Княжий замок у місті Дубні став символічним пристанищем для легендарного “Тараса Бульби”, спізнав на своєму історичному шляху і славу, і наругу. Ще не так давно, у вісімдесятих роках минулого сторіччя, тут поміж голими стінами та руїнами панувала пустка, шугав вітер забуття, пророкуючи славній твердині безславний кінець. Але, слава Богу, доля розпорядилася по-іншому — за незалежної України почалося відродження замкової споруди, а у 1993 році Дубенському замку присвоїли статус історико-культурного заповідника. Відтоді бере початок його “нова ера”, а нещодавно Державному історико-культурному заповіднику м. Дубна виповнилося 15 років.Найбільше вітальних слів у час ювілею прозвучало на адресу директора заповідника Петра Смоліна. У свою чергу Петро Петрович повідав чимало нового та втаємниченого з історії становлення Державного історико-культурного заповідника м. Дубна, який, сподіваємося, невдовзі статус державного змінить на статус національного. Принаймні, на Національній раді з питань культури і духовності при Президентові України це питання уже почали розглядати.
Євген ЦИМБАЛЮК,Рівненська обл.КАМІНИ ХVІІ СТОРІЧЧЯ ВЖЕ НЕ ГРІТИМУТЬ ЗАМОКПитання про збереження історичних, культурних та архітектурних пам’яток старовинного Дубна, а найперше — замку князів Острозьких XV сторіччя, постало ще раніше, ніж п’ятнадцять років тому, — констатує Петро Смолін. — Тоді місцева влада якось намагалася зарадити остаточному знищенню пам’яток минулого, але це були малоефективні заходи загального планування в тодішній системі управління. Потрібні були ентузіасти, подвижники, а таких виявилося небагато.На початку 90-х років, після передачі замку із балансу Прикарпатського військового округу на баланс Рівненського головного управління архітектури, ремонтнореставраційні роботи проводило Волинське управління реставрації та Рівненський центр “Середовище”. У лютому 1992 року замок прийняла на баланс Дубенська міська рада, при якій створили мале державне підприємство “Відродження” для проведення реставраційних робіт. І тут варто чесно зазначити — роки господарювання в замку центру “Середовище” і Волинського реставраційного управління фактично перетворилися на роки руйнування, а не відродження. Зокрема, результатом недбальства став вибух котлів опалення, який призвів до значних пошкоджень будівлі. Дивним навіть для дилетантів видається той факт, що кваліфіковані реставратори зняли з даху палацу князів Любомирських стару черепицю, а тимчасову покрівлю поставили лише через півроку, коли дощі вже зробили свою справу: стічні води знищили перекриття. Взагалі, не цілком зрозуміла поведінка горе-реставраторів, які за державні кошти руйнували національні надбання: побито каміни ХVІІ сторіччя, знято й вивезено в невідомому напрямку паркет. Дійшло до того, що із замкової території вже вивозили камінь із розібраних середньовічних мурованих оборонних стін.Хоч коштів не вистачало, підприємство “Відродження” все ж провело капітальний ремонт частини даху на палаці князів Любомирських і казематів, які руйнувались, а також виконало значні роботи з благоустрою території і охоронної зони.ВІД ДЕРЖАВНОГО — ДО НАЦІОНАЛЬНОГООтримавши підтримку від представника Президента України в Рівненській області Романа Василишина і представника Президента України в Дубенському районі Василя Мамчура, — продовжує свою розповідь директор заповідника Петро Смолін, — керівництво підприємства “Відродження” звернулося безпосередньо до віце-прем’єра Миколи Жулинського з пропозицією про надання місту Дубну статусу заповідника. Це передбачало перспективу залучення державних структур до конкретних кроків зі збереження цілого комплексу пам’яток нашого міста. Микола Жулинський домігся позитивного вирішення цього питання на державному рівні. У 1993 році Кабінет Міністрів України ухвалив постанову “Про Державний історико-культурний заповідник м. Дубна”. До складу заповідника увійшла низка житлових будинків XVIII — поч. XX сторіч, храмів, замковий комплекс, а також краєзнавчий музей з науковою і матеріальною частиною. Всього — 29 об’єктів.Варто зазначити, що велику підтримку заповідник із перших днів його створення отримав від знаменитих земляків — директора Львівської галереї мистецтв, Героя України Бориса Возницького, археолога, доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова, фітотерапевта Івана Носаля, які передбачали велике майбутнє міста Дубна як історичного та культурного центру краю.Значимість заповідника в Дубні для рідного краю і всієї держави довів Ігор Свєшніков своїми першими в історії міста і останніми в його житті археологічними розкопками на території замку, результати яких виявилися ще одним науковим відкриттям ученого.Невіддільною ланкою в діяльності заповідника є його наукова частина, яка, крім досліджень історичного минулого Дубна і краю, створює експозиції виставок, проводить наукові конференції, видає книжки, буклети, бере участь у різноманітних телевізійних передачах з метою залучення відвідувачів до огляду середньовічного замку та його експозицій. Діє також наукова бібліотека, створена на базі вітчизняних друкованих джерел та іноземних видань, надісланих українською діаспорою США, Канади та інших країн. Замкове дворище — це теж своєрідна експозиція, створена руками всього колективу. Напевно, відомий садовод XVIII сторіччя Діонісій Міклер подивувався б гармонійному поєднанню зелених насаджень та квітів, які з весни до осені милують погляди численних туристів зі всього світу.Державні кошти, яких, чесно кажучи, надходить надзвичайно мало, йдуть на капітальний і косметичний ремонт об’єктів. Проблемним питанням і нині є неякісне виконання робіт у замку окремими реставраційними організаціями на державне замовлення. Проте, попри проблеми, заповідник живе і впевнено виконує своє призначення — збереження та примноження скарбів історії, виховання нового покоління свідомих українців.
