ЩО ХОЧЕ РОЗПОВІСТИ ДИТИНА?

Мистецький проект “Спілкування заради майбутнього” — це творче переосмислення дорослими теми дитячої самотності. Інтерактивну арт-інсталяцію з дванадцятьох білих гіпсових дитячих фігур побачили з 7 до 10 серпня всі, хто завітав на Майдан Незалежності в Києві.Квінтесенція задуму — дитина, яка почувається самотньою: з книжкою — це Артемчик, а з ведмедиком — Ігор, дивиться на небо Маринка, плаче Тарасик, збоку сумно сидить Михайлик, простягає ручки до дорослих Світланка. Ще шестеро дітей тримають дзеркала, у яких — їхні дитячі мрії. Окреме дзеркало — для глядача. Подивіться в нього й замисліться: чи знаєте ви, про що хоче вам розповісти ваша дитина?

Святослав МІЗЕРНЮКЗа результатами соціологічного дослідження 2007 року, діти й родина посідають перше місце в системі цінностей, з якими українці асоціюють своє щасливе та успішне майбутнє. Тим часом, соціологічне дослідження Київського міжнародного інституту соціології виявило дефіцит якісного та повноцінного спілкування у сучасній українській родині, де є діти 10—16 років. Майже кожна четверта дитина обділена спілкуванням у сім’ї. Дослідження виявило, що нині у родинах усе зводиться до контролю за дитиною: її харчуванням, здоров’ям та порядком у хаті. Як з’ясувалося, наші діти чекають від нас взаєморозуміння, поваги до себе та своїх інтересів. Натомість батьки вимагають лише послуху від підлітків. Понад половина батьків навіть не здогадуються, які гризоти є у їхніх дітей та як вони розв’язують свої проблеми. Нехтування цим негативно впливає на психологічний стан дитини та спричиняє агресію, сімейні конфлікти, відчуження дитини від сім’ї. Експерти наголошують, що батьки мають уважніше ставитися до запитів та інтересів своїх дітей та враховувати їх, плануючи спільний вільний час. А поки що чимало дітей приховують від батьків власні душевні переживання. Мистецький проект “Спілкування заради майбутнього” покликаний відобразити у формах мистецтва проблеми дитячої самотності та привернути увагу громадськості до недостатнього спілкування між батьками й дітьми. Він має цікаве ноу-хау: кожна дитяча фігура “вміє” розмовляти. Якщо підійти до фігури, вона починає говорити, ніби привертаючи увагу своїх тата і мами такими звичайними, повсякденними для нас дитячими монологами: “Звідки береться вітер? Чому клоуни такі смішні? Чого взимку йде сніг? Чому всі повинні працювати?” Тобто діти чекають на діалог із батьками. А фігури дорослих у композиції сприймаєш як далекі й недосяжні для дітей, бо батьки за своїми щоденними клопотами навіть не помічають, наскільки важливе й потрібне дітям справжнє спілкування з ними. Для цього й створено цей мистецький проект, який неначе закликає дорослих: розмовляйте більше зі своїми дітьми! У скульптурній композиції вперше в Україні використано ідею засобами вуличного мистецтва привернути увагу до складної соціальної проблеми. Для цього розроблено спеціальний електронний інтерактивний модуль, завдяки чому фігури “розмовляють” як живі. Перехожі, зупиняючись, чують аудіозапис: дитячі розмови, казки, розповіді —  все те, що говорить чи хоче почути дитина: “Чого стоїш далеко, підходь ближче”. “Мама моя красива, добра. Вона мене любить! Я допомагаю мамі — мию посуд. Хочу, щоб у мене був братик. Мама ввечері читає мені казку, а тато вже спить”. “Мені чотири роки, і ми з братиком постійно сваримося”. “Інколи батьки мене карають”. “У мене є подруга, вона дає мені яблучка”. “Хочеш, я поділюся з тобою печивом? Пострибаємо у класики?” Автор та реалізатор цієї творчої ідеї — компанія “Київстар” спільно з Ігорем Кашубою, продюсером Міжнародного фестивалю актуального мистецтва “Ambient Art”, та скульптори Юрій Бакай, Діана Пернеровська, Костянтин Синицький, Олександр Михайлицький. Технічне забезпечення, яке “навчило фігури розмовляти”, спеціально для “Київстар” розробили й виготовили фахівці компанії “TagArtWorks” Євген Сенько, Вадим Зелінський та Данило Ситников.Арт-інсталяція не залишила байдужим нікого. Перехожі уважно роздивлялися кожну дитячу фігуру, здивовано зупинялися, прислухалися до дитячих монологів. Щира сонячна усмішка квітла на обличчях людей. Вони залюбки фотографувалися зі скульптурами на згадку. Отже, задум сподобався. На жаль, діалоги та поведінка більшості перехожих свідчили, що вони не замислюються над глибинною ідеєю, яка покликана розворушити їхні “затерті” щоденними клопотами душі: аби вони зрозуміли, що їхні діти — найдорожче, заради чого варто жити.  

Поділись і насолодись:
  • Blogosvit
  • del.icio.us
  • Надішли другу посилання на статтю електронною поштою!
  • Facebook
  • Google
  • LinkedIn
  • MyNews
  • Роздрукуй на пам’ять!
  • Technorati
  • TwitThis

Related posts

Leave a Comment