у студенти.Небайдужі кияни і до паркової композиції “Тетяна”, яка прикрашає парк О. Пушкіна.Бібліотека для дітей та юнацтва на Нивках пишається своїм мистецьким оформленням: композицією з рельєфних портретів українських та зарубіжних письменників — Шевченка, Лесі Українки, Франка, Тичини, Гомера, Андерсена та інших. Композицію вінчає кругла скульптура юнака з книжкою. То все — твори Б. Довганя. Та не всім роботам так пощастило. Дуже пишалися мешканці Березняків у Києві скульптурною композицією “Материнство”, виконаною у кованій міді, і раптом найшла чергова хвиля боротьби з “недостатньо соцреалістичним мистецтвом”. За вказівкою парткерівництва (це було перед Олімпійськими іграми в Москві у 1980 р.)  чистили Союз “нерушимий” від небажаних людей і “безідейного” мистецтва. Позносили з київських вулиць та парків кілька прекрасних робіт, в тому числі й “Материнство” Довганя. Ще трагічніша доля трифігурної композиції в бронзі “Музика” (скрипалька, флейтистка й співачка), яку художник виконав у 80-х роках на замовлення Київської адміністрації для скверу навпроти Національної музичної академії. Твором захоплювалися всі, хто його бачив. Елегантний, естетичний, у високому класичному звучанні, він був визнаний художньою радою Спілки художників найкращим твором року. А далі почалися “дива”: протягом 20-ти років із невідомих причин (а може, і відомих!) її не дозволяли встановити. Начальники змінювалися. Хтось диригував. Врешті автор побачив “Музику” на території зеленого господарства Києва, на даху якоїсь будівлі, в розібраному вигляді. Доки намагався щось з’ясувати, у 2002 році її знищили: розпиляли й розікрали. Страшний детектив. І все це скульпторові треба було пережити! Може, б і не згадувати? Але треба. Аби не повторювалося таке дикунство, варварство щодо мистецтва, успадковане від комуноімперської доби.Кияни часто зупиняються біля великих рельєфів (бетон) на теми освоєння людиною світу, різних наук. Вони розміщені на фасаді Інституту інформації (архітектор Ф. Юр’єв) у Києві на Либідській площі. “Космос”, “Енергія”, “Біологія”, “Кібернетика” — всього дев’ять композицій. Цей ансамбль — взірець гармонії архітектури і скульптури.Ще один епізод творчого життя. У роки революції, а потім війни в Гурзуфі, на території знаменитого ще в царські часи курорту, було знищено всі старовинні декоративні скульптури. Міське керівництво 80-х років минулого століття вирішило їх поновити. Борис Довгань, залучений до цієї роботи, запропонував поставити на території курорту ще пам’ятник О.С.Пушкіну, бо юний поет (1820 р.), мандруючи півднем із Раєвськими, саме тут, в Оливковому гаї на крутому березі, любив милуватися красою моря, складав чарівні поетичні рядки… Ідею було сприйнято. І тепер у Гурзуфі, люди милуються пам’ятником юному російському поетові роботи українського митця.Твори Б. Довганя знають у багатьох країнах. Є вони в Німеччині, Англії, Франції, в США, Канаді.А сивоголовий, але молодий душею митець працює далі. У майстерні з’явилися нові твори — мармурові і бронзові торси — відгомін розкішної антики, делікатна, елегантна “Батерфляй”, композиція-постава знаного в Україні й світі майстра скрипок, композитора, архітектора Флоріана Юр’єва. Залюблений Борис Степанович у музику великого Моцарта. Довго працював над скульптурним втіленням цього світлого генія. І створив натхненну композицію “Лакримозо (Моцарт)”. Цей твір присвятив  своїй внучці — оперній співачці, блискучій виконавиці моцартівських арій Стефанії Довгань.У недавні часи Борис Степанович виліпив генія українського вокалу Бориса Гмирю. Скульптор був особисто знайомий зі співаком. До квартири Бориса Романовича на знамениті вечори його пам’яті, які організовувала дружина Віра Августівна, Довгані, бувало, приходили всією родиною. Ця робота Бориса Довганя — данина шани великому українському артистові. До слова,  інтелектуальний Київ давно вже чекає на пам’ятник у столиці знаменитому басу Борису Романовичу Гмирі, співакові зі світовим ім’ям.Десять років тому в Національному художньому музеї відбулася виставка робіт Б. Довганя. Перша і єдина за все творче життя. Дотепер працівники музею згадують, як щодня було багатолюдно на цій виставці. Подамо кілька відгуків його шанувальників.“Вражені Вашим глибоко філософським та водночас ліричним мистецтвом…”(Група інженерів). “Спасибі Вам за пам’ять і правду…” (Пилипенко). “Слухали музику Ваших рук — і так побожно і ясно від неї в душі…” (Боринські з Карпат). “… Мистецтво великого художника Бориса Довганя має в серці те, що не вмирає — це виразна українська національна ідея, втілена в чудових образах Миколи Зерова, О. М. Холодного, Івана Світличного, Василя Стуса Микола Плохотнюк”. Теплішає на душі від такого сприйняття мистецтва. Та спочивати ніколи. І він щоранку поспішає до майстерні.Таке буває раз у житті: Нунціатура замовила поважному творцеві скульптурну постать великого гуманіста нашого часу — Папи Римського Івана Павла II. Довгі місяці напруженої праці. Нині скульптура у бронзі прикрашає Посольство Ватикану в Києві. А для греко-католицької церкви Святого Миколая (на Аскольдовій могилі) Борис Довгань (у співавторстві із скульптором Павлом Боцвіним) створив композицію “Папа Іван Павло II молиться до ікони матері Божої Зарваницької”. Пам’ятник Папі — місце паломництва киян і гостей Києва. Виконаний в улюбленому автором класичному стилі, цей твір приваблює ще й дивним проникненням у добру і мудру душу великого громадянина Землі.Особлива сторінка творчості вдумливого майстра — численні меморіальні пам’ятники: всесвітньо відомій народній художниці Марії Приймаченко (співавтори архітектори Юр’єв і монументаліст Олександр Мельник), славетному українському диригентові Віктору Іконнику, живописцю М. Глущенку, кінорежисеру В. Денисенку, головному режисеру театру ім. І.Франка Сергію Данченку та багатьом іншим. Торік на Байковому цвинтарі відбулося урочисте відкриття пам’ятника (архітектор А. Ігнащенко) великій патріотці Славі Стецько: до великого хреста з червоного граніту, поставленого на плиту чорного каменя, зліва і справа схилилися два білих янголи… Величній людині — величний пам’ятник.Для історії важливий і такий факт: Борис Степанович разом із архітектором Юр’євим є автором попереднього герба Києва — “Золота квітка каштана”.Варто згадати ще одну нелегку, водночас делікатну роботу скульптора. Відомо, що посмертна маска зберігає для нащадків пам’ять про людину. Їх робили ще в часи стародавніх Єгипту та Риму. З Тараса Шевченка знімав посмертну маску відомий скульптор Клодт. Борису Степановичу випала честь зняти посмертні маски з великих наших сучасників — письменника Бориса Антоненка-Давидовича та диригента Стефана Турчака.…У майстерні панує активне творче життя. Завершено рельєф на мармуровому блоці на євангельський сюжет “Моління про чашу”. Це велична групова скульптура: на одній площині Христос у молитві, на другій — поснулі його учні Петро, Яків та Іоанн. А він же просив їх не спати, бо знав, що по нього прийдуть, аби заарештувати! Навколо фігур — оливковий гай. Кілька років натхненої, терпеливої праці пішло на створення цього шедевру! Шедевр поки що в майстерні. А міг би бути окрасою храму.Неймовірна, як на одне життя, кількість робіт у граніті, мармурі, чавуні, бронзі, міді, теракоті. І порахувати неможливо! Оглядаючи їх, осмислюючи, відчуваєш, що його пластична мова, попри десятиріччя скрутних для творчості умов тоталітаризму, ввібрала в себе дух і форму українських творців просвітлених двадцятих років минулого століття, надихалася мистецтвом антики і світових геніїв попередніх століть. Попри спокуси суєтних мод часів минулих і теперішніх він працює переважно в стилі високої класики, працює професійно, шанобливо ставлячись до об’єкта скульптури. Духовність і краса — виразні ознаки його творів. Борис Довгань дуже пишається своєю премією імені Василя Стуса. Він — заслужений діяч мистецтв України. Його мистецтво люблять.Майстер постійно в роботі… Коло нього вже… два Миколи. На щастя, кажуть в народі. З душі, з уяви постає з глибини і великий наш поет Микола Вінграновський, який ще так недавно був із нами… Думка і серце, рука і стек у неспокої: тут треба трошки зняти, тут у погляді щось переосмислити… Словом, постйний труд, копіткий, вимогливий, часом виснажливий, але — натхненний. День за днем, десятиліття — творча праця, яка облагороджує світ. Скульпторові Борисові Довганю — 80. Вітаємо! Здоров’я, щастя, творчої наснаги!

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment