Гриць ГАЙОВИЙ, Ясиня — КиївСтількох святково вдягнених гуцулок та гуцулів, зібраних у ракаши (до гурту) за кільканадцять кілометрів вище від географічного центру Європи, досі я ніколи не бачив. Правда, й раніше, мешкаючи на рідній Чернігівщині, чув, що є незвичайні горяни — гуцули. Вони все знають, усе вміють, усюди першими встигають. Хтось розповідав, нібито американські астронавти, висадившись на Місяці, раптом почули за горою якийсь підозрілий брязкіт. Зирк — а там уже гуцули своїми топірцями скелю лупають. “То ви раніше від нас прилетіли на Місяць?!” — дивуються астронавти. “Не на місяць, а на півроку”, — відповідають гуцули, наділені особливим почуттям гумору, до якого і я змалку був прихильний, тож завжди проймався до них симпатією і нестримним бажанням побачити бодай одного справжнього гуцула. І ось нарешті нагода — та ще й яка! — трапилась.Дві доби тривав і закінчився на веселій піднесеній ноті Другий міжнародний гуцульський фестиваль гумору та сатири “Бербеницьи фіґлів” (тобто “Діжка жартів”), який організували на турбазі “Едельвейс” у Ясині Рахівське районне товариство Всеукраїнського об’єднання “Гуцульщина”, редакція івано-франківського журналу “Карпати. Туризм, відпочинок” і адміністрація туркомплексу “Оаза”.Задумали це дійство як родинне свято, мета якого — зберегти етнічну говірку й самобутній автентичний гумор різних гірських закутків. Зібралися сміхотворці й сміхолюби з усієї Гуцульщини, що розкинулася навколо центру Європи у Прикарпатті, Закарпатті та прилеглих нині румунських, угорських і словацьких теренах лівобіч Черемоша, а також із діаспори разом з Києвом.Учасники фестивалю на чолі з його головним організатором і провідником Іваном Беркелою в супроводі троїстих музик пройшли парадним маршем селищем, милувалися навдивовижу мальовничими його околицями, влаштували прес-конференцію на розгорнутому навколо турбази вернісажі — виставці-продажу робіт народних майстрів — могли придбати такі мистецькі витвори місцевих умільців, що їх і на Андріївському узвозі в Києві не купиш.Гумористів щедро пригощали “юшкою Довбуша” та “кулешею з бринзевов мачьинков”, а любителів випити досхочу частували водою “Шаянською”, бо джерела “Поляни квасової”, “Лужанської”, “Свалявської” та інших знаменитих мінеральних вод Закарпаття, виявляється, вже розпродані не відомо кому, за що й навіщо — і тепер їх навіть у роздрібній торгівлі немає. Але це так, між іншим, до слова, яке в гуцулів завжди дотепне і нерідко смішне. Тож авторитетному журі естрадно-мистецького конкурсу, яке очолював відомий далеко за межами Карпатського реґіону коломийський поет-гуморист Микола Савчук, нелегко було визначити переможців та призерів у передбачених конкурсною програмою чотирьох номінаціях — “Чибрик-щебетун” (для дітей та юнацтва до 16 років), “А я так фіґлюю” (для авторів-виконавців), “В ракаши на сцені” (для професійних і самодіяльних творчих колективів) та “Коли кума (куми) нема вдома” (інсценівки за домашніми заготовками).Тут було все: від шаленої музики й запальних танців до жартівливих примовок і тонких, але прозорих натяків. Одні коломийки чого варті: треба ж зуміти в традиційний ритм катрену делікатно втиснути весь огром суспільних відносин — від примітивно-побутових до узагальнено-філософських. Або спробуйте, не зачіпаючи високої політики, без прямого обхаювання глобалізму та на тлі його примари штучно вималюваного місцевого русинського сепаратизму просто в одній співаночці зримувати Балогу з барлогом, де б той відчував себе не якимось там суркісним медведчуком, а великим ведмедем… Ото ж бо: не політика, а чиста тобі екологія!На завершення поділюся з читачами і своєю радістю, бо й мені як представникові столичних сміхотворців, пройнятому надзвичайною симпатією до веселих і кмітливих горян та їхнього незрівнянно мальовничого краю, в чому я відверто і щиро зізнався, гостинні господарі вручили диплом почесного учасника фестивалю й гуцульську крисаню (солом’яний бриль) й амулет-оберіг на додачу — і тепер уже я, можна сказати, по-справжньому огуцулений.
