ДОРОГОЮ З ЛУБЕН ДО НІЖИНА

Євген БУКЕТУ початкових класах школи я знав про Прилуки завдяки однойменним цигаркам, які курили сільські дядьки. Про славне минуле полкового містечка дізнався дещо пізніше, під час вивчення курсу історії України, але по-справжньому зацікавився ним уже під час навчання в університеті. Мій одногрупник Сергій, родом із Прилук, увесь час переконував нас, що його містечко – найкраще в Україні й усі люди неодмінно мусять його відвідати. Обіцяв, що якось всі разом поїдемо до нього в гості. Через це, мабуть, його так і називали серед студентів — Прилуки… Але поїхати до Прилук тоді чомусь не склалося. Певно, зірки ще не так розташовувались…Побувати там уперше мені довелося лише нині. І, напевно, тільки зараз я зміг по-справжньому оцінити це містечко. Прилуки тепер — центр українського нафтодобування, місто з найкращим в Україні театральним майданом і старовинними будинками, відоме багатою історією і сучасними економічними досягненнями. Адже нині місто забезпечує 64% надходжень до бюджету Чернігівської області й 1 %  — до бюджету України.Вважають, місто заснували 1085 року, воно згадується в “Повчанні” Володимира Мономаха та Іпатіївському літописі (1085—1092 рр.). З 1590 року Прилуками володів магнат О.Вишневецький. У 1648—1781 роках — центр Прилуцького полку. Місто розташоване там, де річка Удай робить крутий вигин. Такий крутий вигин на річці називають лукою. Назва міста могла бути утворена від одного з двох дуже схожих слів. Слово прилук означає “край закруту, коліно”; слово прилука (“прилучатися”) словник Грінченка тлумачить як “приєднання”. Проте в цьому словнику є й інше значення слова прилука — “поляна серед лісів”. Найвірогідніше, що в основі назви лежить лука, прилука — “закрут”.З містом пов’язані долі багатьох відомих людей, але світову славу Прилуки здобули насамперед тим, що в другій чверті ХІХ сторіччя тут кілька разів був Тарас Григорович Шевченко. Читаємо в повісті “Музика”: “Якщо ви, ласкавий читальнику, любите старовину, то раджу вам, коли переїжджатимете через місто Прилуки Полтавської губернії, спинитися на добу в цьому місті, а коли це трапиться не восени й не зимою, то можна зостатися й на дві доби…”.З краєзнавцем Анатолієм Риженком ми поїхали до будинку Михайла Данчича – прилуцького чиновника, колекціонера стародруків і фольклору. Саме тут, мандруючи 1845 року Україною, побував Т. Г. Шевченко. Альбом 1845 року відкривається малюнками, виконаними Шевченком саме в Прилуках. На звороті першого ж аркуша художник накидає ескіз жанрової сцени і постать селянина з косою, над якою підпис – Данчич.“Його садиба, — розповідає Анатолій Григорович, — займала більше половини кварталу і навіть частину сусіднього, в районі вулиць Кустівської та Шевченка, колишніх Михайлівської та Преображенської, а та площа, що нині засаджена парком, була раніше “Данчичевою левадою”. Із західного боку левади розміщувалися будівлі маєтку: два панські будинки, комори, клуні, стайні, кузня. Ще в другій половині ХІХ сторіччя частину левади віддали під забудову. Тут, поряд із маєтком, оселилися козаки Криворучки й Журавські, міщани Марченки, Стеценки, Нетребовські, Нефеди, Дроботи, Перепелиці, селяни Кошові й Котеленці. Їхні нащадки й нині мешкають на цих наділах. За радянської влади в садибі Данчича організували Кустівський колгосп, а будинок використовували під правління артілі. Вже після війни один із колишніх панських будинків розібрали і перевезли на фабрику господарських виробів. Розповідають, коли розбирали підвал будинку, хтось знайшов замуровану схованку, в якій були заховані пляшки зі старовинними колекційними винами”.Косарем у альбомі Шевченка міг бути сам Данчич, адже він не був занадто великим паном, щоб не брати до рук косу на власній леваді, стверджували інші місцеві краєзнавці.Анатолій Григорович розповів ще одну цікаву історію про Шевченка. В лютому 1846 року поет їхав із Лубен до Ніжина. У Прилуках, коли на поштовій станції перепрягали коней, на сусідній вулиці трапилася пожежа. Горіла вбога халупа, але гасили полум’я здебільшого євреї, бо там жив їхній одновірець. Тарас Григорович кинувся допомагати і нарівні з іншими виносив різний мотлох. Коли все скінчилося, Шевченко звернувся до присутніх українців-спостерігачів, докоряючи їм і доводячи, що “людина у скруті й біді, хоч би якої була нації, хоч би яку сповідувала віру, стає нам найближчим братом”.Потім ми попрямували до Преображенської церкви, яку в Прилуках у 1859 році, під час своєї останньої подорожі, малював Шевченко. Ось як він згадує про це у повісті “Музика”: “… заходився рисувати прекрасно освітлену вечірнім сонцем кам’яну церкву, досить незграбної, одначе оригінальної архітектури, збудовану полковником прилуцьким Ігнатом Ґалаґаном, тим самим, що першим одійшов од Мазепи й перекинувся до царя Петра, за що по смерті полковника Носа, введений у звання прилуцького полковника і обдарований великими маєтностями в тому ж таки полку… Поки я рисував сей пам’ятник… сонце повисло над обрієм, і на вулиці показалася юрба школярів, на деякій відстані появилася й худенька, похила постать, з парасолькою замість ціпка в руці. То був Віргілій, і я мало не побіг йому назустріч”.Анатолій Григорович вказав нам на місце, де стояла колись прилуцька гімназія, в приміщенні якої і йому до війни пощастило навчатися. Повітового вчителя Тарас Григорович називав своїм “Віргілієм” і навіть подав опис житла свого знайомого: “Кімнатка, в якій я двадцять літ тому прожив кілька днів по-бурлацькому, була та ж сама, та не та. Убогість та ж сама, та тільки убогість ця була вмита й прибрана жіночою рукою. На чистенькій підлозі чистенькі доріжки, на вікнах біленькі занавіски, на підвіконнях бальзаміни й герань у вазонах. Стіл, дощана канапа, табуретки липові ті ж самі, та вигляд мали інший. Що-то жіноча рука в домашньому побуті навіть чепурного мужчини”.Прилуччина в житті й творчості Тараса Григоровича Шевченка посідає особливе місце. Перебуваючи в цьому мальовничому краї, ми побачили лише невелику частинку Шевченкових місць, а їх тут надзвичайно багато. Анатолій Григорович Риженко – колишній учитель історії Прилуцької неповної середньої школи № 13, визначив  краєзнавство, а особливо дослідження шевченківської тематики, справою свого життя. “Слово Просвіти” неодмінно познайомить найближчим часом своїх читачів із його доробком.Наостанок скажу: нині пам‘яті своїх пращурів прилучани присвятили краєзнавчий часопис “Прилуки. Фортеця”, який видають із ініціативи і за кошти приватного бізнесу, а серед авторів журналу — не лише краєзнавці та письменники краю, а й місцева молодь. Перше число часопису успішно розійшлося серед мешканців Прилук, дехто брав по кілька примірників, щоб переслати родичам і друзям, котрі живуть в інших містах і країнах. Як каже Анатолій Риженко: “Дуже важливо в наш час, аби цей журнал з’єднав прилучан усього світу”.

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment