«ВІРЮ В МАЙБУТНЄ!»

Цю незвичайну жінку знає вся просвітянська громада Рівненщини. Завжди елегантна, вишукана, привітна, вона випромінює сяйво й невтомним ентузіазмом, прагненням до дії запалює всіх навколо.

Олена ШУЛЬГАНаталія Петрівна Савчук народилася у стародавньому волинському містечку Дубні, у благословенному краї, де кожен метр землі дихає славою предків та їхнім високим духом. Тут, біля занедбаного замку князя Костянтина Острозького, минало її дитинство. Спостерігала, як польський костел перетворили на комору, та й молитися в ньому стало нікому — поляки поспіхом виїжджали на етнічну батьківщину. Система войовничого атеїзму руйнувала храми, не з’ясовучи, православний чи католицький, але не могла знищити віри в людських душах. Зайди не здатні усвідомити, що корінне населення живиться енергією рідної землі. Саме земля — свята і грішна — допомагала людям не втратити віри і кликала до боротьби. Історична, генетична пам’ять — це те, на чому стоїть народ, нація. Родинні гени кличуть до джерел. Тож плюндрування та зневага викликали лише глибоко прихований спротив, який інколи виривався назовні. 

Волинські перекази і легенди, народні пісні залишали в дитячій пам’яті глибокий слід. І хоч дорослі уголос говорили далеко не все, дитяче серце відчувало несправедливість і кривду, які терпів рідний народ. Саме тому після закінчення школи у самому серці Волині — Здолбунові Наталка вступила на українське відділення філологічного факультету Рівненського педагогічного інституту. Учителюючи, мала змогу не лише донести до дітей своїх земляків знання з рідної мови, а й прищепити любов до глибинних джерел слова, до витоків прабатьківської землі. Невдовзі молоду вчительку запросили на роботу до відділу освіти Здолбунівського району. Вона погодилася, бо розуміла, що зможе впливати на навчальний процес не в одній школі, а в цілому районі.Згодом перейшла в управління освіти Рівненської області. Тут розробила програми народознавчих курсів, факультативів, конкурсів, гуртків, виховних заходів для шкіл та вищих навчальних закладів Рівненщини.Наталія Савчук була однією з ініціаторів відродження Товариства української мови ім. Тараса Шевченка на Рівненщині. 1993 року її обрали до складу правління обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Разом із головою міського об’єднання “Просвіти” Ярославом Гірником створила осередок товариства при обласному управлінні освіти і науки. З її ініціативи започатковано першу в Україні програму національного виховання школярів “Моя земля — земля моїх батьків”, обласний огляд-конкурс патріотичної пісні “Червона калина”. Роботу з дітьми й молоддю пані Наталя й нині вважає найважливішою, адже яким виховаєш молоде покоління, таким і буде майбутнє твоєї країни. Тож опікується олімпіадами з рідної мови й літератури, Міжнародним конкурсом знавців української мови ім. Петра Яцика. Вихованці Наталії Петрівни — переможці конкурсів та олімпіад — стають студентами престижних навчальних закладів країни. Та перемоги на конкурсах — не найважливіше, вважає пані Наталя. Суттєво, щоб усі школярі долучилися до знань про власний народ, тож з її ініціативи створюють українознавчі світлиці та куточки майже в усіх школах області.Наталія Петрівна була серед ініціаторів святкування 100-річчя з дня народження видатного поета-емігранта, нашого земляка Олекси Стефановича в Острозі, ювілеїв інших поетів “празької школи” у Здолбунові. Без неї не обходяться Шевченківські дні, поетичні вечори творчої молоді. Багато праці вклала вона у створення музею Уласа Самчука в Дермані, долучилася до встановлення йому пам’ятника в Рівному. Пані Наталія була однією з ініціаторів ушанування пам’яті визначного художника, графіка і громадського діяча, вояка УПА, члена Української Головної Визвольної Ради Ніла Хасевича, уродженця Костопільщини, що загинув 1952 року. 4 березня 2002-го за ідеєю просвітян, і зокрема Наталії Савчук відбувся похід до місця загибелі патріота, у Рівному одну з вулиць названо його іменем.Пані Наталя через просвітянські заходи прагне повернути своєму народові його історію, яку сторіччями чужоземні загарбники не давали можливості писати й досліджувати. Уже на її пам’яті компартійна система пильнувала, щоб до краян не потрапили ті, хто не вписувався у тло комуністичної ідеології. Тому повертає нині волинська громада ні, не забуті, а лише замовчувані імена. Десятиріччями вони незаслужено залишалися на узбіччі нашої духовності. Тож Наталія Савчук прагне донести до краян правду про видатних земляків, вона —активна дописувачка обласної та всеукраїнської преси. І це жодним чином не пов’язано з її посадовими обов’язками, це веління душі. “Вірю в майбутнє України!” — таке її кредо. Діяльність пані Наталі знаходить підтримку родини. Дочка Оксана — послідовниця матері, філолог за фахом, кандидат наук, одну з перших наукових розвідок у 90-ті роки присвятила творчості раніше замовчуваного видатного українського письменника Уласа Самчука. Племінниця Олена Єфімчук — лауреат Всеукраїнського конкурсу “Гранослов”, українсько-німецької премії Олеся Гончара. Сестра Марія, архітектор за фахом, — найближча подруга й однодумець, завжди підтримує порадою й ділом. Чоловік прихильно ставиться до переконань дружини і сприяє в усіх її починаннях. Тож у родині панує злагода і гармонія.Людина глибоко віруюча, Наталія Петрівна разом із близькими щонеділі відвідує богослужіння. Але похід до храму не вважає найголовнішим: важливо, щоб Бог був у душі. Із певністю може сказати, що завжди дотримувалася Божих заповідей.Педагогічну діяльність продовжує і нині як учитель української мови і літератури, постійний член журі українознавчих конкурсів України й області. Вона член обласного правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка і має ще багато ідей і творчих задумів.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment