ЩО ВІЗЬМЕ ЧАС, ЩО — ЛЮДИ

Качанівський парк був свого часу дивовижним витвором людських рук. Але пролетарський войовничий атеїзм нищив усе, що мало стосунок до вищого стану, що було недосяжне для люмпенського розуміння. Під час громадянської війни Качанівку розграбували, паркові скульптури порозбивали. Те, чого не зруйнували люди, забрав час. Теперішня Качанівка — лише бліда примара порівняно з тим, що було ще на початку ХХ сторіччя.

Олена ШУЛЬГА

Фотоілюстрації

Качанівка зустрічає липовою алеєю, що веде до палацу, високими постаментами, на яких сидять горді леви, опираючись передніми лапами на щити.У парку, крім палацу, церкви й інших споруд, були скульптури з білого мармуру, алеї та стежки, рукотворні гірки, екзотичні дерева, сквери й романтичні галявини. Те, що збереглося, свідчить про людську волю та політ фантазії його творців і натхненників, про величезну працю, вкладену у мрію.

Незайманими збереглися ставки — їх цілий каскад. За господарювання Тарновських загатами перегородили річку Смож—так утворився Майорський став, на який відкривається краєвид із вікна палацу. Колись на цьому ставку був штучний плавучий острів та два звичайні острівці, з’єднані містком. На одному з них розташовувався музичний павільйон. Василь Васильович Тарновський-молодший був незвичайним паном. Дворянство вважало його диваком, бо він більше любив селян, аніж товариство свого стану. Марко Вовчок стверджувала, що в Петербурзі бачила його у вишиванці. Кажуть, Василь Васильович навіть вінчатися планував у вишиванці, хотів національне українське весілля, але батьки нареченої були проти, тож довелося поступитися: одружилися молодята “по-панському”. На народні свята він запрошував у парк сільську молодь. Тут пишно святкували Івана Купала, Маковія, Петра і Павла. На Святого Миколая робив подарунки сільським дітям. Любив стріляти з козацьких гармат, які привіз із Січі. Саме тому Дмитро Яворницький, який разом із Миколою Костомаровим допомагав Тарновському підбирати старожитності, порадив Іллі Рєпіну поїхати в Качанівку, щоб він побачив справжні українські образи. Саме тут Рєпін написав свою знамениту картину “Козаки пишуть лист турецькому султанові”, і в образах козаків можемо бачити самого господаря, його кучера й конюха. У Качанівці художник зробив чимало замальовок, написав картини “Полковник” (це портрет самого Тарновського), “Біля рояля” (дружина Софія Василівна), “У парку”. Замальовки зберігаються нині у Київському музеї російського мистецтва.Церкву святого Георгія Хозевіта у стилі ампір добудували 1828 року, коли власником був Григорій Степанович Тарновський. На наших теренах шанують Георгія Побідоносця, а культ Георгія Хозевіта більше поширений на Близькому Сході — у Палестині. Існує припущення, що Григорій Степанович був масоном, тому спорудили церкву саме на честь цього святого. Церква призначалася для вірян дворянського походження, тому селяни її не відвідували. Праворуч під спорудою була фамільна усипальниця родини Тарновських, де поховано Григорія Степановича та дружину Ганну Дмитрівну, Василя Васильовича-старшого. Деякий час церковним хором керував Михайло Глінка, а співав у ньому майбутній композитор Семен Гулак-Артемовський. Церква дійшла до нас у трохи зміненому вигляді: втрачено двоповерхову дзвіницю, південний і північний приділи. У радянський час у храмі розмістили комору, магазин, тож, мабуть, саме завдяки цьому її не розібрали по цеглині. Збереглися допоміжні будівлі — ротонди, не типові для православних храмів. В одній із ротонд була хрещальниця (там хрестили дітей), а в другій — ризниця (зберігали церковні речі). У цій церкві вінчалася донька останнього власника Качанівки Олена Павлівна Харитоненко з князем Урусовим. Це був незвичайний шлюб. Харитоненко, попри те, що був “цукровим королем”, походив із селян, а жінки з роду Урусових служили фрейлінами при дворі. Та наполегливий і підприємливий Павло Іванович Харитоненко домігся дворянства, і обвінчав-таки юну доньку з хоч і немолодим, але родовитим казанським татарином. Життя Олени Павлівни — ще одна романтична історія, що відбулася в цьому дивовижному маєтку. Олена зрадила чоловіка, який воював у російсько-японській війні, з начальником охорони французом Олівом. Коли князь повернувся, відбулася дуель, де Урусов дістав поранення. Вони розлучилися. Так не допомогло ні пишне весілля, ні цукор, яким посипали липову алею від церкви до палацу, — щоб життя молодят було солодким.За храмом розташовувалося дворянське кладовище, яке в добу атеїзму войовнича орда розграбувала. Відомо, що на цьому цвинтарі Василь Васильович-молодший поховав свою няньку Марію Борисівну, яку дуже любив. Тож віддав їй найбільшу шану, яку міг, — поховав поруч із дворянами. Уже нещодавно співробітники заповідника знайшли кілька надгробків і відновили їх з поваги до померлих. Знайшли і хрест із могили Марії Борисівни.Ще одна споруда, яка збереглася майже незайманою, — альтанка Глінки. Вона стоїть на рукотворному пагорбі неподалік Майорського ставка. Саме тут улітку 1838 року Михайло Іванович написав фрагменти знаменитої опери за казкою Пушкіна “Руслан і Людмила”. Тут написано пісні, романси на слова Віктора Забіли, кантату на честь Григорія Тарновського “Гімн господарю”. Твори виконував кріпосний оркестр, яким диригував сам Глінка. Альтанку спорудив перший власник Качанівки Петро Олексійович Рум’янцев. У ній поєднано елементи східної й традиційної російської архітектури. В альтанці чудова акустика, і якщо там заспівати, то чути буде на протилежному березі ставка. Під спорудою був грот, у якому розташовували винні погреби.Дубам на березі Майорського ставка по 250—350 років. Вони пам’ятають ще Рум’янцева-Задунайського. У парку понад 50 порід дерев і 30 видів кущів. Особлива роль належить хвойним, акліматизованим у лісостепу: ялина, сосна кедрова, сосна Веймутова, ялиця сибірська, модрина, кипарисовик. Серед екзотів — оксамит амурський, лох вузьколистий, плетея, катальпа.Тарновський-молодший планував у парку облаштувати пантеон видатних українців, тому серед листяних дерев колами насаджував екзотичні хвойні — всередині кола планував могили. Але задум здійснити не вдалося: у парку поховано лише Григорія Честахівського, художника, близького друга Шевченка, одного з ініціаторів перевезення праху Кобзаря з Петербурга в Україну. Саме Честахівський передав у Качанівку речі, рукописи, художні твори Тараса Григоровича.За радянської вдади в садибі була дитяча комуна. Безпритульні знищили паркові біломармурові скульптури, церковні шати, унікальний зимовий сад. Пізніше тут розташували шпиталь, неврологічний курорт для колгоспників, туберкульозний санаторій. Можливо, саме завдяки цьому комплекс зберігся. Зараз це національний заповідник. На жаль, навіть статус Національного не дає того фінансування, якого потребує садиба, щоб відновити минулу велич і красу. Свого часу це була Мекка для талановитих і мислячих людей епохи, місце, де написано не один шедевр. Надихали митців мальовнича природа, тиша, доброзичливі стосунки, які сприяли творчості, мудрий господар, що оточував гостей піклуванням і розумінням. Цього вже не повернути. Однак ще можна відновити ладшафтний парк, окультурити здичавілі дерева, реставрувати занедбані будівлі, почистити ставки. Усе це потребує коштів і дбайливого господаря.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment