СПОДВИЖНИК СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО

У XIV ст. від’їзд Києво-Печерських ченців до північних земель тривав. Чимало з них ставали єпископами і там продовжували архіпастирську діяльність. Були й такі, що шукали усамітнення, але з часом починали розбудову храмів, засновували чернечі обителі.Преподобний Стефан Махрищський народився на початку XIV ст. у Києві. Тут минули його юнацькі роки, тут він здобув ази християнського виховання. Ще юнаком вирішив присвятити себе чернецтву. Прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі. Після кількарічного вдосконалення своїх чернечих подвигів у цій Святій обителі, Стефан почав шукати шляхи до усамітнення для повного мовчання. Тодішні утиски православних в Україні змусили його податися на північ, спочатку до Москви. Там доброзичливо його прийняв і неодноразово з ним спілкувався Московський князь Іван, батько Димитрія Донського. Від князя Стефан мав грамоту, яка дозволяла йому оселитися на землі Володимирській. Митрополит Київський і всієї Руси Феогност, який перебував тоді в Москві, благословив його на нове поселення.Місце обрали в урочищі біля злиття річок Махрищі та Молокчі за 30 верст від Троїце-Сергієвої лаври, засновником якої був преподобний Сергій, ігумен Радонезький.Передусім Стефан побудував собі невелику келію. Тут він заготовляв дрова, обробляв землю. Дуже цінував своє усамітнення і повне мовчання. Чутки про прибулого з Києва подвижника швидко поширювалися. Спочатку люди приходили лише для душевних розмов, потім з’явилися й істинні ревнителі чернечого життя. Довго не наважувався Стефан порушувати свою самотність, та все-таки поступився проханням селян і дозволив їм оселитися. А коли зібралася невеличка громада, виникла потреба в храмі для спільної молитви.Побудували храм, братські келії та трапезну. Блаженний Стефан виїхав до Москви. Там уже був новий митрополит Олексій, від якого Стефан отримав благословення на освячення храму на честь Живоначальної Трійці. Митрополит надав Стефанові сан ієромонаха і призначив його ігуменом монастиря, а князь Московський Димитрій Донський виділив монастирю великі угіддя. Так 1358 року започаткували Махрищську Свято-Троїцьку обитель. Новостворену обитель відвідував преподобний Сергій Радонезький. Якось селянин на ім’я Григорій вирішив постригтися в ченці, а свою землю і майно передати монастиреві. Прийнявши чернечий постриг, Григорій став улюбленим учнем ігумена Стефана. Таке рішення Григорія налякало інших селян. Брати Юрковські, землі яких були неподалік монастиря, ганьбили ігумена Стефана, погрожували вбити, якщо він не залишить монастир. Даремно намагався умовити їх ігумен: “Бог простить вас, чада. Це ж не ви гніваєтеся, а бентежить вас лукавий диявол”.Преподобний Стефан змушений був залишити обитель на старого Іллю та йти зі своїм учнем Григорієм у далекі вологодські ліси. І там він не зміг заховати себе від боголюбивих людей. Зупинились вони за 60 верст від Вологди на річці Авнєж. Біля них зібралася чернеча братія і разом заснували Авнєзький Свято-Троїцький монастир з двома храмами: на честь Святої Трійці та Великомученика Георгія.Чутки про добрі діяння ігумена Стефана у вологодському краї дійшли до Москви. Князь Димитрій Донський звелів йому прибути в столицю. Залишаючи Вологодську землю назавжди, преподобний Стефан свого учня Григорія призначив ігуменом Авнєзької обителі. Московський князь обдарував Авнєзьку обитель щедрими дарунками, а преподобному Стефану звелів повернувся в Махру для продовження ігуменства. Як і раніше, ігумен був надзвичайно смиренним, працював разом із ченцями. Князь Московський Димитрій надав Махрищському монастирю нові земельні наділи. Молитвами й трудами преподобного Стефана обитель досягла найвищого розквіту. В ній ігумен дожив до глибокої старості й передав управління нею старому Іллі. Сам прийняв схиму і став готуватися до життя вічного.14 липня 1406 року, причастившись Святих Христових Тайн, преподобний Стефан тихо віддав свій дух Господу. Його поховали на території монастиря. Багато десятиріч махрищська братія гідно підтримувала основи благочестя, які запровадив перший ігумен — преподобний Стефан.У 20-роках XVI ст. махрищський сторічний чернець Герман під час нічної молитви бачив вогонь, що горів біля гробу преподобного Стефана, освітлюючи всю обитель. Бачив це диво й ігумен монастиря Іона. За розпорядженням ігумена Троїце-Сергієвого монастиря Арсенія, який прийняв це диво за небесну звістку, біля гробу поставили невгасиму лампаду й започаткували щорічне поминання преподобного Стефана.Багато інших див бачив Махрищський монастир — Господнє творіння руками Києво-Печерського ченця Стефана та його сподвижників. Через багато років сталася велика пожежа і обитель згоріла. Під час будівництва нового кам’яного храму на честь Святої Трійці 1550 року вперше знайшли мощі преподобного Стефана, які виявилися нетлінними. Від них віяло благоуханням, що свідчило про особливу Божу милість до спочилого раба Його. Біля святих мощей, які знову захоронили, відбулося багато зцілень хворих і немічних.Внаслідок числених зцілень біля мощей преподобного встановили день його пам’яті — 27липня.1922 року безбожна влада закрила Махрищський Свято-Троїцький монастир.Нових господарів приваблювала висока якість цегли, з якої збудовано храми й інші споруди. Передозували вибухівку, і замість цегли отримали щебінь, з якого спорудили злітну смугу навчального летовища в селі Слободка Кіржацького району. Кажуть, що з нього в свій останній політ вирушив перший космонавт Землі Юрій Гагарін. Відродження монастиря почалося 1993 року з надбрамної церкви Петра і Павла — єдиної, що вціліла. Встановили пам’ятний дерев’яний хрест на честь 600-річчя з дня кончини преподобного Сергія Радонезького. Удруге мощі преподобного Стефана знайшли 1997 року під час розкопок монастиря, який діє з 1995-го.На території Свято-Троїцького Стефано-Махрищського монастиря поховано ігумена обителі Варлаама, який в XVI ст. багато трудився для прославлення преподобного Стефана і відбудував монастир після пожежі.Стефано-Махрищська обитель відома чудодійною іконою преподобного Серафима Саровського, освяченою на його мощах на початку XX ст. У 90-х роках вона неодноразово мироточила. Під час одного з мироточень на скляній кришці кіота відбився силует преподобного Серафима. Його можна було бачити протягом багатьох місяців.На завершення нашої оповіді акцентуємо увагу на взірець справжньої щирої дружби між представниками двох великих народів — російського й українського: Сергієм Радонезьким і Стефаном Махрищським. Під час зустрічей вони до землі вклонялися один одному і просили благословення і молитов один в одного.Чи не істинний приклад для наслідування нинішньому і прийдешнім поколінням? Борис САМБОР, секретар Свято-Благовіщенського братства, м. Київ

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment