ПОТУЖНА ЕНЕРГЕТИКА, ЄДНІСТЬ, ВИШИВАНКИ ТА… ЖЕРТОВНІСТЬ

Шостий Всеукраїнський фестиваль “Мазепа-фест”, що традиційно відбувається влітку на Співочому полі у Полтаві, був, за словами організаторів, найпотужнішим за масштабами і найзмістовнішим у сенсі задекларованих цінностей патріотизму, свободи, історизму та українськості. Саме цього року Міністерство культури і туризму України включило імпрезу до реєстру найважливіших державних заходів. Відповідною мала бути і підтримка, адже попередні роки “Мазепа-фест” відбувався завдяки приватним пожертвам та відданості справі Миколи Кульчинського — директора і народного депутата. Отже, День народної музики презентував автентику і адаптований фольклор. Справжній фурор викликали Остап Стахів з Канади, Володимир Смотритель з Хмельницького, гурти “Дель торо”, “Божичі”, “Бурдон”, “Контрабас”. У День українського кіно публіка стоячи вітала фільми “Владика Андрей”, “Богдан Хмельницький”. Це були допрем’єрні покази. Ще два дні лунала сучасна музика. Протягом усіх чотирьох днів були неймовірні аншлаги. І жодного брутального інциденту. Ми говоримо з режисером і ведучим фестивалю Сергієм Архипчуком.

— Серед численної публіки ми навряд чи знайдемо розчарованих дійством, чи не так?— Публіка здивувала самих музикантів своїм відлунням, емоційним самоспаленням, єдністю. Коли я повернувся до Києва, то відчув, що побував в іншій стихії, в країні “Мазепа-фест”, де свої закони. Люди сприймали організаторів, як, напевно, раніше сприймали космонавтів. Вони підходили, просили автограф, дарували квіти, писали пропозиції, намагалися захистити святе ім’я Івана Мазепи від теперішнього крутійства мера. Люди приїхали із Сум, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Кіровограда, Запоріжжя. Як візитівку фестивалю використовуємо пісню “Гуцул” гурту “Кому Вниз”. Цей потужний твір люди сприймали, як гімн.— “Мазепа-фест” — єдиний в Україні фестиваль, де головний режисер — водночас мотор, серце і ведучий, який перебуває не на сцені, а у залі серед публіки. Як виникла така ідея? — Почалося це на першій “Червоній Руті”, коли ми із співведучим Стефком Оробцем були у залі біля звукорежисерського пульта, оскільки не хотіли плутатися між музикантами, адже сцена — їхня царина. Нашу роль ведучих розглядали як такі собі замітки на полях. На “Мазепа-фест” я використовую бліц-інтерв’ю з публікою і ведення сполучаю з драматургією концерту. Сашко Положинський назвав це “голосом з неба”. Декого з музикантів це дратує, адже весь час вони перебувають у полі мого зору, а я коментатор вельми прискіпливий.—  Якою була атмосфера й енергетика імпрези?— Як ніколи, потужно-патріотичною й органічною. Ми відчули, що це публіці потрібно, що це не наша вигадка. Відчувалася єдність семи тисяч глядачів, половину з яких складала молодь, а решту — люди середнього і старшого віку.— Були якісь надзвичайні враження?— Люди прагнуть усього українського. Микола Кульчинський запропонував глядачам прийти у вишиванках, а другого дня усіх покликали на сцену. Валерій Мельник з полтавського “Транс-Формера” розчулився, побачивши море вишиванок. Це було природно, людей ніхто не примушував. У ті дні ми бачили співгромадян у вишиванках скрізь на вулицях. Атмосфера приязні, толерантності й чуйності заворожувала.— Публіка визначила своїх улюбленців? — Так. Це група Степана Чумака, “Фліт”, “Платина”, “Дримба да Дзиґа”, “Транс-Формер”, “Арахнофобія”, “Ефект метелика”. Поза конкуренцією були “Тартак”, “Вій”, сестри Тельнюк, “Піккардійська терція”. Особливо відзначилися “піккардійці”. Їхній діалог з публікою був дивовижно радісним, теплим.— Музиканти не ставилися до фестивалю, як до чергового виступу. Для них це була подія.— Свою участь вони сприймають як нагороду, як певну відзнаку, адже саме вони пройшли крізь сито нашого вельми прискіпливого відбору. Окрім того, дирекція фестивалю платить гідні гонорари. Так було із самого початку. “Мазепа-фест” задумували ще й як своєрідну допомогу музикантам. Не секрет, що учасники навіть найвідоміших колективів не живуть лише з музики, а змушені десь підробляти. Думаю, що у культурному контексті “Мазепа-фест” — визначне явище. Ось чому свого часу в нас були “Плач Єремії”, “Кому Вниз”, “Вій”, “Мертвий півень”, “Очеретяний кіт”, “Бумбокс”. Усі вони потребують значно більшої уваги. Коли журналісти кажуть, що у нас багато фестивалів, я відповідаю: їх має бути удесятеро, у сто разів більше. Тоді музиканти не почувалися б чужаками у цьому світі. Цього року я відкрив для себе один секрет Миколи Кульчинського. Він розповів, що його батько, який був священиком, довідувався адреси колишніх вояків УПА. І, хоч самі жили бідно, регулярно надсилав їм посилочки з сушениною, медом, солодощами… Ця традиційна підтримка, жертовність щодо тих, на кому тримається Україна — моральна основа  “Мазепа-фест”.СпілкувавсяОлександр ЄВТУШЕНКО 

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment